7.2. Визначення вмісту гумусу в ґрунті методом Тюріна в модифікації Нікітіна

Метод полягає в окисненні органічної речовини ґрунту хро­мовою сумішшю в сильнокислому середовищі під час нагрівання у термостаті за температури 150⁰С. Вміст Карбону визначають за оптичною щільністю, виміряною на спектрофотометрі при довжині хвилі 590 нм та порівнюючи з калібрувальним графіком, який будують за стандартним розчином глюкози або сахарози.

Хід виконання роботи

На аналітичній або торзійній вазі зважити 0,1–0,5 г, залежно від передбачуваного вмісту гумусу, ґрунту (ґрунт для аналізу готують так, як у попередньому визначенні), помістити його в колбу об’ємом 100 мл. З бюретки додати 20 мл 0,4 н хромово-кислого розчину, колбу закрити лійкою, обережно перемішати. Поставити на 20 хв. у термостат, попередньо нагрітий до темпера­тури 150⁰С (час нагрівання відлічується з моменту досягання температури 150⁰С). Колби ставити на віддалі від стінок термостата на 3–4 см для забезпечення рівномірного нагрівання. Через 20 хви­лин вийняти колби, охолодити. Розчин довести дистильованою водою до об’єму 50 мл, перемішати скляною паличкою і залишити на дві доби, після чого колориметрувати при довжині хвилі 590 нм. Для порівняння як оптичний нуль використовуєть розчин холостої проби, для чого у термостат одночасно з дослідними колбами ставлять 1–2 колби з хромово-кислою сумішшю (без ґрунту).

Вміст загального Карбону знаходять за калібрувальним графі­ком.

Вміст гумусу обчислюють за формулою:

де А – вміст Карбону, знайдений за калібрувальним графіком, мг;

1,724 – коефіцієнт перерахунку вмісту Карбону на вміст гумусу;

с – наважка ґрунту;

К – коефіцієнт гігроскопічності.

Побудова калібрувального графіка. На аналітичній вазі зва­жити 2,5022 г глюкози або 2,3771 г сахарози та розчинити, в 1 л дистильованої води, використавши мірну колбу. В 1 мл такого розчину міститься 1 мг Карбону. У п’ять мірних колб додати послі­довно 2,5; 5,0; 10,0; 15,0; 20,0 мл розчину глюкози чи сахарози. Випарити розчин на водяній бані, додати 20 мл хромової суміші. Одночасно приготувати холосту пробу. Всі колби на 20 хвилин помістити у термостат, нагрітий до температури 150⁰С. Охолодити, довести до 50 мл дистильованою водою. Через добу-дві – колори­метрувати. За знайденими величинами оптичних щільностей і відомим вмістом Карбону будують калібрувальний графік. По осі абсцис відкладають вміст Карбону (мг), ординат – оптичну щіль­ність розчинів (показ колориметра чи спектрофотометра).

За вмістом гумусу ґрунти поділяють на градації (див. табл. 7.3). Наведені градації гумусованості ґрунтів є умовними. Для окремих типів ґрунтів наявні свої локальні градації гумусованості.

За даними таблиці 7.3 визначають, до якої градації за вмістом

гумусу належать досліджувані ґрунти.

Таблиця 7.3

Поділ ґрунтів за вмістом гумусу (за Ковдою В.А., Розановим Б.Г., 1988)

Градації гумусованості	Вміст гумусу, %
Безгумусні	< 1
Мізерно незначні	1–2
Низькогумусні	2–4
Середньогумусні	4–6
Високогумусні	6–10
Дуже високогумусні (тучні)	10–15
Перегнійні	15–30
Торф’яні	> 30

За вмістом гумусу можна розрахувати його запаси в т/га для певної товщі ґрунту. Для цього необхідно мати дані вмісту гумусу, величину щільності будови ґрунту і потужність горизонту, для яко­го проводять розрахунок. Найчастіше запаси гумусу розраховують для товщі ґрунту 0–20, 0–30 і 0–100 см. Розраховують цей показник за формулою:

S = X ∙ a ∙ P,

де S – запаси гумусу, т/га;

Х – вміст гумусу, %;

а – щільність будови, г/ см³,

Р – потужність товщі ґрунту, см.

За даними таблиці 7.4 оцінюють запаси гумусу в ґрунтах.

Таблиця 7.4