§ 1. Поняття, суть і форма конституції

Поняття та юридична природа конституції. Термін «конституція» (від , сопзШШіо — встановлення, устрій) знаходиться в обігу вже багато віків — від ч Давньої Греції і Стародавнього Риму. Він зустрічався, зокрема, ще в актах, видавалися римськими імператорами.

Проте в науковій літературі аж до XVIII століття цей термін вживався перева> як синонім форми держави, а точніше її устрою. Таке розуміння констит започатковане Аристотелем, який визначав її як устрій держави (полісу). Лий епоху буржуазно-демократичних революцій поступово утверджується трактуваї конституції як сукупності правових норм.

Нині під конституцієюрозуміють систему загальнообов'язкових норм, що мак як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людино суспільством, з одного боку, і державою — з другого, а також засади організації са держави та її відносин зі світовим співтовариством.

" Конституція в сучасному світі є невід'ємним атрибутом держави, ознакок суверенності. Лише поодинокі держави, як правило, абсолютні монархії за форм правління, продовжують обходитись без конституцій.

У науці конституційного права прийнято розрізняти поняття конституції у І теріальному значенні і поняття конституції у формальному значенні.

Під конституцією в матеріальному значенні розуміється здебільшого сукупніс юридичних норм, які закріплюють основні права і свободи людини і громадяни визначають засади суспільного ладу, форми державного правління і державне устрою, основи організації центральних і місцевих органів державної влади, компетенцію та взаємовідносини, державні символи і столицю. Критерієм (пі ставою) для віднесення правових норм до норм конституції у матеріальної значенні є не стільки форма та юридична сила акта (актів), в якому (в яких) воі містяться, скільки характер відносин, які цими нормами регулюються. Назва; вище коло відносин якраз і складає предмет конституційного регулювання.

Конституцією у формальному значенні іменується єдиний акт або ж кілька акті що мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів. Консті туція в даному значенні — це свого роду закон законів. Вона може бути змінеї тільки в особливому, встановленому, як правило, нею самою порядку; змії конституції тягне за собою перегляд раніше прийнятих законів та інших норм; тивних актів на предмет їх відповідності зміненим положенням конституції.

У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній літературі існує й інший підхід д розуміння конституції у формальному і конституції у матеріальному значення:

38

Якщо визначення конституції у формальному значенні згідно з цим підходом здебільшого не відрізняється від наведеного вище, то поняття конституції у матеріальному значенні трактується принципово по-іншому. Під нею розуміється не сукупність (система) правових норм, які регулюють певне коло суспільних відносин, що складають предмет конституційного регулювання, а фактичний порядок цих відносин, який існує в реальному житті. Він може як збігатися з порядком, встановленим конституцією у формальному значенні, так і розходитись з ним.

За такого підходу проблема розрізнення конституції у формальному значенні і конституції у матеріальному значенні переноситься з площини співвідношення форми і змісту конституції в іншу площину — співвідношення юридичної (формальної) і фактичної (реальної) конституції.

Як свідчить історичний досвід, зокрема, вітчизняний, розрізнення юридичної і фактичної конституцій (очевидно, у відмінному від розрізнення конституції у формальному і матеріальному значеннях аспекті) має не тільки пізнавальне, а й практичне значення. Адже в сучасному світі знайдеться небагато навіть най-реакційніших політичних режимів, які б повністю відмовились від прикриття своєї соціальної сутності більш-менш респектабельним конституційним фасадом.

Цілковите нехтування надбаннями людської цивілізації в галузі конституціоналізму неминуче призводить до ізоляції таких режимів, а зрештою, до їх політичного банкрутства. Тому характерною рисою сучасних авторитарних режимів (включаючи іх крайні прояви — тоталітарні режими) є не стільки наявність відверто антидемократичних юридичних конституцій, скільки їх фіктивність, тобто значне розходження між проголошеними в конституції положеннями і реальною практикою їх реалізації.

Яскравим прикладом у цьому плані може слугувати конституційна практика колишнього Радянського Союзу та його складових — радянських республік, у тому числі УРСР. Чинними в них конституціями проголошувалась, зокрема, влада народу, яка здійснюється через представницькі органи — Ради народних депутатів. У дійсності ж влада, як відомо, належала компартії. Нічого спільного з реальною дійсністю не мало також чимало конституційних положень про права і свободи громадян, демократичні засади суспільного ладу тощо.

Певне розходження між юридичною і фактичною конституціями має місце і в країнах з демократичними режимами, хоч ступінь такого розходження, як і чинники, що його обумовлюють (причини), у різних країнах мають істотні відмінності. Суттєво впливають на розходження між юридичною і фактичною конституціями, зокрема, такі чинники, як «вік» юридичної конституції (чим вона «старша», тим вірогідність розходження з фактичною конституцією у неї більша внаслідок змін у суспільних відносинах, які відбулися після прийняття юридичної конституції); співвідношення політичних сил; стан юридичних механізмів реалізації конституції; тип суспільної політичної і правової культури та ін.

За всієї неоднозначності поняття «конституція» все ж найпоширенішим як у науці, так і в практиці є його вживання в формально-юридичному значенні, тобто як Основного Закону, що має найвищу юридичну силу. Саме у цьому значенні поняття «конституція"»"вжявїггаметься переважно в даному підручнику.

39

Соціально-політична суть конституції. Поняття конституції неможлиі розкрити повною мірою без з'ясування питання про її не тільки юридичну, а соціально-політичну природу.

В основі її аналізу у вітчизняній літературі радянських часів традиційно леж класовий підхід. Конституція згідно з таким підходом розглядалась як проду: класової боротьби, як форма вираження класових інтересів (панівного класу, блок коаліції, союзу класів). Такий однобічний підхід до з'ясування соціально-політичн природи (суті) конституції нині значною мірою подоланий, хоч рецидиви попере нього мислення все ще даються взнаки. Суть конституції і нині почасти трактуєтьі як форма вираження інтересів домінуючих у суспільстві політичних сил, інтерес народу тощо, ——— -•--— -~—- ---гггг

Не заперечуючи впливу на соціальну сутність конституції політичних чинникі зокрема співвідношення політичних сил, разом з тим не слід, очевидно, зводити її І форми виразу інтересів певних сил чи навіть народу в цілому.

Як зарубіжна, так і наша власна новітня історія свідчить про те, що конституг. приймаються в результаті компромісу між різними соціально-політичними силам з таких корінних питань як межі втручання держави в життя суспільства і окремь індивідів, форми організації і здійснення державної влади, права і свободи людини Як вираження такого компромісу слід розглядати також Конституцію України.

Форма конституції. Зміст конституції проявляється в її формі, тобто у спосої організації і вираження закладеного в ній нормативно-правового матеріалу.

Традиційно за формою вираження останнього конституції поділяються на писаі і неписані. До писаних відносять конституції, складені у вигляді єдиного норм; тивного акта (документа), побудованого за певною схемою, а до неписаних — ко? ституції, які складаються з багатьох законів, судових прецедентів, правових звичаї] конституційних угод тощо.

Як приклади країн з неписаними конституціями наводяться здебільшого Велике британія і Нова Зеландія. Дещо рідше до них відносять також Ізраїль. Прот конституційна практика Великої Британії і Нової Зеландії свідчить про те, що значн частина відносин, які складають предмет конституційного регулювання, в ни регулюється законодавством (при всьому значенні конституційних звичаїв у ци країнах). Тому, якщо вже й удаватись до класифікації конституцій за вказаної ознакою, то Велику Британію і Нову Зеландію слід було б віднести до країн із, та званими, змішаними конституціями.

В Ізраїлі ж практично всі відносини, що складають предмет конституційного ре гулювання, регулюються окремими законами, які до того ж іменуються основним* Специфіка «основних законів» Ізраїлю (у порівнянні з іншими державами) поляга в тому, що вони приймаються і змінюються, як правило, у тому ж порядку, що й інш закони. Тому відносити Ізраїль до країн з неписаною (чи навіть змішаною) консти туцією немає ніяких підстав. Його, як, до речі, Великобританію і Нову Зеландію, елі, відносити до країн, в яких існують конституції не у формальному, а в матеріальном; значенні, які принаймні в значній своїй частині є писаними. Повністю неписани: конституцій у сучасному світі не існує.

1 Див.: Сравнительное конституционное право. — М., 1996. — С. 66.

Звідси можна зробити висновок, що поділ конституцій за їх формою на писані і неписані є некоректним, оскільки він, по-перше, не відповідає сучасним конституційним реаліям, а по-друге, призводить до понятійної плутанини.

Набагато більше пізнавальне і практичне значення має класифікація конституцій (у формальному значенні) на кодифіковані інекодифіковсіні. Кодифікована конституція являє собою єдиний нормативний акт, який комплексно регулює всі основні питання конституційного характеру і має найвищу юридичну силу. Некодифікована конституція складається з кількох нормативних актів, які регулюють окремі сфери конституційних відносин і рівною мірою мають найвищу юридичну силу.

Конституція України відображає загальні, родові риси, властиві природі нормативно-правового акта даного виду. Вона являє собою єдиний кодифікований акт, що закріплює засади організації державної влади в Україні, регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивіда і має найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України).

На відміну від Конституції УРСР 1978 року в назві чинної Конституції України не використовується термін «Основний Закон». Проте це зовсім не означає, що вона не є таким законом. Поняття «конституція» і «Основний Закон» у сучасній юридичній науці і практиці вживаються як поняття тотожні. З цього виходить і Конституція України, фіксуючи цю тотожність не в назві (в силу очевидної тавтології), а в заключних рядках Преамбули. Як Основний Закон Конституція України складає ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.

Найвища юридична сила Конституції України проявляється в тому, що:

— по-перше, її норми мають пріоритет (верховенство) перед нормами інших (звичайних) законів, а тим більше перед актами виконавчої влади та іншими нормативними актами, що діють на території України. Верховенство Конституції поширюється також на міжнародні договори, про що свідчить положення статті 9 Конституції, згідно з яким «укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України»;

— по-друге, норми інших закодів та підзаконних актів мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Будь-який актГщо суперечить Конституції (за змістом чи за формою), має бути визнаний недійсним.

Найвища юридична сила Конституції України забезпечується особливим порядком внесення змін до неї та особливою охороною Конституції, вирішальна роль у якій належить конституційному правосуддю.

у^