У чому полягають суперечності і парадокси суспільних процесів? (Головне)

Основний парадокс полягає в такому: можна спостерігати рух до глобалізації економіки через ТНК і фінансові холдінгові кампанії, яких стає все більше. Але, з другого боку, контролювати їх все тяжче, поряд з масою дрібних і середніх фірм і ростом тіньової економіки, яка в постсоціалістичних країнах прийшла на зміну плановій. Звідси економічні зміни відбуваються під впливом фінансових, а не чисто економічних причин.

Циркулюють величезні суми грошей, що в силі зруйнувати економіку реґіонів за кілька днів, приводячи до банкрутств і соціальних потрясінь. Така форма веде від “цивілізованого капіталізму” до “розгнузданого”. І тут слід констатувати безпорадність держави, міжнародних інститутів стосовно контролю за ринком.

Другий парадокс полягає в глибоких змінах “моделей міграції робочої сили”. Дешева робоча сила мігрувала туди, де в ній відчувалася потреба. Але тепер фірми переміщають своє виробництво туди, де існує дешева робоча сила.Зростає також обмеження мобільності некваліфікованої робочої сили при розширенні міграції кваліфікованих кадрів. Останні закріплюються за фірмами з більш розвинених країн, а місцеві професіонали влаштовуються на роботу в іншому місці. Так відбувається “відтік мозку” з менш розвинених країн – у більш розвинені (приклад України, 1000 вчених залишили Україну).

Третій парадокс.

В усіх країнах спостерігається підвищений попит на освіту.

Крім глобальних причин, у нерозвинених країнах цьому сприяє ріст населення, у розвинених – подовження термінів навчання відсуває проблему безробіття серед молоді і підвищує загальноосвітній рівень.

Економічні труднощі, які долають нерозвинені країни, не дозволяють збільшити витрати на фінансування освіти, молодь вимушена починати трудову діяльність без професійної підготовки (збідніння, з одного боку). З другого боку, слабкість державних існуючих освітніх систем спричинила розповсюдження і розширення приватного сектору освіти. До речі, в Україні одна з найвищих оплат за приватну освіту, якщо рахувати заробітню платню батьків (6 – 8 років праці, щоб вивчити одну дитину).

Четвертий парадокс.

ІТ (інформаційні технології) мають необмежені можливості:

Які?

Електронна пошта, доступ до різноманітних баз даних, дистанційне навчання, віртуальні університети...

Але саме тут спостерігаємо розрив між розвинутими країнами і світом, причому цей розрив збільшується, спостерігається певна поляризація.

Чому?

Слабка країна не може використати можливості ІТ, бо

- мало навчених користувачів,

- існує висока вартість обладнання та інформації,

- слабкість інфраструктур, комунікацій.

З другого боку, ефективність нових технологій виробництва веде до деградації навколишнього середовища.

Пятий парадокс полягає в так званому “культурному парадоксі” Інтернаціоналізація і глобалізація супроводжується прагненням людей захистити власну культуру, етнічну і мовну ідентичність.

А Україна і українці?

Обидва процеси несуть і надії, і ризики.

Чому?

По-перше, небезпека забути унікальний характер кожної особистості, її призначення самостійно вибирати свою долю і реалізовувати себе на основі багатої і традиційної власної культури (порушення принципів демократизму). Але, прилучаючись до чужих культур (у тому числі попкультур), не слід забувати, що експансія чужих культурних цінностей загрожує національному духовному та інтелектуальному розвитку.

Враховуючи всі, наскільки це можливо, обставини, слід визнати, що перед вищою освітою постали 2 кардинальні проблеми:

1. Так побудувати освіту, щоб природною стала властивість адаптування до суспільства, яке швидко змінюється.

2. Освіта має бути такою, щоб вона могла спричинювати зміни та прогрес у суспільстві, не завдаючи шкоди довкіллю. Тому зараз йдеться про нову філософію освіти, новий погляд на роль, місію і функції вищої освіти.

Освіта стверджується як наріжний камінь прав людини і демократії, ефективного розвитку і миру. Освіта має стати першим пріоритетом у всьому світі у 21 ст. Ключове значення набуває концепція освіти упродовж всього життя.

Голова Міжнародної комісії з освіти для 21 ст. – Жак Делор підкреслив 4 основоположні принципи освіти:

1. Навчитись жити мирно:

Що для цього треба зробити?

• розвивати знання про інших, тобто вивчати їх історію, традиції, способи мислення.

На сьогоднішній день завдання освіти становить – видобування культури світу.

(Теорія культури)

2. Навчитися добувати знання.

Що це означає?

Вміти поєднувати достатньо широкі загальнокультурні бази знань з глибоким засвоєнням обмеженої кількості дисциплін, бо це диктують швидкі зміни в середовищі.

Памятати, що загальнокультурний рівень є пропуском до безперевної освіти впродовж життя.

3. Навчитися працювати.

Як це зрозуміти?

Це означає набувати компетентність, що дасть можливість справлятися з ситуаціями, багато з яких нині передбачити неможливо. Це означає також вміти поєднувати різні форми навчання і роботи.

4. Треба навчитися жити, формуючи більшу самостійність і здатність до оцінки, поєднуючи її з посиленням особистої відповідальності в рамках реалізації колективного проекту. Це підтверджує ще одну необхідність – краще пізнати себе (психологія, інші науки про людину).

Новий погляд на роль вищої освіти зафіксовано у Всесвітній декларації і розкривається у низці взаємоповязаних положень:

1. Рівність доступу до вищої освіти для всіх з середньою освітою у будь-якому віці. Це передбачає докорінну переорієнтацію взаємодії з середньою освітою і при зростанні попиту на вищу освіту закликає до переходу від елітного до конкурсного підходу і студентів, і викладачів.

2. Новий погляд на вищу освіту передбачає гармонізацію відносин зі світом праці і передбачення суспільних потреб.

Що це означає?

Розвиток підприємницьких навичок та ініціативи має стати центром уваги вищої освіти, щоб сприяти працевлаштуванню випускників, аби вони стали добрими роботодавцями.

3. Інноваційний освітній підхід передбачає...

Що передбачає?

... критичне мислення і творчість. Вони стосуються всій системи вищої освіти, оновлення змісту, методів, практики та засобів навчання, типу звязків з громадськістю та іншими секторами суспільства.

Навчання повинно давати більше, ніж пізнавальне оволодіння дисциплінами:

Що конкретно повинно давати навчання?

а) забезпечувати набуття вмінь, компетенцій та здатності до творчого і критичного аналізу, самостійного мислення;

б) забезпечувати набуття вміння працювати в колективі і брати на себе соціальну відповідальність.

4. Диверсифікація систем, інститутів та програм – це необхідна умова як для задоволення попиту, так і для надання студентам серйозної бази знань і підготовки, які “вимагатимуться” в суспільстві знань 21 ст.

5. Викладацький склад і принципова політика підбору кадрів із забезпеченням можливостей підвищення їх кваліфікації і поліпшення педагогічних вмінь із стимулами для постійної інновації навчальних програм, методів викладання і з належним професійним і фінансовим статусом для забезпечення найвищої якості.

6. Держава та адміністрація вузів повинна помістити студентів та їхні потреби у центр своїх інтересів і розглядати їх як головних партнерів і відповідальних дійових осіб в оновленні вищої освіти.

Це нове бачення дає чіткі орієнтири руху до тої самої нормативної моделі вищої освіти, створення якої – надія людства, обовязок і тяжка праця.

Положення, сформовані у Всесвітній декларації, на Всесвітній конференції з проблем вищої освіти, у Програмному документі “Реформа і розвиток вищої освіти” є новим кроком вперед порівняно з метою і завданнями вищої освіти у 20 ст. – дати освіту з певної галузі. Сьогодні це замало. Прагнення шукати виходу з екологічних кризових ситуацій вимагають нових підходів до осмислення світу, себе, до формування іншої свідомості людини; з цим може впоратися освіта взагалі і вища освіта зокрема. І вже сьогодні можна говорити про певні зсуви у системах вищої освіти для досягнення цієї мети.

Розглянемо сьогодні взагалі реформаційні процеси, що відбуваються у системах вищої освіти розвинених країн

На яких принципах вона ґрунтується?

1. Перший принцип, що покладений в основу вищої освіти розвинених країн, принцип усезагальності і доступності в освіті,

Як це зроміти?

бо умови відбору студентів передбачають не тільки вартість, але й домінанту здібностей, талант, інтелектуальний рівень.

Для підтвердження цього принципу можна навести такий факт.

У 1989 р. президент Д. Буш та губернатори всіх 50 штатів надали рухові реформі в американській системі освіти новий для тих часів імпульс, встановивши шість цілей, що їх має бути досягнено до 2000 року, серед них:

• Всі діти шкільного віку мають відвідувати школу.

• 90 % всіх студентів мають закінчити своє навчання.

Широкодоступною освіта в коледжах Америки стала після 1944 року, коли Конгрес ухвалив закон, відомий як “GI”, що означає “government issue”, тобто “урядовий випуск”, що було прізвиськом американського солдата. Цей закон встановлював фінансову допомогу для членів збройних сил після закінчення Другої світової війни. До 1955 року більше ніж 2 млн. ветеранів Другої світової і Корейської війн скористалися цим законом, щоб піти до коледжу. Багато з них походили з бідних сімей і не мали б змогу отримати освіту без цього закону. Успіх цієї програми змінив американські стереотипи щодо того, хто повинен відвідувати коледж.

Приблизно тоді ж в американських коледжах почала швидко зростати кількість жінок; у 1993 році жінки отримали 54 % всіх ступенів, що тоді надавалися, порівняно з 24 % в 1950 році. Із закінченням у 1950-69 рр. расової сегрегації, африканські американці також отримали можливість вступати до коледжів у рекордній кількості. Однак процент афроамериканців, що йдуть до коледжів, все ще нижчий, ніж загальна кількість студентів. В 1992 році 47, 9 % відсотка афроамериканців, що закінчили вищу школу, були зараховані до коледжу, порівняно з 61,7 % відсотками всіх випускників.

Б. Клінтон у 1997 р. у зверненні до американського народу “Про становище країни” задекларував програму розвитку освіти США, одним із пунктів якого є обовязкове введення для всього населення 1-го рівня вищої освіти ( 2 роки навчання в коледжі після обовязкового 12-річного середнього навчання). Для того, щоб держава була інтелектуальною, зазначив Президент, потрібно, щоб 40-60 % населення мало вищу освіту.

Поширилася організація “відкритих” університетів (доступні для всіх), які утворюються і працюють за рахунок коштів корпорацій і готують для них спеціалістів (Україна).

2. Принцип безперервності і наслідування (преемственность).

Що це означає?

Це створення навчальних комплексів, які передбачають навчання в діапазоні від дошкільного віку до кінця життя, так зване “long-life learn” (Таблиця). Організована підтримка звязків з випускниками, організація курсів підвищення кваліфікації, у разі потреби перекваліфікації.

3. Через те, що вузи, особливо приватні, мають швидко реаґувати на зміни соціальної практики у структурі і критеріях суспільних та індивідуальних запитів, народився новий принцип розвитку освіти, так звана інституціональна рефлексія, або, іншими словами, адаптивність освітньої системи (швидко перебудовуватися, сприймати нові соціальні функції, відкидати старі, віджилі з найменшими втратами. Це стосується і внутрішніх і зовнішніх змін.

Чому ?

4. Принцип “випереджаючого розвитку”.

У чому полягає його суть?

Випереджаючої позиції освіті надає функція , яка враховує тенденцію розвитку виробництва, економічної конюнктури, змін у суспільному поділу праці. Це фактично реалізація прогностичної функції освіти. “Ми набираємо тих і стільки, які через 5 років будуть затребувані. Ми за це відповідаємо!” – ось що означає цей принцип, тобто вузи дають певну ґарантію, що інтелектуальний потенціал випускників буде конвертованим і вони впишуться в ринок.

5. Пріоритетним залишається принцип інноваційності,

Що він означає ?

тобто сприйняття нововведень і здатність їх відтворення в різних аспектах (ракурсах) освітньої практики, починаючи від нових освітніх концепцій, методологій, програм, методів... Але стабільність соціальної системи, тим більше такої як освіта, врівноважується компенсуючим принципом – “зважений консерватизм”.

У чому його сутність?

Зберегти і захистити освіту, її інтелектуальну самоцінність як елемента духовної культури країни і виробництва, зберегти традиції (дидактичні, етичні, комунікаційні, ліберальні) освітніх структур як цінність демократії.

Інноваційні процеси _____________________ зважений консерватизм.

Звідси мета: знайти єдине правильне співвідношення між обома принципами.

Які провідні світові тенденції в реформаційних процесах систем освіти в різних країнах ми сьогодні можемо спостерігати?

Почнемо здалека. Нова система освіти неможлива без нового філософського підходу. Так, глобалісти оцінюють систему освіти у контексті культурних процесів, закликають відшукати загальнолюдські “надкультурні” критерії освітнього прогресу у будь-якому реґіоні світу; пропагують ідеї культурного діалога, підкреслюють значення загальнокультурних цінностей.

Отже, модель культурної людини спрацьовує через чисте мислення, а ним є філософія. Як підтвердження цієї думки звучать слова Арістотеля: найкраще, що може виробити людина – це створювати науки, філософію, бо думка є сутність Бога. Людина у сучасному суспільстві має мислити філософськи. Р.Декарт стверджував: “Кожний народ є тим більше цивілізованим, чим краще в ньому філософствують”.

Сьогодні у світовій освіті поширюється важлива тенденція гуманізації освіти, великого значення якій надавали вчені ще на початку 20 ст., попереджаючи своїх сучасників про небезпечні технократичні нахили людства.

Поміркуємо: неживу природу наука пояснює за допомогою математичних законів, але при осмисленні живої природи такий тип мислення не спрацьовує. Бо принцип “робимо, тому що вміємо”, призводить до потрясінь у природі (генна інженерія – шок! А чи відають вони, що творять?)

Постало питання: чи можна розвинути таку якість мислення, яке було б так само точним по відношенню до живої природи, яким є математика по відношенню до неживої? Якщо так, то як це зробити? На якій підставі?

Наука, основана на математичних законах, створює світ техніки – технічний світ, а творцем природи був Художник (ТВОРЕЦЬ), і художня діяльність будується на тих самих принципах, що і подійність (событийность) живої природи, наприклад, стильова цілісність, яка проявляється у природних істотах. Щоб довести це, уявіть щось аномальне, н-д, коня з рогами – того не може бути, тому що це порушує гармонію, стильову цілісність, яка закладена в нашій свідомісті.

Те, що природа дарує, виражає в дусі (дух), не збагнути за допомогою “важеля і ґвинта”. Сьогодні прогрес техніки наблизив людство до катастроф, що знищать все.

Науці, а значить і освіті, потрібно розвинути такий спосіб сприйняття, такий спосіб мислення, який дозволив би збагнути дійсність в її цілісності.

Для грандіозної технічної культури потрібно знайти противагу, яка б упорядкувала людське існування відповідно до його внутрішньої сутності, дала б сили людині пережити технічний стрес, залишаючись людиною у світі створюваної нею техніки.

Людина має включитися в реальність і як людина знайти своє місце у повсякденній реальності (Р. Штейнер).

Бертран Рассел (1950 р) сказав: ” Сама по себе наука не может диктовать нам этические принципы. Она может показать нам, как добиться заданной цели, а может продемонстрировать, что некоторых целей достичь нельзя. Но среди целей, которые могут быть достигнуты, наш выбор должен быть определён на основе иных, а не чисто научных ( прагматичных-я) соображений», тобто на підставі законів, що подібні законам художньої творчості.

Отже, у світі таких теорій ми розуміємо важливість тенденції гуманізації освіти. Одним з чинників гуманізації є гуманітаризація (лат. humanitaris – людська природа), тобто єдність змісту навчання, який включає дисципліни загальнокультурного і професійного напрямків. Сьогодні потрібно адаптувати знання з гуманітарних дисциплін (історія, естетика, філософія, література) і природничо-математичних дисциплін (біологія – музей).

У США і Західній Європі про важливість вивчення гуманітарних наук заговорили ще у 50-60 рр. ХХ ст. Одразу ж організували національний центр для досліджень і розвитку освіти (США), де було задекларовано:

“Вивчення гуманітарних дисциплін розширює пізнання в галузі соціальних наук і загальнолюдських проблем, дозволяє краще їх зрозуміти. Тому необхідно відшукувати нові джерела найшвидшого ефективного розвязання суспільних проблем.

Мистецтва створюють необхідний моральний клімат морального здоровя нації, бо мають рідку здатність виконувати роль лікаря при лікуванні душевних і моральних хвороб суспільства, викликати духовне піднесення, стимулювати інтерес до духовної спадщини, тепер настав час звернутися до історії і збагатити нею моральний дух народу”.

Так виник головний документ – текст комплексної програми з естетичного виховання. Було створено центри науково-дослідних лабораторій з проблем гуманізації освіти (при підтримці уряду, силових бізнес-структур, місцевих урядових органів)

У змісті програми виокремлюють 4 пункти:

1. Здійснювати художній та естетичний розвиток особистості через вивчання естетики, архітектури, образотворчого мистецтва, географії, літератури, музейної справи, мистецтва мовлення, театру, драматургії тощо.

2. Підвищити значення знань в галузях мистецтва і літератури, як основи підготовки вчителів і показати провідну роль цих знань для поліпшення морального клімату держави.

3. Створити широку мережу освітніх закладів формального і неформального характеру, де була б надана можливість занять з мистецтва і гуманітарних наук за допомогою консультантів, експертів, викладачів.

4. Залучати молодих письменників, художників, композиторів у сферу освіти з метою допомоги учням-студентам і викладачам.

Програм з гуманізації у розвинених країнах безліч, і навіть простий викладач дошкільної освіти збагнув їх значення, бо використання їх допомагає вчителям-викладачам скерувати часто руйнівну діяльність опікуваних учнів – студентів на розвязання будівничих і творчих завдань ( що постали перед суспільством).

Бо “Нова креативна Америка” повинна прийти на зміну антагоністичним розбіжностям, незлагоді, як у сфері освіти, так і в житті суспільства” (зазначається в програмах).

Не можна говорити про програми і не навести хоча б одного прикладу.

Звернемося до гуманітарної програми американського методиста Н. Райса. Програма орієнтується на проблеми минулого і сучасного мистецтва і пропонує 2 підходи у подачі матеріалу:

1 – емфатичний – ціль його – усвідомлення думки, що “створення мистецьких творів вимагає великої напруги, інтелекту, моральних, душевних і фізичних сил”. Наприклад, при розгляді творчості Леонардо да Вінчі робиться акцент на його конструкторських здібностях, що дозволили йому стати творцем літальних апаратів. Під час занять слухачі курсів займаються кресленням аналогічних апаратів з урахуванням даних, доступним конструкторам 15 ст.

2 – тематичний – весь матеріал міститься у 4 учбових одиницях згідно з темати: “Образ людини”, Любов”, “Архітектура як складова навколишньої обстановки”, “Виконання завдань для розвитку навичок усної і письмової мови”.

Тема “Образ людини” розкривається через:

• визначення стилів у мистецтві,

• визначення взаємовпливу культур,

• визначення впливу соціального устрою, економіки, політики, релігії на розвиток мистецтва.

Наголошується на вмінні учнів-студентів графічно розкрити тему. Н-д, вивчається “Єгипетське мистецтво”. Завдання: зобразити фіґуру людини, що держить кусень хліба. Потім виконаний малюнок порівнюється з копією картини, написаної єгипетським майстром.

При цьому функція викладача зводиться до розкриття поняття самої теми – “образ людини” різних майстрів, пояснення стильових особливостей.

“Любов” – тут йдеться про відбиття любовної теми у творах Рембранта, Ван Дейка, Хогарта, Брейгеля.

Завдання: на основі фільмів, слайдів, листів, документів відтворити час, коли були створені ті картини.

“Архітектура...”, існує два концептувальні рівні при подачі матеріалу:

1 – розгляд архітектури як засобу подолання кризових явищ культури;

2 – вивчення архітектури як засобу естетичного виховання (відвідування музеїв, галерей...).

“Виконання завдань...” Слухачі одержують список тем для написання доповідей, що включають “Стиль бароко”, “Культуру кітчу”, “Опис уявної бесіди, яка б могла відбутися між тими, хто прийшов пограти в карти до Ван Гога, Тінторетто і Гейнсборо”...

Зараз у педагогіці вищої школи США спостерігається орієнтація на розробку прогностичних проектів. Програму “Гуманітарні науки у 21 ст.” розробила група спеціалістів під керівництвом Д. Баумана, де ці проекти осмислюють і перевіряють в більш, ніж 12 у-тах і коледжах США (коледж Атлантик у Н-Й, Стенфордский у-т в Армхереті, Грейнфілд коледж, Пенсильванський та Вашингтонський у-ти...).

У рамках проекту розроблені програми з гуманістичної екології, з сучасної техніки, для формування навичок цілісного комплексного мислення, критичного мислення - всі програми обєднані ідеєю “формування почуття впевненості у собі”. До цього додаються і прагматичні програми залежно від спеціальності: “Фінансове управління”, “Турбота про здоровя”, “Практичне законодавство”, “Основи теслярства”, “Управління невеликим підприємством”, “Застосування компютерів”, “Збудуй свій дім”, “Застосування альтернативних енергосистем”.

Очікуваний результат – уявлення про глобальні проблеми, сформовані на підставі особистісного усвідомлення.

Ситуація з гуманізації освіти в Україні. Програма прийнята. Але реакція студентів – кисла. Був проведений опит; відповідали 955 студентів-пятикурсників. У запропонованому тесті треба було підкресли найважливіше:

1. Необхідність таких якостей, як “знання фундаментальних основ професійної діяльності”, вміння проробляти варіанти рішення, робити вибір та самостійно вирішувати – тут поставили + 70-80 % опитуваних.

2. Необхідність знань з психології особи малих груп, знання гуманістичних моральних ідеалів людства, знання історії свого народу, основ естетики і розуміння мистецтва (20-30 %).

Висновок: Потрібно те, що безпосередньо повязане з майбутньою професією.

Але, звичайно, як би не приваблювали ті чи інші тенденції в освіті, не можна перебільшувати, і на шкоду спеціальним предметам, без яких неможливе розуміння спеціальності, впроваджувати загальнокультурні.

Якщо у країні навчання стає головним пріоритетом, спостерігається тенденція пріоритизації, чи так звана “меритократія” суспільства – це побудова суспільства високого інтелектуального порядку, за яким майбутнє.

Соціологи Шельскі, Торстен, Хюсен вважають, що просвітянський талант може замінити відоме імя і фамільну спадщину. За їхніми оцінками, прагнення до меритократії збільшується, і разом з тим загострюється конкуренція між внз. Меритократичний ефект сприяє демократизації освіти, бо це відбір за здібностями, а не за соціальним походженням.

Поряд з цим відбувається процес демократизації освіти (у різних країнах по-різному). Тут превалюють два напрямки: ліберальний і радикальний.

1. Ліберальний напрямок характеризується розширенням соціального складу викладачів і студентів, наділенням викладачів широкими правами вибору змісту і форм навчання, розширенням ґарантій автономії університетів, створенням ними університетських асоціацій (США, Швеція, Великоб., Фінл.).

2-ий напрямок – радикальний (Іт., Фр., Яп.) – його відрізняє жорстка єдність вимог, строгий розклад в сесію, слабка автономізація.

У США після масового студентського руху (70-і роки) проти безробіття, за університетську автономію, за надання більших академічних свобод, за демократичні вступні іспити, у державі, як відповідь на ці виступи, було створено “мультиверситети”. Це великі багатопрофільні вузи, включаючи всі типи середньої і в.о. з розвитком системи матеріального забезпечення лабораторій, наукових комплексів. У результаті демократичних вступних іспитів відбір студентів у мультиверситети став більш ефективним, бо відбувався на “стику” філіалів, навчальних закладів. Але не випущено критеріїв посилення селекції студентів. Так, у 1-2-у сесію відраховують не більше 50% від кількості зачислених. Жорстка селекція + лібералізація освіти зрівняли “шанси”.

Завдяки такій селекції можна говорити про певну елітаризацію освіти.

У США та в будь-яких розвинених країнах є елітарні навчальні заклади з міцною фінансовою і матеріально-технічною базою, сильним викладацьким складом, продуманими програмами, гнучкими організаційними структурами (вартість навчання в Гарварді, Чікаго, Стенфорді, Принстоні близько 70 тис. доларів за всі роки навчання, в елітарних вузах вчиться у США 1 млн. студентів). До речі, вища елітарна освіта у США не зазнала принципових змін за останні роки. Але тут нема з чим порівняти, бо таких аналогів в Європі і в світі немає, якщо судити про якість навчання, джерела фінансування, внутрішню стійкість, здатність до динамічних перетворень.

Коли йдеться про елітаризацію освіти взагалі в розвинутих державах, мається на увазі створення вузів з високими вимогами професійної підготовки, з диверсифікацією і ускладненням внутрішньої структури, з жорским селективним принципом відбору. На початку 80-х років таких вузів тільки у США було створено 1800.

Тенденція до диверсифікації освіти є складовою елітаризації. Диверсифікація – це розширення функцій вузу, причому розширення і зовнішнє і внутрішнє: зовнішнє - це більший вплив на політичну ситуацію, налагодження і поширення звязків з бізнес-структурами, урядовими органами, місцевими організаціями, фондами, виробництвом за профілем вузу. Внутрішнє – це розгортання дільності щодо профілю у-ту (введення нових спеціальностей, відкриття нових коледжів, інститутів...).

Чи спостерігається тенденція диверсифікації в Україні? Відповідь на це запитання дасть інше.

Як приватні вузи України вижили під час кризи у 90-х роках?

За рахунок диверсифікації, тобто перебудови і розгалуження спеціальностей (Приклад, Хар.гум. Інститут Народної академії України, де студенти одержують 2-3 спеціальності під час навчання).

Головні напрямки розвитку вищої освіти в Україні (лекція № 1)

Законодавчі документи, серед яких найважливіші “Державна національна програма “Освіта” і новий Закон “Про освіту” визначили головні завдання для всіх вузів України:

1. Визнання людини як особистості і найвищої цінності суспільства, задоволення її потреби в освіті, професійних потреб, розвитку здібностей, даних природою;

2. Формування творчої, активної особистості, здатної самостійно мислити і діяти, відповідати за свої дії перед суспільством, перед колективом перед собою. Досягнути цього можна, розвязавши єдині завдання розвитку вищої освіти:

1. закласти в основу формування особистості фундаментальні знання і прийняття загальнолюдських цінностей, розширити кругозір, а не тільки дати вузьку спеціалізацію; при цьому необхідно зберегти і поглибити звязок освіти з національною культурою, історією, традицією ( в лекції № 1);

2.2. сформувати потребу в знаннях, викликати і укріпити інтерес до них, потребу в їх постійному розширенні. Навчити людину вчитися все життя. Цьому відповідає принцип безперервності освіти, тобто вчитися постійно і послідовно. Принципу безперервності освіти дотримується, наприклад, ХГІ НУА (Харківський гуманітарний інститут Нар. Укр. Акад.) (ТАБЛИЦЯ!), де з 1991 р. функціонують всі ступені освітньої підготовки, починаючи з дошкільної підготовки і закінчуючи післявузівською:

Тут діє дитяча школа раннього розвитку “Дзвіночки”;

• спеціалізована економічно-правова школа “Витоки”,

• факультет довузівської підготовки;

• гуманітарний і-т;

• курси підвищення кваліфікації;

• підготовка до другої в.о.;

• аспірантура і докторантура.

Тут і інтегровані навчальні плани, єдині педагогічні колективи, єдина концепція виховної роботи.

2.3. виховати винахідливість в оформленні власної ідеї; виховати відкрите, самостійне, творче, а не нагадуюче мислення;

2.4. педагоги мають бути еталоном для учнів щодо способу мислення і дій, заохочувати їх у навчанні через власну захопленість навчанням.

2. Цьому сприятиме демократизація освіти, тобто перехід до державно-громадської системи управління, багатоукладність і варіативність освіти.

3. Освіта в Україні має відповідати світовому рівню.

5. Треба забезпечити академічну професійну мобільність (швидко переучуватися залежно від суспільних змін).

6. Треба чітко визначити державні ґарантії соціального захисту учасників освітнього процесу.

7. Встановити нові форми державно-громадського контролю за якістю освіти.

8. Пітримувати тенденцію гуманізації освіти.

9. Забезпечити інтернетизацію вузів.

10. Сприяти інтернаціоналізації освіти.

Додаткова інформація.

Деякі спеціалісти (Астахова) вважають що для приватних вузів існують специфічні завдання, трошки відмінні від загальних, а саме:

підготувати еліту в Україні на підставі нових освітніх технологій з новітніх дефіцитних спеціальностей, для чого потрібно:

1. забезпечити суперсучасну освіту, високу конкурентність випускників вузу, їх підготовленість до успішної діяльності у світі, що швидко змінюється;

2. сформувати високоякісний кадровий потенціал за рахунок:

2.1. створення власних наукових шкіл за новітніми перспективними напрямками розвитку науки;

2.2. підготовки власних наукових кадрів;

2.3. розробки оригінальної системи підвищення кваліфікації (н-д, підтримання високого професіоналізму викладачів);

2. забезпечити створення висококласної матеріально-технічної бази, здатної зробити реальним впровадження новітніх освітніх технологій у навчальний процес, створити комфортні умови для роботи всіх;

3. надзавданням виховного процесу приватних вузів є формування інтелігентності, яка визначається рівнем професійної, моральної, політичної, правової, естетичної, фізичної культури, а також культури поведінки і побуту.

Як і чому приватні вузи змінили –уточнили свою мету освіти ? (окрема лекція)

Повертаючись до теми, сформулюємо,

У чому виявляється криза освіти в Україні? Що для такого стану характерно?

1. Розрив між середньою і вищою освітою; гуманітарною і технічною освітою.

2. При збільшенні курсів спостерігається зниження якості підготовки школярів і студентів.

3. Лекції у внз не відрізняються від наукової доповіді як форми навчання. Але сприймати готові знання, а потім вчити їх напамять – так було в доїсторичні часи. Знання треба зрозуміти і відтворити, а механічне запамятовування = 0, бо освіта – це «те, що залишається, коли вже все вивчене забуто». Виклад матеріалів не може здійснюватися у формі традиційних монологів, потрібні діалогічні бесіди, обмін думками, дискусії, спільний пошук істини “святої”.

4. Методологічна суть реформи освіти полягає в тому, щоб здійснити перехід від інформаційного навчання до навчального пізнання. Той, хто навчається (у-с), повинен не вчити науку, а пізнавати природу, не одержувати закони природи у готовому вигляді, а відкривати їх під керівництвом викладача; не запамятовувати науку, а розуміти її, бо хто розуміє, той запамятовує мимовільно.

Головне не в обєктивному засвоєнні науки, а в субєктивному зростанні, бо цей початковий етап усуває розрив між освітою і наукою. Це і є початкове наукове пізнання.

…На закінчення слід додати, що Україна посідає з індексу людського розвитку 95 місце серед 175 країн-членів ООН. За оптимістичним прогнозами ми в галузі освіти наздоженемо Захід через 20 років. Сьогоднішні студенти вимушені жити в епоху маргінальності, стрибкоподібного отримання нових статусів. Але ці стрибки – і зльоти, і падіння. Розірвати зачароване коло українських проблем зможе освіта, але модернізована освіта.

Лекція № 2

Фундаментальні основи розитку освіти

1. Проблеми сучасної освіти в Україні. Фундаментальні основи розитку освіти. Варіанти розвитку освіти. Головні напрями реформування в галузі науки.

2. Місце технічного університету в українському освітньому просторі.

3. Фундаменталізація освіти.

4. Гуманізація освіти.

5. Інтеграційні процеси у сучасній освіті.

5.1. Інтеграція і системний підхід у розвитку сучасної освіти.

5.2. Синергетичний підхід і системний аналіз у сучасній освіті.

5.3. Міждисциплінарні зв’язки та інтегровані курси.

6. Виховний аспект освіти.

7. Інформатизація освітнього простору.

1. Проблеми сучасної освіти в Україні. У нашій державі криза освіти має подвійну природу:

А) вона є виявом глобальної кризи освіти;

Б) вона відбувається в обстановці і під міцною дією кризи держави, усієї соціально-економічної та політичної системи.

Постає ? – а чи правильно починати реформи з освіти?

Перш ніж відповідсти на це ?, розглянемо переваги, що має українська освіта порівняно з в.о. Заходу і США.

Напрацювання української вищої школи:

- здатність здійснювати підготовку спеціалістів у всіх галузях науки, техніки і виробництва;

- за масштабами підготовки спеціалістів та забезпеченню кадрами показники в Україні високі;

- вона відрізняється високим рівнем фундаментальної підготовки, зокрема з природничих дисциплін;

- вона традиційно орієнтована на професійну діяльність і має тісний зв′язок з практикою.

Але водночас усвідомлюється той факт, що реформування вш у нашій країні – нагальна потреба, бо зміни, які відбуваються в суспільстві все більше об′єктивізують

недоліки вітчизняної освіти, які розглядалися у свій час як достоїнства:

- в сучасних умовах виникла потреба у спеціалістах, для яких освітня система ще не створила наукової бази;

- безкоштовна підготовка спеціалістів та неймовірно низька оплата їх праці девальвували цінність во;

- надмірна захопленість професійною підготовкою завдала шкоди загальному культурному і духовному розвитку особистості;

- усереднений підхід до особистості, валовий випуск „інженерної продукції”, незатребуваність інтелекту, таланту, моральності, професіоналізму призвели до деградації моральних цінностей, до падіння авторитету високоосвіченої людини;

- тоталітарне управління освітою тиснуло ініціативу викладацького корпусу;

- внаслідок мілітаризації суспільства і освіти сформувався технократичний погляд на соціальну роль спеціалістів, неповага до природи і людини;

- з одного боку, – ізольованість від світової спільноти, з другого, – робота багатьох галузей за зарубіжними зразками – спотворили головну функцію інженера – творчу розробку нової техніки і технології;

- економічна криза спричинила різке зниження фінансового і матеріального забезпечення освіти, вищої зокрема.

Сьогодні ці неґативні тенденції загострилися і доповнилися низкою інших кількісних, що підкреслюють кризовий стан вищої школи:

· спостерігається стійка тенденція зменшення кількості студентів (за 10 років кількість студентів скоротилася на 200 тис. у Росії);

· існуюча система освіти не забезпечує населенню країни однакових можливостей для навчання у вузах;

· зазначено різку зниженість кількості виклацького корпусу вищої школи (більшість з них від′їжджає працювати в інші країни) і т.і.

Слід підкреслити, шо Уряд України докладає всіх зусиль, які скеровані на успішне реформування вищої школи. Зокрема, головна увага приділяється перебудові системи управління вищою освітою, а саме:

- широкому розвитку форм самоврядуваня;

- безпосередній участі вузів при виробленні і реалізації державної освітньої політики;

- наданню вузам широких прав у всіх сферах діяльності;

- розширенню академічних свобод викладачів і студентів.

В інтелектуальних колах України все чіткіше усвідомлюються можливі наслідки згортання освіти, що відбувається поволі, і зниження соціальної захищеності викладачів і студентів. Поступово виникає розуміння того, що неправомірне поширення на сферу освіти ринкових форм діяльності, ігнорування специфічної природи освітнього процесу можуть призвести до втрати найбільш уразливих доданків суспільного багатства – науково-методичного досвіду і традицій творчої діяльності.

І все ж таки як вивести українську освіту з кризи?

Зрозуміло, що проблему тривалого розвитку в.о. не можна розв′язати лише за

рахунок реформ організаційно-управлінського і змістового характеру.

У зв′язку з цим постає ? про необхідність зміни парадигми освіти. За поглядом вчених АНВШ, наукові джерела наукової освітньої політики слід шукати у трьох сферах: філософії освіти, науках про людину і суспільство і в „теорії практики”.

Фундаментальні основи розвитку освіти

Нова філософія освіти

Науки про людину і суспільство (психологія освіти, соціологія та ін.)

„Теорія практики” (педагогіка, проектування і менеджмент освіти)

.

Філософія освіти” має дати нове уявлення про місце людини у сучасному світі, про зміст її буття, про соціальну роль освіти при розв′язанні ключових проблем людства.

Наука про людину і суспільство” (психологія освіти, соціологія та ін.) потрібні,

щоб мати сучасні уявлення про закономірності поведінки і розвитку людини, а також модель взаємодій між людьми всередині освітньої системи і самої системи освіти – із суспільством.

„Теорія практики” , що включає сучасну педагогіку, соціальне проектування, менеджмент системи освіти та ін., дасть можливість уявити нову систему освіти цілісно: визначити цілі, структури системи, принципи її організації та управління. Вона буде інструментом реформування і адаптації системи освіти до умов життя, що швидко змінюються.

Ми визначили фундаментальні основи розвитку освіти. Які напрями передбачуваної парадигми освіти?

Варіанти розвитку освіти

Парадигма: Елементи	Парадигма, що існує	Розвиток нової парадигми освіти
Головне завдання людини	Пізнання існуючого світу	Цілеспрямована зміна світу
Наукова основа діяльності	Природничо-науковий метод	Теорія практики, що перетворює
Типова задача має	Тільки один правильний розв′язок	Нечисленну кулькість допустимих розв′язків
Критерій оцінки рішення	Тільки один: „Правильно – неправильно”	Численну кількість критеріїв: корисності, ефективності, нешкідливості...
Роль етики, моралі	Їм немає місця, в них немає потреби	Необхідні для вибору рішень
Головне завдання освіти	Дати знання про існуючий світ і його закони	Оснастити методологією творчого перетворення світу
Можливість духовного формування особистості	Тільки окремо через гуманітарну освіту	Можливо цілком і бажано у процесі діяльності

Таку методологію можна назвати гуманістичною, бо в центрі її людина, її духовний розвиток і система цінностей. Крім того, нова методологія ставить завданням формування моральних і вольових якостей, творчої свободи особистості.

У зв′язку з цим цілком виразно усвідомлюється проблема гуманізації та гуманітаризації освіти, яка за новою методологією набирає глибшого змісту, ніж просте

прилучення людини до гуманітарної культури.

Суть у тому, що необхідно гуманізувати діяльність професіоналів. А для цього необхідно:

· по-1, переглянути зміст поняття „фундаменталізація освіти”, вкладаючи в нього новий зміст і включивши в основну базу знань про людину і про суспільство. Це зовсім не проста проблема;

· по-2, формування системного мислення, єдиного бачення світу без поділу на „фізиків” і „ліриків” потребує зустрічного руху і зближення обох сторін. Технічну діяльність необхідно гуманізувати. Але і гуманітаріям слід зробити кроки в бік освоєння загальнолюдських цінностей, накопичених науково-технічною думкою. Саме розрив технічної і гуманітарної підготовки призвів до збідніння гуманітарного змісту навчально-виховного процесу. Відомий психолог В.П. Зінченко так визначив спостошуючу дію на людську культуру технократичного мислення: „Для технократичного мислення не існує категорій моральності, сумління, людського переживання і достоїнства”.

Звичайно, говорячи про гуманітаризацію інженерної освіти, мають на увазі лише збільшення долі гуманітарних дисциплін у навчальному плані вузу. При цьому пропонують студентам різні мистецтвознавчі та ін. гуманітарні дисципліни, що рідко бувають пов′язані з майбутньою діяльністю інженера. Але це так звана „зовнішня гуманітаризація”. Підкреслимо, що в середовищі науково-технічної інтелігенції панує технократичний стиль мислення, яким живляться студенти з самого початку навчання у вузі. Тому вони ставляться до гуманітарних дисциплін як до чогось непотрібного, часто виявляють відвертий нігілізм.

Вуз покликаний підготувати спеціаліста, здатного до постійного саморозвитку, самовдосконалення, і чим багатша буде його натура, тим яскравіше вона виявиться у професійній діяльності. Якщо це завдання не буде розв′язане, то, як писав російський

філософ Г.П. Федотов у 1938 р.: „...есть перспектива индустриальной, могущественной России… Голая бездушная мощь – это самое последовательное выражение каиновой, проклятой Богом цивилизации».

Отже, головними напрямками реформування в галузі науки мають стати 1. поворот до людини, 2. звернення до її духовності, 3. боротьба зі сцієнтизмом (сцієнтизм – scientia – знання, 1. світогляд, що розглядає науку та її успіхи як головний чинник проґресу і засіб розв′язування суспільних і соціальних проблем; 2. уподібнення соціальних наук природничим як за методами, такі за функціями у суспільстві – течія у соціальній науці 19-20 ст.), 4. боротьба з технократичним снобізмом (сноб – людина, що вважає себе носієм найвищої інтелектуальності, найвишуканіших смаків, що претендує на виняткове коло занять та інтересів, людина, яка нехтує всім, що виходить за рамки її правил), за інтеграцію окремих (рос. частных) наук.

Головні напрями реформування в галузі науки

· Повернутися до людини

· Боротися з технократичним снобізмом

· Інтегрувати окремі науки

Необхідні умови

· Відродження престижності освіти

· Активне сприйняття наук про людину і суспільство

· Демократизація, демілітаризація, деідеологізація

· Орієнтація на технології постіндустріального розвитку

Головні державні інтереси

· Гармонійний і вільний розвиток членів суспільства

· Підйом і збагачення морального та інтелектуального потенціалу нації

· Забезпечення ринкової багатоукладної економіки професіоналами високого рівня

Маґістральні лінії виведення української освіти з кризи виявлені. Розроблені можливі варіанти реалізації реформи освіти. Залишається: вивести освіту на такий рівень, який дасть нове бачення світу, нове творче мислення.

2. Місце технічного у-ту в українському освітньому просторі

Щоб реалізувати ідеї реформування вш, слід змінити типи внз. У зв¢язку з цим низка українських політехнічних вузів дістала назву технічних у-тів, до яких пред¢являються великі вимоги. У нових умовах у-ти відіграють роль реґіональних центрів з колом певних функціональних обов¢язків:

Технічний у-т

• Центр науки, освіти, культури;

• Центр створення нових інтелектуальних технологій

• Центр проектування реґіональної науково-технічної політики

• Центр, що об¢єднує освіту і науку

• Центр створення еталонів і стандарт, технічних знань

• Центр наукової експертизи проектів розвитку реґіонів

• Центр формування технічної та освітньої політики

• Центр відтворення технічного менталітету

• Центр системного аналізу змісту загальнотехнічних дисциплін.