5. Оцінка доказів

Рішення з господарського спору має прийматися в цілковитій відповідності з нормами матеріального й процесуального пра­ва та фактичними обставинами справи, з достовірністю встано­вленими господарським судом. Тому, розглядаючи справу, суд з'ясовує, зокрема, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються. Рішення господарського суду може ґрунту­ватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім пере­конанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивно­му розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому ніякі докази не ма­ють для господарського суду заздалегідь установленої сили.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що ви­значення достовірності й сили доказів здійснюється самим су­дом, що закон не містить указівок відносно того, який із доказів має більшу силу, який меншу, який доказ є більш достовірним, а який менше. Закон надає можливість суду самому оцінити ко­жен доказ, і критерієм при цьому є внутрішнє переконання судді (суддів). Подібний підхід до оцінки доказів забезпечує пошук іс­тини. Неможливо в законі заздалегідь правильно визначити до­стовірність і силу того чи іншого доказу, оскільки це залежить від кожного конкретного випадку.

У господарському процесі трапляються випадки, коли одна сторона визнає фактичні дані й обставини, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Проте, як зазначається в ч. З ст. 43 ГПК України, таке визнання фактичних даних і обставин для господарського суду не є обов'язковим, хоча, у разі згоди суду, інша сторона звільняється від обов'язку доводити визнані обставини.