Інститут президентства.

Президент (від лат. praesidens; букв. - той, що сидить спе­реду) - глава д-вн; виборний го­лова, керівник установи, това­риства, орг-ції.

Іст. корені держ. президентури можна знайти у держ. структурах рабовласн. часів. У Стародавньо­му Римі, зокрема, найвища влада доручалася «представникові наро­ду» (magister populi), а пізніше -«диктатору» (відаісіо- розпоряд­жатися, наказувати.) Щоб запобіг­ти авторитаризмові, повноважен­ня диктатора у конституц. поряд­ку обмежувалися 6-місячним стро­ком. Але вже Сулла (82 p. до Хр.) був проголошений нежиттєвим диктатором. З цього, власне, й по­чалося переродження старого республікан. ін-ту, що призвело до режиму єдиновладдя імператорів Цезаря, Августа та їх послідовни­ків. У середні віки з'явилися нові диктатури і диктатори (Кромвель в Англії, Наполеон у Франції тощо.) Наполеонові, зокрема, вда­лося підпорядкувати собі не тіль­ки парламент, а й увесь ним же ре­організований держ. апарат, жор­стко контролювати франц. бюд­жет. Сучас. президентура бере свій початок з часів утворення Сполу­чених Штатів Америки. Конститу­ція цієї країни 1787 р. передбачи­ла виборну посаду президента США і закріпила його повноваження.

Правовий статус П. регулю­ється конституціями і спец. зако­нами відповідних країн. П., як правило, обирається населенням або парламентом. У різних кра­їнах по-різному визначається обсяг його повноважень. Це впливає на характер відносин між законодавчою і виконавчою гілками влади і класифікацію форм правління сучас. д-в. У президент, республіках (США, Росія, Швейцарія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Іран, Ірак тощо) П., як глава д-ви, одноо­собове або з наступним схвален­ням парламентом формує склад уряду і керує його діяльністю. У напівпрезидент. (президентсько-парламент. чи парламентсько-президент.) республіках (Фран­ція, Фінляндія, Україна тощо) П. пропонує склад уряду, в т.ч. кан­дидатуру прем'єр-міністра, на затвердження парламенту, керує діяльністю уряду але під біль­шим контролем з боку парла­менту, ніж у президент, респуб­ліках. У парламент, д-вах (Ні­меччина, Італія тощо) уряд фор­мується виключно парламентом і підзвітний тільки йому, П. має обмежені правові можливості впливати на склад уряду і його практичну діяльність.

На П., як правило, поклада­ються такі функції: вироблення і здійснення внутр. і зовн. пол­ітики д-ви; забезпечення закон­ності, прав і свобод громадян та контролю у сфері держ. управ­ління; керівництво справами оборони країни; представлення д-ви у міжнародно-правових стосунках і підписання догово­рів з іноземними країнами; наго­родження держ. нагородами; по­милування засуджених і оголо­шення амністії тощо. У багать­ох країнах П. має право розпус­кати парламент за наявності пе­редбачених для цього законом підстав і оголошувати нові ви­бори. У нормативному порядку регулюються також питання, пов'язані з достроковим припи­ненням повноважень П. та за­стосування щодо нього імпіч­менту.

Органи виконавчої влади

Виконавча влада - одна з трьох гілок держ. влади, котра організовує і спрямовує внутр. і зовн. діяльність д-ви, забезпечує здійснення втіленої в законах волі сусп-ва, охорону прав і свобод людини. Призначення В.в. є по­хідним від принципу поділу єдиної держ. влади на законодав­чу, виконавчу і судову, тобто створення такої структури влади, яка покликана її демократизува­ти, підпорядкувати законові й зробити більш ефективною, спи­раючись на об'єктивний механізм її організації та функціонування, а не на добру волю правителів. Вперше ідею про незалежність В.в. у сер. XVII ст. висунув Дж.Локк. У XVIII ст. Ш.Монтеск'є визначив структуру В.в.: уряд, його установи, виконавчі установи на місцях тощо.

В.в. охоплює всю держ. діяль­ність, яка не відноситься ні до за­конодавчої, ні до судової влади, становить широку сукупність держ. органів і установ, які здій­снюють владно-політичні та владно-управлінські функції у відповідній сфері і забезпечують реалізацію прийнятих законів і рішень на всій території країни. Вона являє собою своєрідну під­систему виконавчих органів держ. апарату, в основі якої ле­жить розгалужений апарат уп­равління, уряд на чолі з його гла­вою. Уряд утворює адмін. апарат шляхом створення та розпуску установ через внесення відповід­них законопроектів. Гол. інстру­ментом управління уряду, підпо­рядкованої йому адміністрації є постанови і розпорядження. У президент, республіці уряд (кабі­нет) очолює президент. Згідно з конституцією він має значну політ. самостійність, користується конституц. правом скликання і роз­пуску парламенту при дотри­манні певних процедур; володіє правом законодавчої ініціативи, домінуючої участі у формуванні уряду і підборі його глави - пре­м'єр-міністра. Президент взагалі характеризується як уособлення В.в., як її безпосередній носій. У США президент є главою кабіне­ту і формує його, поняття уряду тут навіть не виділяють, нато­мість використовують для певних цілей поняття В.в. або президент. адміністрації. У парламент, рес­публіці В.в. формується парла­ментом. Парламент, як правило, самостійно формує кабінет мініс­трів, обирає прем'єра. У сучас. парламент, республіках в основ­ному парламент обирає і прези­дента, який виконує переважно представницькі та консульта­тивні функції. Нестабільність урядів - характерна особливість парламент, республіки, оскільки кабінети тут залежать від дина­міки співвідношення сил у пар­ламенті і тиску на нього депута­тів із зовні. У країнах змішаної форми республікан. правління поєднується сильна В.в. з пози­тивними якостями парламент. демократії. В. в. тут поділяється тією чи ін. мірою між президен­том і урядом та його главою.

Відповідно до Конституції Ук­раїни вищим органом в системі органів В.в. в Україні є Кабінет Міністрів України. Президент призначає Прем'єр-міністра Ук­раїни за погодженням з Верхов­ною Радою України. Персональ­ний склад Кабінету Міністрів України також призначає Прези­дент України за погодженням з Прем'єр-міністром України. Президент видає укази та ін. акти, а Кабінет Міністрів - пос­танови і розпорядження. В. в. в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Склад цих адміністрацій форму­ють та призначають їхні голови, а голови місцевих державних ад­міністрацій призначаються на посади і звільняються з посади Президентом України за подан­ням Кабінету Міністрів України.