4.20. Примітки, зноски і виноски

Примітки — додаткові тексти, які

пояснюють чи уточнюють основний текст. їх розмішують безпосередньо за пояснюючим текстом під назвою «При­мітки».

Слово «Примітки» набирають, як правило, з виділенням — курсивом чи розрядкою, з абзацного відступу, при цьому інші рядки повинні бути набрані на повний формат без додаткових втяжок (якщо всі примітки набрані з втяжкою, то абзацний відступ дають поверх втяжки, а інші рядки набирають на формат з втяжкою).

Якщо в книзі є декілька нумерованих приміток, які ідуть одна за одною, слово «Примітки» не повторюють, а нумерацію приміток вирівнюють за розрядами цифр, тобто коли рядки кожної примітки дають з більшою втяжкою (абзацний відступ плюс ширина слова «Примітки»).

Примітки, залежно від їх зачення, можуть бути розмішені: а) безпосередньо в тексті (внутрішньотекстові); б) на сторінці складання (зноски); в) в кінці глави, розділу чи книги (виноски). Ці тексти в більшості випадків не вимагають особливого виділення. Як правило, їх набирають тим же шрифтом, що й основний текст, але зниженим кеглем шрифту.

Внутрішньотекстові примітки бувають двох видів:

а) включені безпосередньо в основний текст;

б) винесені окремими абзацами.

Включені безпосередньо в текст примітки беруть у дужки і набирають впідбір до основного тексту, виділяючи тільки накресленням шрифту, найчастіше курсивом.

Примітки, винесені окремими абзацами, відрізняються від складання основного тексту меншим розміром шрифту або відступом від лівого краю сторінки складання.

При особливій важливості приміток їх можна набирати з великою лівосторонньою втяжкою тим же кеглем шрифту, що і основний текст.

Щоб краще виділити примітки, які набрано меншим кеглем шрифту, іноді дають невеликі відступи від лівого краю складання.

До внутрішньотекстових приміток дається заголовок, який може бути набраний впідбір до тексту приміток чи окремим рядком. У всіх випадках його виключають до лівого краю складання приміток з абзацним відступом чи без нього, в залежності від композиції складання видання. Заголовок набирають і верстають за правилом, яке вказане вище.

Зноски — доповнення чи пояснення до основного тексту, які розміщують внизу сторінки чи колонки при наявності в тексті, до якого ці пояснення належать, знаку виноски (зірочки чи цифри).

Зноски завжди набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й текст, але меншим кеглем. Коли основний текст набраний шрифтами кегля 8 і нижче, зноски набирають тим же кеглем. Складання кожної зноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту зноски відділяють пробілом чи пробілом з тонкою лінійкою довжиною 1 квадрат. Відбивка зносок від тексту — в межах 1—2 кегельних. Вона повинна бути такою, щоб висота зноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглю основного шрифту. Зноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій колонці, що і фрагмент тексту. Для економії паперу можна використовувати такі засоби:

1. розміщувати всі зноски до двох сторінок розвороту внизу тільки правої сторінки чи останньої колонки правої сторінки при багатоколонному наборі;

2. розставляти зноски упідбір одна до одної через крапку і тире, що роблять при коротких зносках.

На кінцевій сторінці технічні правила верстки вимагають розташування зноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.

Виходячи зі змісту та мети кінцевого пробілу на кінцевій сторінці, логічніше розмішувати зноску під кінцевим рядком основного тексту зі звичайною для цього відбивкою від основного тексту.

Якщо зноска велика і не вміщається на одній сторінці, її можна продовжувати на наступній сторінці, повторюючи основну відбивку, лінійку. Основна вимога при переносі, щоб в першій частині було не менше трьох рядків і щоб частина тексту, яка переноситься, не починалася кінцевим рядком абзацу, а яка залишається — рядком з абзацним відступом.

Залежно від конструктивного вирішення всього видання, а також кількості, обсягу і значення зносок, можуть застосо­вуватися й інші варіанти їх розміщення і побудови. Тоді зноски виносять на бокові поля, а інколи врізають в основний текст.

При багатоколонній верстці зноски набирають на формат однієї колонки і підверстують в тій колонці, де знаходиться знак виноски. Якщо зноска відноситься до заголовка чи елементу видання, яке займає повний формат сторінки, то її заверстують в першій колонці. Можна розбивати зноску і на дві сторінки, але не можна переносити зноску з останньої колонки непарної сторінки на першу парної.

Виноски набирають на формат основного тексту зменше­ним кеглем шрифту, відбиваючи кожну примітку від наступ­ної невеликим пробілом. При оформленні виносок необхідно виділяти текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосову­вати як шрифтові, так і композиційні засоби виділень порядкової нумерації приміток, нумерації сторінок, назв розділів, оповідань, віршів, слів чи груп слів, до яких відноситься примітка. Інколи слова чи групи слів, до яких належить примітка, набирають упідбір до тексту приміток, виділяючи їх розрядкою, курсивом, прописним чи напівжир­ним накресленнями шрифту.

4.21. Простий суцільний текст

Простий суцііьний текст — це текст,

для складання якого достатню лише однієї гарнітури шрифту і не треба особливих способів верстання.

При наборі та верстанні такого тексту необхідно забез­печити максимальну читабельність тексту, тобто знайти найкращі формат сторінки складання, кегль і гарнітуру шрифту, оптимальну відстань між рядками тексту.

Дуже важливим є правильний вибір пробілів між словами (апрошів) і встановлення абзацних відступів. Абзацні відсту­пи повинні визначатися залежно від ширини сторінки скла­дання (довжини рядка), кегля шрифту, його насиченості, розміру міжрядкового пробілу.

Чим ширша сторінка складання, тим більшим повинен бути абзацний відступ. Але слід пам'ятати, шо дуже великий абзацний відступ порушує графічну цілісність сторінки складання, а дуже малий — сприймається як випадкова нерівність лівого краю сторінки. Один і той же абзацний відступ при світлому широкому шрифті здається меншим, ніж при густому і насиченому.

Можна рекомендувати такі розміри абзацних відступів залежно від довжини рядка і кегля шрифту:

Таблиця 12

Довжина рядка	кегль 8	кегль 10	кегль 12
до 5 кв. від 5 до 7 кв. більше 7 кв.	8п. 12 п. 16 п.	10 п. 15 п. (16 п.) 20 п.	12 п. 18 п. 24 п.

Остаточне рішення щодо абзацного відступу приймає верстальник залежно від вказівок видавництва і загального естетичного вигляду сторінок складання. Якщо видання набирається шрифтами різного кегля на одній сторінці складання, то розмір абзацного відступу в такому випадку повинен бути зорово єдиним, щоб не розбивати без порядку лівий край сторінки складання.

У випадках, коли потрібне виділення лише першого рядка абзацу, можна перший рядок набирати без відступу від лівого краю складання, а решту рядків з відступом (втяжкою).

Розміри втяжки, залежно від формату сторінки і шрифту, можуть бути різними, але однаковими в межах одного видання чи розділу.

Для збереження чіткості лівого краю сторінки складання застосовують складання без абзацних відступів. При такому наборі потрібно слідкувати, щоб кінцеві рядки абзаців були коротшими від початкових наступного абзацу. Найчастіше застосовують такий вид складання при вільній виключці рядків правого краю сторінки і у виданнях з невеликою кількістю тексту чи з текстом, розчленованим рубриками або пробілами на невеликі частини.

Інколи для додаткового підсилення абзацного відступу перед першим рядком абзацу або на полі помішають складено-графічні елементи (зірочки, квадрати, крапки і т. п.). Такий спосіб виділення абзацних відступів виправданий у верстанні буклетів, каталогів. Застосовувати такий спосіб у художній літературі неможливо через ускладнення в прочитанні сто­рінки в цілому.

У деяких виданнях простий суцільний текст верстають окремими рядками. А саме — через середину сторінки проводять умовну вісь і кожний рядок, довільно почленова­ний, помішають на осі з рівномірними відступами з лівого і правого краю сторінки складання.

Для підкріплення окремих думок у тексті можуть бути цитати — дослівні уривки тексту іншого літературного твору. Цитати позначаються лапками чи виділяються іншим накрес­ленням шрифту тієї ж гарнітури, що й основний текст, з обов'язковим посиланням на джерело. У цитатах можна модернізувати орфографію і пунктуацію і пропускати слова, при умові, що пропуск буде замінено трикрапкою, а думка автора збережеться.

Повну кінцеву сторінку верстають на 3—4 рядки корот­шою, щоб був помітним кінець розділу.