4.4. Методи реструктуризації державного боргу та їх використання в Україні
Реструктуризація державного боргу — це засіб подолання боргової кризи шляхом перегляду умов погашення заборгованості за чинними зобов'язаннями з огляду на складне фінансове становище країни-боржника. Реструктуризація передбачає переоформлення раніше сформованого боргу на нових умовах за досягнутими домовленостями при неспроможності країни-боржника своєчасно (за графіком) виконувати власні зобов'язання.
Механізм проведення реструктуризації визначається залежно від резиденства кредиторів, типу боргу тощо. Реструктуризуються лише борги, строк погашення яких перевищує 1 рік, які виникли до настання «дати відсіку», і за наявності відповідних кредитних угод між країною-боржником та з МВФ. Строки погашення боргу мають припадати на період кредитування її МВФ. Реструктуризація боргів може проводиться Паризьким або Лондонським клубами кредиторів, окремими кредиторами, що не входять до зазначених клубів та іншими неклубними кредиторами.
Реструктуризація заборгованості залежить від багатьох факторів, що ускладнюють цю процедуру:
— врахування положень міжнародного права і правових засад окремих країн, що мають свою специфіку;
— обговорення реструктуризації із значною кількістю приватних кредиторів;
— незбіг інтересів приватних кредиторів, що ускладнює (чи зводить нанівець) переговори з реструктуризації.
На сьогодні найвідоміші сім основних схем (методів) реструктуризації зовнішнього державного боргу: зовнішній борг — облігації; зовнішній борг — акції; сек'ютеризація, зовнішній борг — експорт, зовнішній б о р г— внутрішній борг, зовнішній борг— програми розвитку, викуп зовнішнього боргу, списання зовнішнього боргу.
Схема «зовнішній борг — облігації» (debt security) передбачає переоформлення наявного державного боргу на нові ринкові інструменти — цінні папери. Найпоширенішим способом проведення подібних угод є так званий план Брейді. За планом Брейді відбувається переоформлення заборгованості на ліквідні фінансові інструменти— «облігації Б р е й д і »— цінні папери, які випускаються внаслідок обміну кредитних вимог комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою.
Схема «зовнішній борг — акції» (debt-for-equity swap) передбачає обмін боргових зобов'язань на акції в рамках державної програми приватизації. Схема проведення зазначеної операції виглядає таким чином: інвестор викуповує боргові зобов'язання боржника на зовнішньому ринку із значним дисконтом і продає їх центральному банку країни-позичальника за національну валюту, що потому використовується для придбання державних активів чи інвестування у приватні активи.
Схема «сек'юритизація боргу» передбачає випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу і виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання. Якщо продаж нових цінних паперів відбувається за ціною, що перевищує курс існуючих зобов'язань, то загальна сума боргового тягаря для позичальника знижується. Така схема може бути реалізована, якщо вдається забезпечити пріоритетність нових боргових зобов'язань по відношенню до інших. Якщо ж нові цінні папери не мають ніяких переваг чи додаткових гарантій, вони можуть бути продані лише за тим же курсом, за яким котируються існуючі. У такому випадку проведення операції сек'юритизації втрачає сенс. Тобто уряд-позичальник може реалізувати схему сек'юритизації лише у тому випадку, коли нові цінні папери виявляться більш надійними та/або ліквідними чи коли борговий тягар є настільки високим, що зменшення суми боргових вимог підвищуватиме ймовірність виконання позичальником тих зобов'язань, що залишилися, і таким чином загальний обсяг боргових виплат на користь кредиторів збільшиться.
Схема «зовнішній борг — експортполягає у погашенні зобов'язань у формі отримання кредиторами права на реалізацію вітчизняного товару за встановленою ціною, частина від якої повертається боржнику, інша (обумовлена) частина залишається у кредитора в рахунок погашення виставлених вимог.
Схема «зовнішній б о р г— внутрішній борг»— це випуск центральним банком облігацій з номіналом у місцевій валюті в обмін на зовнішні боргові зобов'язання.
Тобто за рахунок застосування цієї схеми відбувається зміна зов нішнього кредитора держави на внутрішнього. Необхідними умовами впровадження такої схеми є довіра вітчизняного інвестора до державних цінних паперів, наявність у нього достатніх інвестиційних ресурсів та бажання вкладати гроші у державні цінні папери. Крім того, розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку здатне створити серйозну конкуренцію вітчизняним корпоративним паперам, обмежуючи можливості розвитку вітчизняних компаній за рахунок фінансових ресурсів, що залучаються ними.
Схема «зовнішній б о р г— програми розвитку» (debt-fordcvelopment swap) є механізмом реструктуризації країн, що розвиваються, при одночасному покращенні їх соціально-економічних умов. Такі операції можуть набувати форми обміну боргових зобовязань на екологічні програми та обміну боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги
Схема «викуп зовнішнього боргу»передбачає викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку з дисконтом за іноземну валюту Для викупу можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.
Схема «списашія зовнішнього боргу» передбачає безоплатне списання зовнішнього боргу країною-кредитором— частково чи цілком. Списання боргу перебуває між найгіршим варіантом розв'язання боргової проблеми — абсолютним дефолтом (повною відмовою боржника від своїх зобов'язань) — і найкращим для обох сторін (боржника і кредитора) — реструктуризацією, яка передбачає переоформлення боргу в тій чи іншій формі (нехай навіть з деякими втратами для кредитора).
Головною функцією і кінцевою метою керованості зовнішнього боргу є вчасне здійснення при його обслуговуванні і погашенні зовнішніх платежів у повному обсязі (включаючи платежі по поточних заборгованостях) та проведення, при необхідності, реструктуризації боргових зобов'язань. Керованість зовнішнім боргом передбачає:
— розробку варіантів стратегії зовнішнього позичання;
— забезпечення повноти інформації щодо обсягів та структури зовнішніх позичань, стану платоспроможності позичальника, стану виконання боргових зобов'язань чи їх реструктуризації, включаючи виконання поточних розрахунків;
— прийняття рішень щодо необхідності залучити зовнішні кошти з урахуванням умов залучення, а також відповідно до платоспроможності держави чи окремих суб'єктів, до можливостей надання державних гарантій чи інших видів забезпечення, які можуть викликати видатки з Державного бюджету;
— встановлення певних граничних обсягів (меж) зовнішнього позичання протягом визначеного періоду (протягом року);
— контроль за обсягомі структурою зовнішніх зобов'язань;
— забезпечення вчасного і в повному обсязі виконання зовнішніх боргових зобов'язань (в тому числі і поточіних) чи, при необхідності, вчасну їх реструктуризацію. Контроль за структурою зовнішнього позичання має ґрунтуватись на визначенні пріоритетних напрямів позичання.
Тести
1. Облік державного боргу включає:
а) бухгалтерський облік, статистичний облік, аналітичний облік та депозитарний облік;
б) бухгалтерський облік, управлінський облік, аналітичний облік та депозитарний облік;
в) бухгалтерський облік, статистичний облік, позабалансовий облік та депозитарний облік;
г) бухгалтерський облік, статистичний облік, аналітичний облік та управлінський облік.
2. Облік державного боргу здійснюють:
?а) Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України, Департамент управління державного боргу Міністерства фінансів України;
б) Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України;
в) Міністерство фінансів України, Національний банк України, Укрексімбанк, Департамент управління державного боргу Міністерства фінансів
України;
г) Національний банк України, Державне казначейство України, Департамент управління деравного боргу Міністерства фінансів України.
3. Одержання позик на фінансування бюджету відображається:
а) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «одержання»;
б) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Видатки бюджету»;
в) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «погашення».
4. Обслуговування позик на фінансування бюджету відображається:
а) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «одержання»;
б) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Видатки бюджету»;
в) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «погашення».
5. Погашення основної суми державного боргу за позиками на фінансування бюджету відображається:
а) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «одержання»;
б) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Видатки бюджету»;
в) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «погашення».
6. Відображення у державному бюджеті операцій, пов'язаних з позиками на фінансування проектів або пов'язаних з реструктуризацією чи визнанням боргу відображається:
а) у спеціальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету»за позицією «одержання»;
б) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Видатки бюджету»;
в) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування бюджету» за позицією «погашення».
7. Відображення у державному бюджеті операцій, пов'язаних обслуговуванням позик на фінансування проектів або пов'язаних з реструктуризацією чи визнанням боргу відображається:
а) у спеціальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування
бюджету» за позицією «одержання»;
б) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Видатки бюджету»;
в) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування
бюджету» за позицією «погашення».
8. Відображення у державному бюджеті операцій, пов ' я з а їшх з погашенням основної суми державного боргу за позиками на фінансування проектів або пов ' я з а ішми з реструктуризацією чи визнанням боргу відображається:
а) у спеціальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування
бюджету» за позицією «одержання»;
б) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Видатки бюджету»;
в) у загальному фонді державного бюджету в розділі «Фінансування
бюджету» за позицією «погашення».
9. До основних джерел погашення та обслуговування державного боргу належать:
а) кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запози-
чення; кошти бюджету; золотовалютні резерви;
б) кошти державного бюджету України; золотовалютні резерви;
в) кошти, отримані державою в процесі приватизації; кошти загального
фонду державного бюджету;
г) державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви.
10. Погашання та обслуговування державного боргу здійснюється:
а) Кабінетом Міністрів України;
б) Державним казначейством України;
в) Національїшм банком України;
г) Департаментом державного боргу.
11. Сума коштів державного бюджету, необхідних для погашення та
обслуговування державного боргу на рік, визначається і затверджується:
а) Законом Україїш про Державшій бюджет України на відповідний рік;
б) Бюджетним кодексом України;
в) Конституцією України;
г) Постановою Кабінету Міністрів України.
12. Видатки на обслуговувашія боргу здійснюються за рахунок:
а) коштів загального фонду бюджету;
б) коштів спеціального фонду бюджету;
в) коштів загального та спеціального фондів бюджету.
13. Державне казначейство Україїш отримує від Міністерства фінансів
графіки платежів за державним боргом, на підставі яких складаються гра-
фіки проведення платежів з обслуговування державного боргу:
а) щомісячно;
б) щоквартально;
в) щорічно.
14. Критичний рівень державного боргу щодо можливостей України з
його обслуговувашія згідно з Бюджетним кодексом Україші не може пере-
вищувати:
а) 30 % валового внутрішнього продукту;
б) 50 % валового внутрішнього продукту;
в) 60 % валового внутрішнього продукту.