Слово про закон і благодать

Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський. І похвала кагану ¹ нашому Володимиру, що ним охрещені ми були. І молитва до Бога од усієї землі нашої.

Господи, благослови, Отче!

<…> Усі країни і міста і люди шанують і прославляють кожне своїх учителів, які навчили їх – православній вірі.

Похвалимо ж і ми по силі нашій малими похвалами «велике і дивне» створившого – нашого учителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, сина славного Святослава, які в роки володарювання свого мужністю і хоробрістю уславилися в країнах багатьох. І понині перемоги і могутність їх споминаються і прославляються. Адже не в слабкій і безвісній землі володарювали, а в Руській, що знана й чувана є в усіх чотирьох кінцях землі!

Сей славний від славних народився, благородний від благородних каган наш Володимир. І виріс і зміцнів, від дитячих літ змужнів, міццю і силою вдосконалюючись, мужністю і розумом досягнув успіху. І будучи самодержцем землі своєї, підкорив собі навколишні країни одних миром, а непокірливих мечем. Отож коли жив він і землю свою пас правдою, мужністю ж і розумом, зійшла на нього милість Вишнього – поглянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і засяяв розум у серці його, щоби розуміти суєту ідольської омани, сягнути єдиного Бога, що створив усю твар видиму і невидиму…

Так і сталось. Коли Бог побажав, людське єство скинув із себе каган наш і з ризами ветхої людини зняв тлінне, струснув прах невір’я, увійшов у святу купіль і відродився від Духа і води, у Христа хрестився, у Христа зодягнувся і вийшов з купелі очищеним, сином став нетління, сином воскресіння, ім’я прийняв славнозвісне із покоління у по­коління Василій², з яким записаний у книги животії у вишньому граді і нетліннім Єрусалимі.

Від того часу і до цього часу не припиняється подвиг благовір’я. І не тим тільки явив сущу в нім до Бога любов, а ще потрудився, заповідав по всій землі хреститися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, ясно і громогласно по всіх містах прославляти Святу Трійцю і всім християнам бути – незнатним і знатним, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простолюдцям, багатим і вбогим.

І не було ні єдиного, щоби супротивився благочестивому його повелінню, а якщо хто й не любов’ю, то під страхом того, хто звелів, хрестився, оскільки було благовір’я його з владою поєднане. І водночас уся земля наша уславила Христа з Отцем і з Сином і зі Святим Духом.

<…> Тебе ж бо як похвалимо, о чесний і славний серед земних владик, премужній Василію? Як доброті твоїй подивуємось, могутності й силі? Як віддячимо за те, що тобою спізнали Господа і омани ідольської позбавились, що твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться? І як назвемо тебе, христолюбче, друже правди, розуму місце, милостині гніздо? Як увірував? Як розгорівся любов’ю до Христа? Як поселився у тобі розум, вищий розуму земних мудреців, щоб невидиме полюбити і до небесних спря­муватися? Як знайшов Христа, як віддався Йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш, звідки повіяли на тебе пахощі Святого Духа? Де випив солодку чашу розуміння майбутнього життя? Звідки сповідав і убачив, що благий Господь? Не бачив ти Христа, не ходив за Ним. Як учнем Його став? Інші, які бачили Його, не вірили, ти ж не бачив і увірував!

<…> До того ж, хто оповість про численні милостині й щедроти, які день і ніч чинив ти убогим і сиротам, болящим і боржникам, удовицям і всім нужденним, що потребують милості.

Якщо тому, хто одну лю­дину навернув, стільки віддяки від благого Бога, то яке ж спасіння отримав ти, Василію, який тягар гріховний скинув, відвернувши від омани ідольської не одну людину, не де­сять, не місто, а всю країну сію!

<…> Добрий вельми і вірний свідок – син твій Георгій³, його поставив Господь наступником твоїм, твого володарювання. Не порушує він твоїх уставів, а стверджує; не зменшує надбань твого благовір’я, а навпаки збільшує; не говорить, а діє, вивершує тобою незавершене, як Соломон діла Давидові⁴.

<…> І все це побачивши, зрадуйся і звеселись, бо твій правовірний засів не був повисушений спекотою невір’я, а дощем Божої допомоги зріс і став благоплідним.

<…> Радуйся, учителю наш і наставнику благовір’я! ти правдою був убраний, могутністю оперезаний, істиною взутий, розумом увінчаний і милостинею, як гривною і прикрасою золотою, красуєшся. Ти був, о чесний муже, був нагим убрання, ти був голодним кормитель, ти був спраглій утробі охолодження, ти був удовицям помічник, ти був подорожнім притулок, ти був безпритульним покрівля, ти був скривдженим заступник, убогим – збагачування!

За всі ці благі діла та інше віддяку приймеш на небесах, блага, що уготовані Богом вам, тим, що люблять Його.

Особливо ж помолися за сина твого, благовірного кагана нашого Георгія, щоб у мирі і здоров’ї пучину життя переплив і в пристанищі небесного затишку причалив, щоб неушкодженими корабель душевний і віру зберіг, і з багатством добрих справ без помилок Богом даними йому людьми правив, щоб без сорому став з тобою перед престолом Вседержителя Бога і за труд настанови людей Його отримати від Нього вінець слави нетлінної з усіма праведниками, що трудилися Його ради!

[За виданням: Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать / Давня українська література. Хрестоматія. — К., 1992. — С.195-214; 626-628.]

Нестор

Нестор (бл. 1050 р. — поч. XII ст.) — агіограф і мислитель. З 1073 р. чернець Києво-Печерського монастиря, автор "Читання про житіє та згубство блаженних страстотерпців Бориса і Гліба", "Житія превелебного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського", один з імовірних авторів "Початкового літопису" та ін. творів. На думку М. Грушевського, І. Крип’якевича, Д. Дорошенка, був автором і впорядником першої редакції «Повісті минулих літ» (бл. 1113–1114). Поборник єдності українських земель. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.