2. Цінності і ціннісне ставлення до світу як основи культури. Людина в світі культури.

Сучасна ситуація у світі, яка характеризується установленням цивілізації нового типу, виводить на перший план саме регулятивно-інтегруючу функцію цінностей. Дедалі ясніше усвідомлюється й необхідність її оновлення через різні форми діяльності людей та втілення в практику її буття.

Найближчим до людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками.

Оновленим же універсальним механізмом ствердження людських цінностей є культура. Вона включає й усі перелічені, й ще не зазначені тут форми й способи закріплення, передачі, обґрунтування й утілення людських цінностей. А цінності через те складають смисловий каркас культури. Культура дає цінностям понадситуаційний вихід у буття й тим самим відкриває для них можливість творити нові ситуації й нові події.

Саме поняття «культура» як суто загальне не може бути виражене через якесь одне адекватне визначення, отримане з допомогою формально-логічної процедури причислення до виду чи виділення сукупності признаків. Тому визначення культури виступають як її інтерпретації в залежності від того чи іншого аспекту її розгляду. В зв’язку з цим можна виділити цілий ряд розроблених та найбільш поширених підходів до осмислення феномена культури.

Аксіологічний (ціннісний) підхід полягає у виділенні тієї сфери буття людини, яку ми називаємо світом її цінностей. Саме до цього світу, з точки зору даної концепції є примітним поняття «культура». Тут вона виступає свого роду підсумком всієї багатогранної діяльності людини, сукупністю матеріальних та духовних цінностей, складною системою та ієрархією ідеалів і смислів, що утримує елементи значущості для конкретних суспільних суб’єктів чи людства вцілому. Згідно такому цілісному підходу культура є нічим іншим, як реалізація ідеально-ціннісних цілей, предметний світ, взятий під кутом зору стосовно його значення для людини. Головна проблема такого підходу – виявлення природи цінностей, структури та загальної значущості.

Діяльнісний підхід до культури дає можливість розглянути її як специфічний спосіб людської життєдіяльності. Культура тут розглядається як діалектичний процес в єдності його об’єктивних і суб’єктивних моментів, передумов і результатів, який сприяв і сприяє стимулюванню, програмуванню спрямованості і реалізації активності людей в суспільному житті. Тяготіючи до технологічної трактовки культури, такий підхід розглядає її як свого роду «технологію» людської ціннісної діяльності.

Семіотичний підхід трактує культуру через призму лише однієї з її сутнісних характеристик. Він розглядає її тільки як небіологічний знаковий механізм передачі людського досвіду від покоління до покоління,автори цього підходу наполягають на тому, що оскільки культура являється суспільним утворенням то принципово важливим для її розуміння є вияснення ролі знакових систем. Крім того, символи розглядаються в якості тих засобів через які реалізуються цінності і смисли культури, котрі найбільш доступні для вивчення.

Структуралістський підхід розглядає культуру як сукупність соціальних елементів, культурних зразків – носіїв ціннісних відносин, які регулюють людську діяльність, але без врахування ролі особистого чинника.

При «соціологічному» підході культури трактується як соціальний інститут, який забезпечує суспільству системну якість, дозволяє розглядати останнє як стійку цінність, відмінну від природи. Культура тут розглядається переважно з точки зору її функціонування в конкретній системі суспільних відносин і інституцій, які визначають роль і норми поведінки людей в суспільстві.

У рамках гуманітарного підходу основна увага акцентується на формуванні особистості, як соціокультурного суб’єкта. В ряді інших концепцій розглядається також роль культури як джерела інформації в єдності з можливостями її обробки, збереження як механізм першості суспільного досвіду.

Всі вищеперераховані підходи заслуговують уваги, оскільки в рамках кожного з них звертається увага на сутнісну роль, яку відіграють цінності в людському бутті. Ці підходи взаємодоповнюючі один одного, сприяють формуванню більш повного, глибокого і цілісного уявлення про культуру людини. Суто ж філософське розуміння культури виступає і як форма осмислення вираженого в ній прагнення до безмежності, варіативності і універсальності можливостей розвитку людини. З точки зору філософії культура постає потому як весь світ в якому людина знаходиться і реалізує себе.

Людський світ величезний, різнобарвний і багатогранний, характеризується багатоманітністю сфер, форм і способів людської діяльності, які переплетені, взаємопов’язані і впливають одне на одного. Людина ж сьогодні ніби «закинута» за словами філософів-екзистенціалістів в цей бурхливий і динамічний предметно-соціальний світ і повинна визначатись з тим, як жити в ньому та на які цінності орієнтуватись в майбутньому? Дана ситуація ускладнюється ще і загостренням комплексу глобальних проблем суспільності, які потребують своєї оцінки і осмислення шляхів ймовірного їх вирішення.

Величезна роль при цьому належить духовній зрілості людини, її вмінню орієнтуватися в світі цінностей культури і перш за все тих, які відповідають за збереження і розвиток «людськості» в людині, її ставлення до природи, та до інших людей, до праці, соціальних норм, тощо. Особлива роль тут належить тим цінностям які належать до типів політичної та екологічної культури, етичної, естетичної та інші.

Політична культура включає в себе перш за все найкращі способи вибору і дій, цінності та ідеали політичного перевлаштування суспільства,оптимальні форми суспільних взаємовідносин людей в ході взаємоузгодження їх інтересів. Основу цього пласту культури становлять такі цінності, як: свобода, незалежність, суверенітет, рівність, тощо.

В рамках сьогодення особливого значення набуває екологічна культура. Людство нині переживає драматичну ситуацію, яка обумовлена катастрофічними змінами, що відбуваються в природі і є результатом підсилення впливу на останню, в результаті людської діяльності

Екологічна культура повинна включати в себе нові ціннісні аспекти відношень до природи, які повинні визначати в майбутньому нові, природоохоронні екологічно чисті способи виробничої діяльності людей, політичної, правової та інших, які спрямовані на збереження Землі як унікальної екосистеми.

Наш час диктує необхідність прилучення людини до світу моральності, який ґрунтується на такій універсальній цінності як добро, на чітких уявленнях про честь, справедливість, доброчинність, і т.д. Ці уявлення, норми регулюють поведінку людей, характеризують соціальні явища. Не завжди можна погоджуватися щодо вмісту наших уявлень про них, але необхідність цих цінностей, як універсальних моральних регуляторів заперечувати неможливо. Усвоюючи моральні погляди і принципи, індивід перетворює їх в свої моральні якості і переконання.

Естетична культура включає в себе естетичні цінності: прекрасне, піднесене, взірець, ідеал, тощо, і способи їх створення та вкорінення в практику людського буття. Така універсальна цінність як краса, наприклад, надає певний естетичний смисл цілому світу людських почуттів і переживань, що, в свою чергу, стає підґрунтям розгалуженому світу мистецтва.

Як бачимо, в суспільстві існують різні пласти культури. Через освоєння їх, індивід вступаючи в життя, освоює не тільки знання, але також і принципи, норми поведінки і сприйняття, розуміння і від поглинання до оточуючої дійсності.

Слід зауважити, що культура мінлива, оскільки вона носить відкритий характер. Як система цінностей, культура відображає ті трансформації які відбуваються в людському суспільстві, по друге, вона може бути детермінованою через систему зовнішнього впливу зі сторони інших та виражається в результаті переоцінок людьми, попередньо встановлених ними форм діяльності, відносин та відношень між собою в суспільстві до природи. Звідси і витікає те, що культура включає в себе як стійкі, так і мінливі моменти. Єдність традицій і оновлення є універсальною характеристикою любої культури. І тим не менше, відношення сьогодні до системи цінностей культури породжує сьогодні безліч різних проблем. Це стосується, перш за все, ролі системи традиційних і нігіліститичних цінностей в культурі. Гостро стоїть проблема «масової культури», духовності та бездуховності. Все більше постає проблема в рамках активного діалогу різних культур, скажімо, суперечної західної і традиційних культур країн, що розташовуються в Азії, Африці, Латинській Америці.

Розвиток культури нині – досить суперечливий процес. В ньому прогресивне і регресивне виступають як дві яскраво виражені сторони. Сучасний характер цивілізаційного розвитку диктує необхідність переосмислення, переоцінки цінностей в рамках перш за все нашого відношення до природи, джерел і засобів її освоєння та перетворення. Так, технологічна цивілізація з властивим їй уявленням про невичерпність природних ресурсів і можливість задоволення на основі їх споживання всіх людських потреб, показала свою обмеженість, помилковість в судженнях. Глибина сучасної світової економічної і фінансової кризи поклала край такому уявленню. Екологічна криза остаточно ставить крапку в питанні можливостей в подальшому використанні існуючого екстенсивного шляху економічного розвитку суспільств. Все вищесказане в поєднанні з нерівномірністю економічного і соціального розвитку країн, проявами міжнародного тероризму і відсутності етики користування владою, диктують необхідність переосмислення людством суспільно-історичної практики свого існування, повернення до тих простих норм моральності, що виражають найфундаментальніші зальнолюдські цінності і інтереси.