МІНІСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАIНИ

НАЦIОНАЛЬНА МЕТАЛУРГIЙНА АКАДЕМIЯ УКРАIНИ

ОПОРний конспект лекцій

з дисципліни

“Соціальна економіка”

для студентів економічних спеціальностей

Затверджено

на засіданні кафедри

Протокол № від

Днiпропетровськ НМетАУ 2012

Опорний конспект лекцій з дисципліни «Соціальна економіка» для студентів економічних спеціальностей / Укл. Н. В. Рябцева. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2012. – 107 с.

Укладачі: Н. Рябцева, к.е.н., доц.

Вiдповiдальний за випуск В. Н. Тарасевич, д.е.н., проф.

Редактор О. I. Лук’янець.

Підписано до друку 09.06.2003 Формат 60х84 1/16 Папір друк. Друк плоский.

Облiк.-вид. Арк. 7,0 умов. Друк. Арк 7,0 Тираж 100 пр. Замовлення №58

Національна металургійна академія України 49 600, Днiпропетровськ-5, пр. Гагарiна 4

----------------------------------------------------

Редакційно-видавничий вiддiл НМетАУ

Зміст

Вступ	4
Тема 1. Концептуальні основи соціальної економіки	7
Тема 2. Основи руху соціальної економіки	14
Тема 3. Людина і суспільне виробництво	24
Тема 4. Економіка людини	28
Тема 5. Економіка груп.	36
Тема 6. Економіка населення.	47
Тема 7. Механізм координації соціальної економіки.	72
Тема 8. Соціальна політика в контексті глобалізації.	86

Вступ

Соціальна економіка формується за розвитком діалектичної єдності соціального і економічного у життєдіяльності суспільства. Трактування поняття «соціальна економіка» передбачає усвідомлення взаємозв’язку та підпорядкованості таких загальних понять як «соціальна система», «суспільство», «сфера життєдіяльності суспільства». Розглянемо їх більш докладно.

Поняття «соціальна система» вживається у працях мислителів стародавніх часів в контексті загальної ідеї впорядкованості суспільного життя, тому в їх працях воно більш близьке до поняття «соціальний порядок». Науково формалізованого вигляду це поняття набуває лише в з розвитком системного підходу.

В широкому розумінні соціальна система – це цілісна структура, основними елементами якої є люди, їх взаємодії, відносини і зв'язки, які носять стійкий характер та відтворюються на основі їх спільної діяльності; сукупність соціальних явищ і процесів, які у єдності і зв'язку між собою утворюють цілісний соціальний об'єкт.

Поняття «суспільство» є вихідною категорією багатьох дисциплін. У науковій літературі під ним мають на увазі і гранично широку спільність людей, і форму найбільш загального соціального зв'язку, яка об'єднує індивідів, групи в деяку цілісність на базі загальної діяльності і культури, раціонально організовану форму спільної діяльності людей тощо. О.Конт розглядає суспільство як функціональну систему, елементами структури якої є родина, класи, держава та яка заснована на поділі праці і солідарності.

З позицій системного підходу суспільство э цілісної сукупністю елементів, що перебувають у тісному взаємозв'язку. Відомо, що система — це певним чином упорядкована множинність взаємозв'язаних між собою елементів, які утворюють єдине ціле.

Еволюція розуміння сутності суспільства відбивається в множинні парадигм його інтерпретації:

1. ототожнення суспільства з організмом і спроба пояснити соціальне життя біологічними закономірностями. (В XX столітті ця концепція втратила популярність)

2. концепція суспільства як продукту довільної угоди індивідів («Суспільний договір» Ж. Руссо);

3. антропологічний принцип розгляду суспільства і людини як частини природи (Спіноза, Дідро, Шелер), де гідним існування визнавалося лише суспільство, відповідне справжній, високій, незмінній природі людини;

4. теорія соціальної дії (20-ті роки XX ст.), де в основі соціальних відносин лежить встановлення «змісту» (розуміння) намірів і цілей дій людини; усвідомлення ними загальних цілей і завдань; прагнення, щоб дія була адекватно зрозумілою іншим учасникам соціальних відносин;

5. функціоналістський підхід (Парсонс, Мертон), де суспільство розглядається як система;

6. холістичний підхід, де суспільство розглядається як цілісна система циклічна, що закономірно функціонує на основі як лінійного державного механізму управління з використанням внутрішніх енергоінформаційних ресурсів,так і зовнішньої нелінійної координації певної структури (соборного суспільства) з залученням зовнішньої енергії.

Поняття «суспільство» в широкому розумінні, поєднує сукупність усіх видів взаємодій та форм об'єднання людей, які склалися історично; у вузькому - є історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин; у локальному - група осіб, які об'єднані спільними морально етичними нормами (підвалинами). Якщо поняття «соціальна система» як ключове поняття сучасної соціології застосовують для вивчення розмаїття різних соціальних груп (колективів, спільнот), кожна з яких має свої специфічні риси, то суспільство аналізується як особливий тип соціальної системи — макросистема.

Суспільство як соціальна макросистема поєднує сукупність усіх видів взаємодій та форм об'єднання людей, які склалися історично; набуває історично конкретного типу (певної форми соціальних відносин). За сферами життєдіяльності суспільства (рис.1) розрізняють економічну, соціальну, політичну, духовну (культура, наука, релігія, мораль, ідеологія, мистецтво) сфери, проте в реальному житті виявляється їх тісний взаємозв'язок, взаємозалежність і перетин.

Суспільство як соціальна макросистема

Духовна сфера

Політична сфера

Економічна сфера

Соціальний сектор

економіки

Соціальна сфера

Рис. 1. Структура суспільства за сферами життєдіяльності.

Політична (політико-правова) сфера - система політичних і правових відносин, що виникають у суспільстві між людьми і соціальними групами, відображають ставлення держави до своїх громадян і їх груп, громадян до існуючої державної влади, а також відносини між політичними групами (партіями) і політичними масовими рухами.

Духовна (духовно-моральна) сфера - система відносин між людьми, яка відображає духовно-моральний аспект життя суспільства; представлена такими підсистемами, як культура, наука, релігія, мораль, ідеологія, мистецтво; визначається системою цінностей суспільства, що відображає рівень розвитку громадської свідомості та його інтелектуально-моральний потенціал.

Економічна сфера - система економічних відносин, яка виникає і відтворюється в процесі матеріального виробництва, основою і найважливішим чинником яких виступає спосіб виробництва та розподілу праці та матеріальних благ у суспільстві.

Соціальна сфера (як сфера суспільного життя) – цілісна система відносин і взаємодій між індивідами, соціальними групами і спільнотами, кожна з яких має свої специфічні риси, займає різне соціально-економічне становище в суспільстві, характеризується різним ставленням до власності (підприємці, робітники), організації праці (керівники, «підлеглі), джерел доходів (прибуток, заробітна плата, гонорар, пенсія), рівня доходів (багаті, бідні, жебраки тощо). Вивчення її відбувається через розгляд горизонтальної і вертикальної диференціації суспільства, виділення великих і малих соціальних груп, форм реалізації соціального контролю в них, аналіз системи соціальних зв'язків, а також соціальних процесів, що протікають на різних рівнях.

Соціальний сектор (як соціальна складова сфера економіки) – (1) сукупність галузей, підприємств, організацій, безпосереднім чином пов'язаних та визначаючих спосіб і рівень життя людей, їх добробут, споживання; охоплює сферу послуг (освіта, культуру, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру, громадське харчування, комунальне обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок); (2) цілісна система відносин і взаємодій між індивідами, соціальними групами і спільнотами в частині формування й використання доходів, відтворення суспільного продукту та задоволення матеріальних потреб.

Складне поєднання економічного і соціального з розвитком суспільного виробництва набуває нових форм, здобуває прояву у виокремленні й розвитку соціальної економіки.

Тема 1. Концептуальні основи соціальної економіки.

1. Соціальна економіка як наука: характерні риси та етапи еволюції.

2. Предмет та функції соціальної економіки як науки.

3. Сутність, суб’єкти і моделі соціальної економіки як практики.

4. Соціальна економіка України (самостійно).

Література

1. Беккер Г. С. Человеческое проведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. – М.: ГУ ВШЭ, 2003.

2. Економічна теорія: Підручник. / За ред. В. М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

3. Єременко В. Основи соціальної економіки. – К.: МАУП, 1997.

4. Зайцев Ю. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства: Методологія і практика. – К.: КНЕУ, 2002.

5. Заславская Т. И., Рывкина Р. В. Социология экономической жизни. – Новосибирск: Наука, 1991.

6. Иноземцев В. А. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Уч. пособие. – Логос, 2000.

7. Лагутин В. Д. Людина і економіка: Соціоекономіка. – К.: Просвіта, 1996.

8. Ламберт Х. Социальная рыночная экономика. – М.: Дело, 1994.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Від. ред. Г.Н.Климко. – К.: Знання-Пресс, 2002.

10. Соціальна економіка Навч. посіб. / Кол. авт. О.О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005.

11. Суименко Е. И., Ефременко Т. О. Homo economicus современной Украины. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2004.

12. Тарасевич В. Н. О предмете экономической теории. – Днепропетровск: Cич, 1997.

1. Соціальна економіка як наука: характерні риси та етапи еволюції.

Соціальні системи є одночасно і сферою, і продуктом діяльності людини. Характерною ознакою соціальних систем є їх людська сутність і природа. У всіх сферах і підсистемах суспільного життя в якості універсального елемента виступає людина.

Відбувається взаємний вплив всіх складових підсистем суспільства, тобто суспільство виробляє людину, в той же час людина виробляє суспільство. Взаємодія конкретних людей в історичному вимірі утворює певні соціальні структури, що містять сукупність відносин між людьми та їх особистісні взаємозв'язки та набувають певних соціальних функцій.

Особистість є універсальним, вихідним елементом будь якої соціальної системи. Людина здійснює свою діяльність у процесі взаємодії з іншими людьми, які об'єднані в різні соціальні спільності. Відбувається взаємний вплив індивіда та соціального середовища, що поєднує кількість індивідів, кіл, груп та інших спільнот, з якими особистості доводиться стикатися протягом свого життя і які впливають на її поведінку.

Соціальна структура – це будова суспільства в цілому, сукупність стійких зв'язків між його основними функціональними сферами (окремі сфери суспільного життя і відповідні їм соціальні інститути); це поділ суспільства на різні соціальні групи, включаючи структуру різних соціальних спільнот та системи стійких зв'язків між ними.

Розвиток суспільства багато в чому залежить від соціальної структури. Однак, величезний потенціал мають притаманні даному суспільству економіка, політика, культура, ідеологія, освіта, хоча й їх дія здійснюється через активність соціальних груп та їх місця в соціальній структурі суспільства.

У розвитку соціуму проявляється діалектичний зв'язок усіх сфер життєдіяльності суспільства, кожна з яких набуває своїх функцій. За своєю значимістю та пріоритетністю і сфери, і їх функції історично можуть мінятися місцями. Так, економічна сфера (система), хоча й постає підсистемою до суспільної системи, є базовою, відіграє особливу роль у розвитку суспільства, тому її часто видають за устрій суспільної системи. З огляду на соціальність економічних відносин будь-яка господарська система має адекватну соціальну систему, тобто складову або соціальний сектор. Проте, саме соціальна система разом з економічною визначає цілі матеріального та духовного виробництва, суспільної політики, формує принципи та методи їх організації.

Протягом тисячоліть функція збереження соціуму і його розвитку реалізовувалася перш за все за рахунок економіки, а інші сфери діяльності були на периферії суспільної уваги. Це дозволило розвинутися самій економіці, нехтуючи екологічними наслідками економічного зростання і перекриваючи демографічні наслідки і економічного розвитку, і стихійних лих швидким зростанням чисельності населення. Але, у XX ст., особливо в його другій половині, ситуація докорінно змінюється. Загострення глобальних проблем демонструють необхідність підвищеної уваги до проблем відтворення основних сфер діяльності суспільства – не тільки економіки, а й охорони здоров'я, екології, виховання, освіти. Поступово змінюються пріоритети та значимість соціальної, політичної, духовної сфер життєдіяльності суспільства, а також проблеми взаємодії суспільства і природи, тобто екологічні.

У розвитку соціальної економіки (СЕ) розрізняються її онтологія (людську практику) та гносеологія (філософське осмислення дійсності). Звернемось до певних кроків її онтології:

1900 р. - починає вживатися термін «соціальна економіка» у Франції.

1917 р. – формується соціальна соціалістична держава - СРСР.

1920 – 1930 рр. – формуються соціальні держави в Німеччині та Італії.

1920 р. – формується інститут соціальної економіки в Польщі.

1941 р. – утворюється асоціація соціальної економіки США з метою наукових досліджень проблем соціальної економіки, проводяться всесвітні конгреси з соціальної економіки.

З 1945 р. (повоєнні роки) – відбувається перебудова економічного устрою та формування соціально-орієнтованої ринкової економіки в розвинених країнах світу (Англія, Австрія, Франція, Німеччина).

1989 р. - виокремлюється сектор соціальної економіки в ЄС, де з бюджету ЄС фінансуються соціальні заходи.