- •Тема 9. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки
- •1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості
- •Суб'єкти аграрних відносин
- •§ 2. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення
- •Види земельної ренти
- •§ 3. Ринок земельних ресурсів. Ціна землі
- •§ 4. Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс
- •§ 5. Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва
Суб'єкти аграрних відносин
Держава
|
|
Сільськогосподарські підприємства, кооперативи, товариства, селянські спілки |
|
Індивідуальні виробники (фермери, сімейно-індивідуальні господарства) |
Рис. 9.3. Суб'єкти аграрних відносин
Взаємодія суб'єктів аграрних відносин є основою економічних відносин у цьому секторі. Ці суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а й з представниками інших галузей і суспільством в цілому. Отже, аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства.
Характер і особливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва. У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми (рис. 9.4).
|
Форми власності на землю |
|
|||||
\ |
|
||||||
Державна |
|
Муніципальна (комунальна) |
|
Приватна |
Рис. 9. 4. Форми власності на землю
Наявність різних форм власності на землю і землекористування є основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств — дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграр-
ними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями.
В Україні в результаті проведення поетапної земельної реформи відбулися докорінні, незворотні перетворення земельних відносин. Одним з найважливіших є подолання монополії державної власності на землю і введення інституту приватної власності. Згідно з новим Земельним кодексом, прийнятим у жовтні 2001 р. парламентом України, суб'єктами права власності на землю є:
- громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
органи місцевого самоврядування — на землі комуналь ної власності;
державні органи — на землі державної власності.
Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства можуть стати власниками лише земель несільсько-господарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомості, які належать їм на правах приватної власності.
Реформування земельних відносин призвело до суттєвих соціально-економічних змін на селі — створення нових різнотипних суб'єктів господарювання у сільському господарстві та економічного підґрунтя для активізації їх діяльності (табл. 12.1).
Таблиця9.1. Кількість сільськогосподарських підприємств в Україні за організаційно-правовими формами господарювання у 2004р.
Сільськогосподарські підприємства |
Всього |
Відсотків до загальної кількості |
Всього |
58575 |
100 |
У тому числі: |
|
|
Господарські товариства |
8172 |
14,0 |
Приватні підприємства |
4054 |
6,9 |
Виробничі кооперативи |
1727 |
2,9 |
Фермерські господарства |
42533 |
72,6 |
Державні підприємства |
395 |
0,7 |
Підприємства інших форм господарювання |
1694 |
2,9 |
Сучасний земельний фонд України становить 60,4 млн га. Значна частка земельної площі (69,3 %, або 41,8 млн га) — це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78 % (32,5 млн га) припадає на ріллю. Земельні ресурси України характеризуються високими біопродуктивними властивостями. За допомогою досліджень ґрунтового шару встановлено, що середній вміст гумусу в ріллі становив 3,2 % (124,8 т на 1 га). За оцінками вчених, при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства держава здатна прогодувати 300— 320 млн осіб.
Тому на сучасному етапі аграрних перетворень основним завданням державної політики є подолання деяких негативних процесів в аграрному секторі економіки і підвищення ефективності функціонування усіх суб'єктів господарювання на основі суттєвого поліпшення їх наукового, фінансового та матеріально-технічного" забезпечення.