1.5. Сторінка складання. Формати сторінок складання, їх визначення та розрахунок

Сторінка складання (донедавна — полоса набору) — це відбиток тексту чи зображуваних елементів на сторінці видання. Формат сторінки складання повинен бути сталим у виданні. Зміна сторінки складання в межах одного видання може застосовуватись лише тоді, коли це необхідно для виконання складного макета чи втілення задуму художника. Формат сторінки складання кожного конкретного видання залежить від формату видання та розмірів полів. Встановлюючи сторінку складання, слід орієнтуватися на розворот сторінок. Досвід художньо-технічних редакторів, художників і теоретиків книжкового мистецтва дав змогу створити такі співвідношення сторін сторінки складання та її розмірів відносно сторінки конкретного видання, які дозволяють зробити розворот книги врівноваженим і пропорційним. Тому поля в книзі при застосуванні сторінки певного розміру мають неоднакові розміри. Найменшим є корінцеве поле, трохи більше — верхнє, ще більшим — бокове і найбільшим — нижнє.

Оформляючи подарункові чи оригінальні видання, часто використовують сторінку, яка не передбачається діючими стандартами. Однак і в таких випадках необхідно все ж дотримуватись певних вимог:

1) довжина рядка (ширина сторінки складання) обов'язково повинна бути кратною 12 пунктам (друкарську систему вимірів розглянемо нижче);

2) висота сторінки складання повинна вмішати ціле число рядків тексту;

3) розкладку потрібно вибрати теж кратною 12 пунктам;

4) верхнє, бокове і нижнє поля не повинні бути меншими 24 пунктів.

Формат сторінки складання позначається в квадратах (і їх частках), наприклад, 6 1/4 х 10 квадратів. Перший множник завжди означає ширину (довжину рядків), другий — висоту. У випадках, коли сторінка складання складається з декількох колонок, її ширина, проставлена в дужки, може бути виражена таким записом: (4 1/2 +1/4 + 4 1/2) х 12 квадратів.

Виміром формату сторінок і розташуванням ширини тексту і складання в старовинних рукописах і першодруках встановлені співвідношення сторін: формати ін-фоліо (А 1) та ін-октаво (А2) = 2:3. Золотий перетин при співвідношенні полів — 2:3:4:6. При цьому висота сторінки складання і ширина сторінки однакові, шо доводить побудова круга (див. рис. 12).

На рис. 13 графічно показано визначення однієї зі сторін сторінки складання за правилом золотого перетину. При виборі довшої сторони сторінки АБ зточки А проводять лінію АД перпендикулярну АБ, яка дорівнює її половині. Після цього з точки Д проводять дугу радіусом АД. З точки Б проводять лінію в точку Д, а потім дугу з точки Б радіусом БО. Із цієї ж точки Б проводять перпендикуляр до АБ. Точка перетину цієї лінії і дуги буде відповідати другій стороні сторінки складання. При визначенні такої сторінки необхідно довести ширину сторінки до кратності 12 пунктів, а висоту — до повної кількості рядків основного тексту. У цьому випадку висота і ширина сторінки знаходяться у певному співвідношенні, а саме: ширина сторінки відноситься до висоти, як висота до ширини і висоти разом узятих..

Будуючи сторінку складання, особливу увагу слід звертати на вимоги до довжини рядка і його залежність від вибраного кегля шрифту.

Максимальна довжина рядка для видань літературно-художньої та науково-популярної літератури становить: кг. 10-6-7 кв. (108-126 мм); кг. 9 - 6 кв. (108 мм);

кг. 8 - 5 кв. (90 мм).

Для видань довідкової (в тому числі енциклопедій та словників), масово-політичної, нормативної літератури: кг. 10-1 1/4 кв. (131 мм); кг. 9- 6 3/4 кв. (122 мм);

кг. 8-6 кв. (108 мм). Сторінка складання, поля і розкладка показані в табл. 4.

Варіанти сторінок складання, розміри розкладки полів обираються видавництвом залежно від виду літератури та її цільового спрямування.

Існує три варіанти оформлення видань.

Перший варіант оформлення най економніший, він пе­редбачає максимально допустимі за технічними можливос­тями та гігієнічними нормами розміри сторінок складання при мінімальних полях. Він застосовується для книг довго­вічного користування, журналів, які комплектуються вкла­данням.

Другий варіант оформлення, який характеризується дос­татньо великою сторінкою складання і великими полями, використовуються як основний варіант для більшості видань (художня література, посібники, підручники і т.п.).

Третій варіант оформлення (у нього мінімальні розміри сторінок складання та максимальні поля) використовують для покращених видань, подарункових книг і книг особли­вого оформлення та видань, які випускаються за індивідуаль­ними макетами.

Для більшості книг застосовують другий варіант оформ­лення. В практиці можливе комбіноване застосування різних варіантів, де ширину чи висоту сторінки одного варіанту застосовують при іншому.

З використанням у видавничій справі комп'ютерів з великою кількістю різноманітних шрифтів у деяких ви­даннях відпала необхідність застосування стандартного роз­міру сторінок складання та розкладки полів. На рис. 15 показано можливість визначення розмірів сторінки складан­ня та розкладки полів за допомогою діагоналей. Цей спосіб придатний для будь_-якого формату видання (ін-фоліо, ін-кварто, ін-октаво, Д ІН та квадратних). Суть методу полягає втому, що на книжковому розвороті проводять дві діагоналі цілого розвороту та по одній кожної сторінки окремо. Вибравши ширину чи висоту сторінки та провівши лінії згідно з вказаною схемою, можна побудувати будь-яку потрібну сторінку певного формату. За будь-якої побудови сторінки таким методом корінцеве поле буде найменшим, верхнє — більшим, бокове — ще більшим і нижнє — найбільшим. Крім вищесказаного, існує ще декілька способів визначення фор­мату сторінки складання.

Один з найбільш розповсюджених — спосіб однієї діагоналі. На аркуші паперу викреслюють контур сторінки після обрізки. Проводять діагональ з лівого верхнього кута правий нижній. На верхньому боці сторінки відмірюють від лівого кута необхідний розмір ширини сторінки. З точки, яка є кінцем відміряного відрізка, проводять перпендикуляр до перетину його з діагоналлю і точку перетину з'єднують прямою лінією паралельно відкладеному відрізку з лівим боком сторінки. При такому способі сторінка складання подібна до сторінки видан­ня. Розкладку полів визначають візуально.

Спосіб золотого перетину базується на лінії, діленій таким чином, щоб менша частина відносилася до більшої, як велика відноситься до всієї лінії. Це відношення становить 5 :8. За допомогою цього відношення, знаючи величину одного боку сторінки складання, можна вирахувати інший. Наприклад: ширина сторінки складання 6 кв., висота (х) невідома. Звідси, 1) 6 : х = 5 : 8, 2) х = 6 х 8 : 5 = 9,6 = 9 1/2

При визначенні таким способом другого боку сторінки складання обов'язково роблять поправку на величину, якає кратною цицеро.

Візуальний спосіб ґрунтується на фактичному порівнянні двох площ — площі сторінки складання та площі обрізної сторінки, що накладаються одна на одну. З білого паперу вирізають прямокутник, який відповідає формату до обрізної сторінки. З кольорового паперу — потрібну сторінку складан­ня. Кольоровий прямокутник накладають на білий і, пере­міщуючи його, знаходять таке положення, яке забезпечує відповідне розміщення полів, пам'ятаючи, що найменшим має бути корінцеве поле, більшим — поле головки, ще більшим — бокове і найбільшим — нижнє поле. Сторінку складання відкреслюють і обидві сторони доводять до крат­ного цицеро розміру.

Розрахунок розмірів полів у книзі, розкладка у корінці та головці. Попередньо необхідно визначити формат видання (після обрізки) та розмір сторінки складання. Потрібно знайти розмір полів. Перш за все вибираються співвідношення полів — корінцеве, верхнє, бічне (праве або ліве), нижнє: 2:3:4:5 або 2:3:4:6. Потім визначають різницю між сторонами сторінки та сторонами сторінки складання. Залишок розподіляється між полями на основі вибраної пропорції (в мм).

Щоб поля у книзі були необхідних розмірів, треба розра­хувати також пробільний матеріал між сторінками складання (у корінці та головці) у друкарській системі вимірів (у кв.). При цьому треба внести деякі зміни у розміри полів для того, щоб розкладки корінця та головки були кратні 1/4 кв. (цицеро).

Приклад. Для того, щоб знайти поля та розкладку для книги форматом 60 х 90/16 при сторінці складання 6 1/2 х 10 кв., необхідно:

1) встановити розмір сторінки даного формату: 60 : 4 = 15 см = 150 мм, 90 : 4 = 22,5 см = 225 мм;

2) визначити розмір сторінки обрізаної книги: 150 - 5 = 145 мм, 225 - 10 = 215 мм;

3) перевести розміри сторінки складання в мм: 18 мм х 6 1/2 = 117 мм, 18 мм х 10 = 180 мм;

4) визначити пропорцію полів: 1,0 : 1,5 : 2,0 : 2,5;

5) знайти різницю між шириною сторінки та форматом сторінки: 145 - 117 = 28 мм;

6) визначити розмір корінцевого поля (на основі вказаної пропорції): 28 : (1,0 + 2,0) = 28 : 3 = 9 мм;

7) визначити розмір зовнішнього поля: 28 - 9 = 19 мм;

8) знайти різницю між висотою сторінки та висотою сторінки: 215-180 = 35 мм;

9) визначити розмір верхнього поля:

35 : (1,5 + 2,5) = 35 : 4 = 9 х 1,5 = 13,5 = 14 мм;

10) визначити розмір нижнього поля: 35 — 14 = 21 мм; Таким чином, поля в книзі будуть мати такі розміри: 9 мм, 14 мм, 19 мм, 21 мм.

Розрахунок розкладки полів:

1) знайти розкладку у корінці (дорівнює двом кінцевим полям): 9 + 9 = 18 мм або 1 кв.

2) визначити розкладку у головці, яка дорівнює двом верхнім полям плюс два розміри обрізів (3 + 3 = 6 мм):

14 + 14 + 3 + 3 = 34 мм = 2 кв. (заокруглено)

3)уточнюємо розміри полів у зв'язку з розкладкою: 9,15,17,20мм.

1.6. Друкарські шрифти.

Основні групи та їх характеристики

Шрифти— знаки, якими набирають

друковані видання; залежно від графічних ознак (кон­трастність, наявність і форма засічок), вони діляться на п'ять основних груп і одну додаткову.

н н н н н

1 2 3 4 5

Рис. 17. Характерні ознаки основних груп шрифтів

До першої групи н&пежать шрифти з помірною контраст­ністю між основними та з'єднувальними штрихами. Засічки в них короткі, вони є одночасно плавним потовщенням основного штриха і наближаються за своєю формою до трикутника.

До другої групи належать шрифти з різко вираженою контрастністю між основними та з'єднувальними штрихами. Засічки в них довгі, тонкі.

До третьої групи належать шрифти з малою контрастністю між основними та з'єднувальними штрихами. Засічки набли­жаються до прямокутної чи трикутної форми.

До четвертої групи належать шрифти майже з повною відсутністю контрастності між основними та з'єднувальними штрихами. Засічки в них прямокутні.

До п'ятої групи належать шрифти з повною відсутністю контрастності між основними та з'єднувальними штрихами. Вони не мають засічок.

До додаткової групи належать шрифти імітаційні (руко­писні, машинописні, поліграфічні), які не можуть бути віднесені до перерахованих вище груп.

Традиційна технологія друкарського складання має вели­ку кількість різних шрифтів. З появою комп'ютеризованих видань застосовують комп'ютерні еквіваленти цих шрифтів. Цей процес називається оцифруванням шрифтів.

Кожний шрифт належить до певного шрифтового стилю чи фонту (Гопі). Під фонтом (гарнітурою) розуміють повний набір символів (прописні і рядкові літери, цифри і спеціальні знаки, символи), які відрізняються єдністю розміру, стилю і накреслення.

Для кожного шрифту існує декілька варіантів накреслен­ня: нормальне (рlаіn), курсивне (іtаlіс), жирне (bold) і жирне курсивне (bold italic).

Варіанти накреслення шрифту всіх можливих розмірів (кеглів) об'єднуються в одне шрифтове сімейство чи гарнітуру.

Крім вищезгаданих накреслень, існують ще такі широко розповсюджені накреслення, як світле (light), суперсвітле (ехtrа light), півжирне (demi bold), наджирне (ехtrа bold), стиснуте (compressed or condensed).

Основним розміром, який характеризує шрифт, тобто розмір літер та інших елементів, є кегль (size), котрий вимірюється в напрямку висоти сторінки складання.

Розділ 2

ПІДРАХУНОК ОБСЯГІВ ВИДАНЬ

2.1. Система вимірів у по. ііі рафії. Підрахунки обсягів видань і кількості основних матеріалів для виготовлення тиражу

Друкарська система вимірів в основі своїй має пункт (нім. рипкі — крапка).

Один пункт дорівнює 0,376 мм. Ця одиниця застосо­вується в країнах, які раніше входили в СРСР. Іншою одиницею виміру (американською), особливо часто вико­ристовуваною в ОТР-системах, є «пойнт» (від англ. роіпі — крапка). Один пойнт дорівнює 0,35 мм. Ця «тонка» від­мінність у вимірах, до того ж при такій тотожності термінів, може бути причиною різних непорозумінь. Аби уникнути цього, необхідно при користуванні американською системою вимірів замість терміну «рипкі» вживати термін «сіісіоі-рипкі» (друкарська система мір була введена Діло в 1785 році).

Інша частовживана одиниця виміру «сісего» (4,5 мм) відповідає 12 пунктам. Аналогічна міра в американській системі називається «ріса-роіпі». Побудований на її основі вимір «ріса» (4,2 мм) відповідає 12-ти роіпі. Один ріса-роіпі дорівнює 0,935 мм або один сПсіо-рипсі.

Ця відносно невелика різниця при великих розмірах літер суттєво впливає на зображення.

Основні одиниці друкарської системи Дідо:

1 пункт = 1/2660 мм = 0,3759 мм = 0,376 мм

1 цицеро = 4,512 мм <■ 4,5 мм

1 квадрат = 18,048 мм » 18 мм

Крім цього, застосовуються:

Корпус — кегль 10 п. Петит — кегль 8 п.

Боргес — кегль 9 п. Нонпарель — кегль 6 п.

Використовуються рідше:

Діамант — кегль 4 п. Міттель — кегль 14 п

Перль — кегль 5 п. Терція — кегль 16 п.

Міньон — кегль 7 п. Текст — кегль 20 п.

У більшості сучасних фотоскладальних і комп'ютерних систем застосовується перетворення пунктів і пін в міліметри та дюйми. Для полегшення цієї роботи можна використову­вати таблицю 5.

Для виміру абзацних відступів застосовують кегельну (круглу) одиницю, яка точно дорівнює кеглю шрифту, яким набраний текст.

Вимір видавничої та поліграфічної продукції здійснюється такими одиницями:

Авторський аркуш — це одиниця виміру авторського твору. Залежно від матеріалу твору, один авторський аркуш складає:

—для прозового тексту, — включаючи всілітери, розділові знаки, цифри, а також пробіли між словами, — 40 000 знаків;

— для віршованого тексту — 700 рядків різної довжини, навіть якщо це одне слово чи буква виділені окремо;

— для образотворчого матеріалу — 3000 см². Для ілюст­рацій, які мають довільну форму, підрахунки робляться по прямокутнику, яким обмальовують оригінал по крайніх виступаючих точках.

З підрахунку авторського аркуша вилучають:

а) зміст, якщо він повторює заголовки в тексті;

б) титульні дані на авантитулі, титулі, контртитулі;

в) лінійки, які відбивають підрядкові примітки від основ­ного тексту.

Обліково-видавничий аркуш — це одиниця виміру обсягу видання, яка, як і авторський аркуш, дорівнює 40 000 знаків прозового тексту, 700 рядків віршованого тексту і 3 000 см² ілюстрацій, але включає в себе обсяг усієї решти текстового матеріапу (передмова, анотація, вихідні і випускні дані, примітки, колонцифри і колонтитули і т. п.).

Паперовий аркуш служить для підрахунку кількості паперу на видання. Основні параметри — формат і маса, якість і придатність для різних видів друку.

Фізичний друкований аркуш використовують для виміру фізичного обсягу друкованого видання. Він має кількість сторінок, яка дорівнює знаменникові визначника частки. За будь-якого формату паперу друкований аркуш має: при 1/8 частці —8, при 1/16частці— 16,при 1/12частці— 12сторінок.

З одного паперового аркуша виходить подвоєна в по­рівнянні з часткою кількість сторінок. Один паперовий аркуш має два фізичних.

Приклад для розрахунку: Видання 70 х 108/16 має 112 сторінок. Фізичних аркушів в ньому буде 112: 16 = 7 ф.а.

Умовний друкований аркуш служить для обміну і співстав-лення видань, надрукованих на різних форматах. Ця одиниця — паперовий аркуш форматом 60 х 90 см, площею 5 400 см². Діленням площі аркушів інших форматів на 5 400 отримують перевідні коефіцієнти, через які обсяг видання в фізичних аркушах переводять в умовні.

Приклад для розрахунку:

Видання 70 х 108/16 має 112 сторінок.

Умовних в ньому буде:

1. 112: 16 = 7 ф. а.;

2. 70 ^х 108/5400 ^х7=9,8 у.д.а.

Для зручності підрахунку можна користуватися табли­цею коефіцієнтів переведення фізичних аркушів в умовні (табл. 6).

Норму відходів на технологічні потреби встановлює дру­карня (типографія).

Для орієнтування можна користуватися нормативними виданнями. Якщо в такому довіднику норми витрат вказані в тоннах на 1 млн. умовних друкованих аркушів відбитків, то при розрахунку кількості паперу на видання, формат якого не 60 х 90 мм, треба помножити вказану норму витрат на коефіцієнт переводу фізичних друкарських аркушів в умовні для даного формату паперу.

Підрахунок кількості картону на видання в оправі № 5 здійснюється таким чином:

а) встановлюють ширину і висоту картонної сторонки шляхом віднімання від ширини стандартного формату обріза­ного книжкового блока 3 мм малого формату, 2 середнього і 1 мм великого формату (205 х 260 мм і більше), а до висоти того ж блока додають відповідно 4 мм, 6 мм, 8 мм;

б) визначають, скільки сторонок можна вирізати з листа картону шляхом ділення його меншої сторони на ширину сторонки, а більшої сторони — на висоту сторонки, маючи на увазі відходи на обрізку по висоті і ширині 20—40 мм. Цілі числа, отримані відділення, перемножують і ділять на 2 (дві сторонки на видання);

в) визначають кількість листів картону, потрібних для видання, для чого тираж видання ділять на кількість па­літурок, які можна отримати з листа картону.

Технічні відходи прийнято рахувати 5% від загальної кількості всього картону.

Приклад підрахунку для виготовлення тиражу.

Вихідні дані видання:

Формат — 84 х 108/32; тираж — 100 000 пр.; формат картону — 800 х 1000 мм; товщина картону — 1,75 мм; маса 1 м² картону 1250 г; формат обрізаного блока — 130 х 200 мм.

1. Визначаємо розмір картонних сторонок:

2. ширина = Ш - 2 = 130 - 2 = 128 мм;

висота = В + 6 = 200 + 6 = 206 мм.

2) Визначаємо щільність сторонок в одному аркуші:

(800-30): 128 х(1000- 30): 206 = 6,02x4,71 =6x4 = 24

(з 24 сторонок можна виготовити 12 палітурок).

3) Визначаємо розхід картону в аркушах на весь тираж:

100 000 : 12 = 8333,333 = 8334.

4) Підраховуємо масу 8334 аркушів картону в кілограмах: площа аркуша картону:

800 х 1000 = 800 000 мм² - 0,8 м²;

маса аркуша картону: 1250 х0,8 = 1000 г = 1 кг.

Маса 8334 аркушів складає 8334 кг.

5) Визначаємо кількість картону на тираж видання:

5% від 8334 складає 416,7 кг.

6) Розраховуємо загальну кількість картону для тиражу:

8334 + 416,7 = 8750,7 кг = 8,8 т.

Для підрахунку кількості картону на видання в суцільно картонній оправі застосовують формулу: 2Ш + 2К + хТ₀ + 8,

де: Ш — ширина обрізаного книжкового блока, К — товщина картону, хТ₀ — довжина дуги (кругленої чи кашированої).

Розрахунок кількості плівки для припресування на видання:

Орієнтовні норми розходу в грамах на 1 000 см² такі:

триацетатна товщиною 25 мкм — 3,8 кг, 27 мкм — 2,7 кг;

лавсанова товщиною 25 мкм — 3,8 кг, 12 мкм — 1,8 кг;

лавсанова ламінована товщиною 35 мкм — 4,2 кг;

поліпропіленова товщиною 25 мкм — 2,5 кг;

поліамідна ламінована товщиною 50 мкм — 6 кг.

Розділ 4

ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДАННЯ І ВЕРСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАННЯ