Повість минулих літ

Повість врем’яних літ чорноризця Федосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, [і з чого Руська земля] такою стала.

<…> У рік 6370 [1862]. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву».

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами, – отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами».

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля⁵.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому – Полоцьк, тому – Ростов, другому – Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді – словени, а в Полоцьку – кривичі, в Ростові – меря, у Білоозері – весь, в Муромі – мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони га горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались у двох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

<…> У рік 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

<…> У рік 6390 [882]… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським. І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися Руссю.

[За виданням: Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с.]

Володимир Мономах

Володимир Мономах (1053–1125) - видатний державний і політичний діяч Київської Русі-України, великий князь Київський (1113–1125), воєначальник і письменник. Виступив за припинення князівських усобиць і об’єднання сил для відсічі половцям. Став ініціатором Любецького (1097), Витичівського (1100), Долобського (1103) з’їздів князів, організовував їхні спільні походи проти половців, завдав їм низки нищівних поразок, після яких вони надовго припинили напади на українські землі. Зумів тимчасово об’єднати під своєю владою більшу частину Київської держави, припинити князівські усобиці, скасував холопство за борги, обмежив відсотки на позики. Був високоосвіченою людиною. Автор уміщеного в Лаврентіївському літопису «Поучення», адресованого його дітям і чернігівському князю Олегу Святославовичу, в якому різко засудив князівські чвари, закликав їх берегти єдність держави, радив, як керувати нею. Похований у Софійському соборі в Києві.