4.3. Механізми врегулювання боргової кризи

Боргова криза — це криза державної заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати внутрішню та зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Результатом боргової кризи може бути дефолт — відмова держави від виконання своїх боргових зобов'язань.

Виникнення боргової кризи зумовлюється низкою факторів:

— слабкою законодавчою та нормативною базою;

— неоптимальною структурою управління державним боргом;

— неузгодженістю фіскальної та монетарної політики;

— неузгодженістю фіскальної політики в частині регулювання бюджетного дефіциту та політики управління державним боргом;

— неефективним аналізом використання залучених з зовнішніх джерел коштів тощо.

При аналізі проблеми боргової кризи необхідно розрізняти види боргових зобов'язань, за якими країна виявляється неспроможною платити. Як правило, виділяють наступні:

— банківські позики;

— облігації, номіновані в національній валюті;

— облігації, номіновані в іноземній валюті;

— борги перед міжнародними фінансовими організаціями;

— двосторонні угоди в рамках Паризького клубу кредиторів.

Відповідно і дефолти можуть бути оголошені за одним із видів боргових зобов'язань. Дефолти за облігаціями, номінованими в іноземній валюті, оголошуються досить часто і у значних обсягах, починаючи з XIX ст.

Найбільш поширеними випадками оголошення дефолту за своїми зобов ' я з аннями є наступні:

— виплати за облігаціями, в и п у ц е н и ми суверенним позичальником і номінованими в національній або іноземній валюті, не були здійснені у повній відповідності до оригінального (або раніше реструктуризованого) розкладу, або запропоновані варіанти обміну цих зобов'язань на нові містили менш вигідні для кредитора умови порівняно з попередніми домовленостями;

— Центральний Банк здійснив обмін старої національної валюти на нову національну валюту із втратою номінальної вартості;

— виплати за банківськими позиками не були здійснені повністю у відповідності до оригінального (або раніше реструктуризованого) розкладу, або реструктуризація номінальної вартості кредита і/або процентів по ньому була примусовою для кредиторів.

Слід зазначити, що дефолт вважається оголошеним навіть у тих випадках, коли під впливом змінених законодавчих або регулятивних вимог банки-кредитори «добровільно» погоджуються на реструктуризацію.

Механізми розв'язання проблем суверенного боргу умовно можна поділити на два типи: узгоджені схеми (коли від кредиторів вимагається прийняття єдиного рішення, яким може бути прощення боргу, часткове списання боргу тощо) і ринкові схеми (коли кожний кредитор виступає окремо від інших, застосовуючи різні механізми реструктуризації боргу).

Спільним є підхід, який передбачає, що країни, які є неспроможними обслуговувати власні борги, повинні здійснити ряд заходів щодо врегулювання боргової кризи. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення. Всі ці заходи, згідно норм міжнародної статистики, мають назву реорганізації боргу.

Реорганізація боргу визначається як двостороння (за участю як кредитора, так і позичальника) домовленість, яка змінює встановлені умови обслуговування боргу. Видами реорганізації боргу є переоформлення, рефінансування, прощення, конверсія і дострокова виплата боргу.

Як правило, до реорганізації боргу вдаються з метою певного полегшення боргового тягаря.

Полегшення боргового тягаря має місце, якщо відбувається:

1) скорочення приведеної вартості зобов'язань по обслуговуванню нього боргу і/або

2) відстрочка платежів, що мають бути сплачені, в результаті якої зменшуються зобов'язання по обслуговуванню боргу на найближчий період.

Скорочення боргу визначається як зниження номінальної вартості зовнішнього боргу, яке виникає у з в ' я з ку з угодою про реорганізацію боргу і не передбачає жодних виплат економічних цінностей з боку позичальника на користь кредитора в рамках домовленості з обслуговування боргу.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. В рамках реструктуризації може відбуватися: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків на обслуговування боргу тощо.

Сьогодні загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

— викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів;

— капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій;

— конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов'язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов'язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов'язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

Уряд країни-боржника може збільшити майбутню платоспроможність своєї країни за допомогою різних, як правило непопулярних, корегуючих макроекономічних заходів (корегуючої політики). Серед них — жорстка фіскальна і кредитно-грошова політика. Цілком очевидно, що кредитори будуть наполягати гга застосуванні цих заходів, що далеко не завжди узгоджується з бажанггями самої країгги-позичальника.