Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

1. за галузевою ознакою: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспорті, зв’язку;

2. за функціональним призначенням: виробничі та невиробничі;

3. за використанням: діючі та недіючі;

4. за ознакою належності: власні та орендовані.

Розрізняють наступні види вартості основних засобів:

1) Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.

Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

• Суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

• Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

• Суми ввізного мита;

• Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• Витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

• Витрати на транспортування, встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

• Інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

2) Переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.

3) Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахування витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

4) Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу.

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” від 18.10.99 р. № 242 визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

За визначенням, наведеним у П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”, нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До монетарних активів відносять грошові кошти, їх еквіваленти, а також інші активи, які мають бути отримані у фіксованій, визначеній сумі грошей. Решта активів вважається немонетарними (запаси, будівлі, устаткування). Особливістю, яка відрізняє нематеріальний актив від усіх інших немонетарних активів, є відсутність його фізично субстанції.

Група нематеріальних активів – сукупність однотипних за призначенням та умовами використання нематеріальних активів.

Дослідження – заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань.

Розробка – застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

Згідно з п.5. П(С)БО 8 нематеріальні активи поділяються на групи – однотипні за призначенням та використанням активи:

• права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

• права користування майном (право користуватися земельною ділянкою, право користуватися будівлею, право на оренду приміщень тощо);

• права на знаки для товарів послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

• права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, помислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау тощо);

• авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

• гудвіл;

• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

• витрати на дослідження; витрати на підготовку і перепідготовку кадрів; витрати на рекламу та просування продукції на ринку; витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;

• витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань.

Придбані (створені) нематеріальні активі зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з:

• ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок);

• мита;

• непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню;

• інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.