Непозовне провадження. Справи у непозовному провадженні розглядаються з деякими винятками і доповненнями, встановленими спеціальними нормами для деяких справ порівняно із загальними правилами судочинства. Підвидами непозовного провадження є:

• окреме провадження. Відповідно до статті 234 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У порядку окремого провадження розглядаються справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Особливістю справ окремого провадження є відсутність у цих справах спорів про право;

• наказне провадження. Провадження по безспірним справам, перелік яких обмежений чинним ЦПК (розділ ІІ ЦПК). Відповідно до статті 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Він підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Судовий наказ може бути видано, якщо: 1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; 2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; 5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;

• провадження по справах на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень (розділ VІІ ЦПК). Відповідно до статті 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. За результатами розгляду такої скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо ж оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги;

• провадження по справах про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні (розділ VІІІ ЦПК). Згідно зі статтею 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Слід мати на увазі, що існування принципу взаємності є презумпцією цивільного процесуального права: відповідно до частини 2 статті 390 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від цього принципу, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

М.Й.Штефан виділяє три види цивільного судочинства: позовне провадження, провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (точніше — з конституційних, адміністративних, фінансових) – по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничої виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України; по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії; по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності; по скаргах на дії органів і службових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень; по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб у сфері управлінської діяльності; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій; по заявах прокурора про визнання незаконними правового акта органу чи дії посадової особи; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і обов’язковому державному страхуванню. Суд розглядає й інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесених законом до їх компетенції; окреме провадження – у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; встановлення фактів, що мають юридичне значення; встановлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами [22, с. 7].

Ю.С. Червоний вказує на існування трьох видів судового провадження відповідно до ч.3 ст.15 ЦПК: позовне, окреме, наказне [19, с. 7].

§5. Стадії цивільного судочинства.

Розгляд справ у цивільному процесі послідовно проходить ряд етапів, які називаються стадіями цивільного процесу. Стадія цивільного процесу – сукупність процесуальних дій, об’єднаних певною процесуальною метою. М.Й.Штефан вважає, що така мета повинна бути найближчою [22, с. 30], що слід назвати слушним, адже усі стадії цивільного судочинства скеровані на досягнення загальної мети – здійснення правосуддя. А от найближча мета є особливою для кожної окремої стадії цивільного процесу.

Існують різні класифікації стадій цивільного судочинства. Наприклад, О.О.Штефан вказує на існування двох основних підходів до виділення стадій цивільного судочинства. Прихильники І-го підходу виділяють три основні стадії:

1. Порушення справи. У межах цієї стадії порушується справа (відкривається провадження у справі) по розгляду і вирішенню спору; по перевірці законності та обґрунтованості постановленого по справі рішення; по зверненню рішення до виконання.

2. Підготовка справи. На цій стадії відбувається провадження у справі до судового розгляду; провадження до перевірки законності та обґрунтованості постановленого по справі рішення; провадження до звернення рішення до виконання.

3. Вирішення справи. На цій стадії відбуваються розгляд і вирішення справи; перевірка законності та обґрунтованості рішення; звернення рішення до виконання [23, с. 21].

ІІ-й підхід виділяє такі стадії цивільного судочинства:

1. Відкриття провадження, яке здійснюється шляхом пред’явлення позову або скарги.

2. Провадження у справі до судового розгляду, під час якого здійснюються підготовчі дії до судового розгляду.

3. Судовий розгляд справи. На цій стадії справа розглядається та вирішується по суті у судовому засіданні та у більшості випадків закінчується ухваленням рішення.

4. Оскарження рішень і ухвал суду, які не набрали (апеляція) або набрали (касація) законної сили.

5. Перегляд рішень та ухвал суду, що набрали законної сили, Верховним Судом України, а також у зв’язку з нововиявленими обставинами.

6. Виконання судових постанов (рішень та ухвал). Ця стадія є необхідною, так як без виконання судових рішень не була би досягнута мета процесу – захист порушеного права.

7. Відновлення втраченого судового провадження [23, с. 22].

Проте більшість фахівців у галузі цивільного процесу виділяють такі стадії:

1. Відкриття провадження у справі. Момент відкриття провадження у справі залежить від дій зацікавленої особи (позивача, стягувача, заявника) та від дій судді – прийняття позовної заяви, заяви. Метою цієї стадії є саме відкриття провадження, направленого на захист та охорону суб’єктивних прав. У результаті цієї стадії визначається, чи правильно суб’єкт правовідносин обрав спосіб захисту чи охорони своїх прав. Суд на цій стадії визначає, чи є така справа підвідомчою та підсудною йому. Якщо так, то відкривається провадження у справі.

2. Провадження у справі до судового розгляду. На цій стадії вчиняються ряд дій як суддею, так і сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. На цій же стадії може проходити попереднє судове засідання, яке призначається протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі (ст.129 і 130 ЦПК України). Провадження у справі до судового розгляду має двоєдину мету: врегулювати спір без його розгляду по суті, або ж якщо цього не вдалося – підготувати справу до судового розгляду. Урегулювати спір на цій стадії можливо, коли позивач відмовиться від позову, або ж сторони спору домовляться про його передачу на розгляд третейського суду чи самостійно врегулюють спір шляхом укладення мирової угоди. У цих випадках суд постановляє відповідну ухвалу. Урегулюванням спору також є визнання позову відповідачем. У такому разі суд ухвалює рішення про задоволення позову.

3. Судовий розгляд. Це центральна стадія процесу, на якій справа завершується її вирішенням по суті. Метою цієї стадії є безпосередньо здійснення правосуддя. Суд встановлює об’єктивну істину по справі та застосовує до тих правовідносин, що встановлені ним, відповідне матеріальне право.

4. Перегляд судових рішень та ухвал в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК). Метою цієї стадії є перевірка судового рішення для зменшення ризику допущення так званої судової помилки, тобто прийняття рішення, яким порушені чи неправильно застосовані норми матеріального права чи при ухваленні якого порушені норми процесуального права. На цій стадії така мета досягається ще до набрання законної сили судовим рішенням.

5. Перегляд рішень і ухвал у касаційному порядку. У касаційному порядку перевіряється законність рішень і ухвал суду, що набрали законної сили. Метою цієї стадії також є перевірка судового рішення для зменшення ризику допущення судової помилки. Проте, на цій стадії, на відміну від стадії апеляційного оскарження, така мета досягається стосовно судових рішень, що вже набрали законної сили.

6. Перегляд рішень Верховним Судом Україні. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України. Такими підставами є: 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Мета цієї стадії є аналогічною меті стадії касаційного перегляду справ, тобто зменшення ризику допущення судової помилки при застосуванні норм матеріального права, тобто підтвердження законності судового рішення. Однак у цьому разі йдеться про виключність ініціювання та виключний порядок досягнення цієї мети.

7. Перегляд рішень і ухвал суду, які набрали законної сили, а також судових наказів у зв’язку з нововиявленими обставинами. На цій стадії судові постанови переглядаються судом, що постановив такі рішення, ухвали, накази. Мета цієї стадії також усунення ризику допущення судової помилки щодо фактичних обставин справи, тобто підтвердження обґрунтованості судового рішення. У даному випадку ризик судової помилки пов’язаний не з неправильним чи помилковим застосуванням судом права, а із помилковим встановленням судом об’єктивної істини по справі через брак відповідної інформації про певні факти і події, що мають значення для справи, але з якихось причин не були відомі сторонам і суду.

У літературі стадією цивільного процесу вважають також виконавче провадження. М.Й.Штефан об’єднує п’яту і шосту стадії в одну, а сьомою стадією вважає звернення судового рішення до виконання [22, с. 7].

§6. Джерела цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право, як і будь-яка інша галузь права, включає у себе норми права, які для загального застосування повинні бути закріпленні відповідним чином. Закріплення норм права відбувається шляхом надання цій нормі певної форми, чи вираження її в інший спосіб.

Джерела цивільного процесуального права – це способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розділ VIII), правовий статус громадян (розділ II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 55, 59, 24, 29, 31, 32). Наприклад, статтею 32 Конституції кожному гарантовано судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

До джерел цивільного процесуального права належить Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI. Цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, виступає затверджений Законом України від 18 березня 2004 року № 1618-IV Цивільний процесуальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2005 року. ЦПК складається з 12 розділів:

1. Розділ I. Загальні положення;

2. Розділ II. Наказне провадження;

3. Розділ III. Позовне провадження;

4. Розділ IV. Окреме провадження;

5. Розділ V. Перегляд судових рішень;

6. Розділ VI. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб);

7. Розділ VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень;

8. Розділ VII¹ Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів;

9. Розділ VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні;

10. Розділ IX. Відновлення втраченого судового провадження;

11. Розділ X. Провадження у справах за участю іноземних осіб;

12. Розділ XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Джерелами цивільного процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. ЦКУ визначає осіб, які можуть звертатися до суду за захистом своїх суб’єктивних прав, свобод і законних інтересів (ст. 2 ЦКУ), визначає порядок захисту цивільних прав (ст.ст. 16, 17, 18, 19 ЦКУ), регулює питання про допустимість засобів доказування у спорах щодо правочинів, укладених з недотриманням обов’язкової простої письмової форми (ст. 218 ЦКУ). ЦКУ регулює питання щодо цивільної дієздатності фізичних осіб (ст.ст. 30-42 ЦКУ), встановлення й припинення опіки й піклування (ст.60, 75 ЦКУ).

Сімейний Кодекс визначає склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов’язкову участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин, регулює питання усиновлення, скасування усиновлення, визнання його недійсним, позбавлення батьківських прав.

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві. Відповідно до статті 1 цього Закону адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42). Відповідно до статті 5 цього Закону Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладається у тому числі функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу, місцевому господарству та про припинення права власності на земельну ділянку.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ надає право податковій інспекції в судовому порядку стягувати з громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов’язкових платежів.

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Закон України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, яким визначаються правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції. Ними є, наприклад: постанова Кабінету Міністрів «Про визначення розміру витрат, пов’язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995 року № 78 та ін.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз’яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов’язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз’яснення.

Резюме

Цивільне процесуальне право може розглядатися як галузь права, як наука і як навчальна дисципліна. Як галузь права воно являє собою сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу щодо здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах, щодо справ наказного, окремого провадження, а також суспільні відносини щодо розгляду та вирішення зазначених категорій справ, що виникають у зв’язку із вказаною діяльністю суду та інших осіб. Його завданням є надання можливості суб’єктам матеріально-правових відносин підтримувати ці відносини у відповідності до норм матеріального права шляхом охорони та захисту суб’єктивних прав учасників таких відносин.

Як і будь-яка галузь, цивільне процесуальне право характеризується власним предметом, методом правого регулювання та функціями, які воно виконує.

Охорона та захист суб’єктивних прав здійснюється у цивільному судочинстві, що представляє собою врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків і цивільних процесуальних дій, що реалізуються суб’єктами цивільних правовідносин, а саме судом і учасниками процесу. Цивільне судочинство здійснюється у позовному, окремому та наказному провадження. Зазначені види цивільного судочинства мають свої підвиди.

Розгляд справ у цивільному процесі послідовно проходить ряд етапів, які називаються стадіями цивільного процесу. Стадією цивільного процесу є сукупність процесуальних дій, об’єднаних певною процесуальною метою.

Терміни та поняття:

Цивільне процесуальне право

Предмет цивільного процесуального права

Диспозитивно-імперативний метод регулювання цивільних процесуальних відносин

Правосуддя

Цивільне судочинство

Цивільний процес

Стадія цивільного процесу

Апеляційне провадження

Касаційне провадження

Нововиявлені обставини

Окреме провадження

Судовий наказ

Заочне рішення

Питання для перевірки знань

1. Дайте визначення цивільного процесуального права як галузі права, як науки, як навчальної дисципліни.

2. Що є предметом цивільного процесуального права?

3. Яким методом правового регулювання характеризується цивільне процесуальне право?

4. Які функції виконує цивільне процесуальне право?

5. Що таке правосуддя?

6. Дайте визначення цивільного процесу.

7. Що таке стадія цивільного процесу?

8. Назвіть стадії цивільного процесу та дайте їх загальну характеристику.

9. Розкрийте систему джерел цивільного процесуального права.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №40. – Ст. 492.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40. – Ст. 356.

4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. .// Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №21. – Ст. 135.

5. Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції від 01.12. 2005 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №7. – Ст. 84

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. № 6

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 р.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 р. №5

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р. №9

11. Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М. 1997. – 780 с.

12. Гражданский процесс России: Учебник / Под ред. М.А. Викут. – М.: Юристъ, 2004. – 459 с.

13. Гражданское процессуальное право: Учебник / С. А. Алехина, В. В. Блажеев и др.; Под ред. М. С. Шакарян. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 584 с.

14. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Петроград, 1917. – 348 с.

15. Сімейне право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Науково-практичний посібник /За загальною редакцією С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., 2005. – 896 с.

16. Фурса С., Фурса Є., Щербак С. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У двох томах. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006 р.

17. Фурса С., Щербак С., Євтушенко О. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. – К. – 2006 р. – 448 с.

18. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За ред. С.С. Бичкової. – К. – 2007. – 404 с.

19. Цивільний процес України: Навчальний посібник / За ред. Ю.С. Червоного. – К. – 2006 р. – 392 с.

20. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – К. – 2006 р. – 293 с

21. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар /За загальною редакцією С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – 840 с.

22. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» – 2005 р. – 624 с.

23. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. – К. Юрінком Інтер 2009. – 360с.