3. Політична думка України хiv-XVIII ст.

1. Політичні погляди гуманістів:

• виступали проти ідеї про божественне походження влади;

• проти підпорядкування світської влади духовній.

Основний представник: С. Оріховський (1513-1566)

Виступав:

• за поділ світської влади, яка повинна керуватися виключно законом;

• за принцип справедливості при керуванні державою та розподілі посад, нагород і покарань;

• наголошував на винятковій ролі моральності та освіченості короля.

2. Політичні ідеї полемістів.

• полемічна література виникла у зв’язку із підготовкою та проголошенням Брестської унії (1596);

• полеміка торкалася в основному релігійних питань;

• виникли два напрями:

• за унію (П. Скарга);

• проти унії (Х. Філалет, І. Вишенський).

Петро Скарга критикував православну церкву за:

• підпорядкування світській владі;

• шлюби духовенства;

• використання слов’янської мови в літургії.

Єдиний порятунок для українців – унія церков.

Христофор Філалет був прихильником релігійної терпимості, виступав за демократизацію церкви, за право світських людей брати участь у справах церкви, вважав, що зловживання владою, невиконання законів ведуть до занепаду державної влади.

Іван Вишенський виступав проти абсолютизації як церковної, так і світської влади, обстоював соціальну рівність і соборність управління як прояв демократизму раннього християнства.

3. Політичні погляди просвітників.

• необхідно реформувати суспільство на засадах розуму;

• правове вчення і мораль основні фактори вдосконалення людини і суспільства.

Феофан Прокопович (1681-1736) створив теорію просвіченого абсолютизму, яка абсолютного монарха визначала як носія державної влади, ставила його над усіма громадянськими законами, тому що всі його дії спрямовані на всезагальне благо. Церква повинна підпорядковуватися державі, а її майно має бути секуляризоване.

Григорій Сковорода (1722-1794) соціальним ідеалом вважав республіку засновану на справедливості, рівності і дружбі, де кожна людина зможе працювати за призванням (концепція “сродної” праці) і приносити користь собі і суспільству.

Такого ідеалу можна досягти через просвітництво і моральне вдосконалення людини.

Хрестоматійні матеріали

Пилип Орлик

(1672 – 1742)

ОРЛИК Пилип Степанович (11.10.1672 — 24.06.1742) — державний і політ. діяч, мислитель, поет, публіцист. Народився у с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині у шляхетській родині. Освіту здобув у КМА. Служив у канцелярії Київ. митрополита. З 1700 р. — старший канцелярист генеральної військової канцелярії; з 1706 р. — генеральний писар Війська Запорозького. Отримує маєтки у Чернігівському, Ніжинському та Стародубському полках. Після смерті І. Мазепи обраний козацькою радою в м. Бендерах (тогочасна Туреччина) гетьманом (1710). У 1711 р. очолює зібрану ним шістнадцятитисячну укр. армію і з польськими частинами Й. Потоцького й татарським військом здійснює невдалу спробу звільнити Україну від рос. панування. Останні 30 років живе в еміграції (Швеція, Туреччина, Німеччина, Франція). Помер у Яссах.

П. Орлик – співавтор першої в Україні та світі «Конституції» (1710 р.), яка ввійшла в історію під його іменем, та «Виводу прав України».