Контрольні запитання:

1. Основні принципи управління матеріальними ресурсами.

2. Управління процесом матеріалоспоживання.

3. Управління запасами на підприємстві.

4. Основні риси ефективного управління запасами.

5. Види виробничих запасів.

6. Основні системи управління запасами.

7. Система з фіксованим обсягом замовлення.

8. Система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

9. Управління запасами методом ABC.

10. Система “точно в термін”.

11. Система “Канбан”.

12. Переваги і недоліки системи “точно в термін”.

Тема 10. Управління операційною інфраструктурою підприємства

Ключові слова: виробнича інфраструктура, ремонтне господарство, інструментальне господарство, енергетичне господарство, енергетичні баланси, транспортне господарство, маятникова система, кільцева система, складське господарство, постачальницькі склади, виробничі склади, збутові склади, спеціалізовані склади, служба матеріально-технічного постачання, план матеріально-технічного постачання.

Виробнича інфраструктура – це комплекс одних галузей народного господарства, які обслуговують інші галузі народного господарства.

Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, які забезпечують основний виробничий процес інструментами, паливом, енергетикою тощо, а також підтримують технологічне обладнання в придатному до роботи стані і здійснюють внутрішні та міжцехові перевезення.

Виходячи з вимог сучасного виробництва, інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступним вимогам:

1. Попереджувати можливі порушення нормального і безперервного ходу основного виробництва, мати профілактичний характер.

2. Забезпечувати гнучкість, спадкоємність і мінімальну перебудову при переході виробництва з однієї продукції до іншої.

3. Сприяти впровадженню технологічної і організаційної регламентації допоміжних процесів

4. Сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами

До складу підрозділів виробничої інфраструктури, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний), обслуговуюче господарство (складські, транспортні служби), служби, що входять до складу основних виробничих цехах (інструментальні складові, інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний ділянки тощо).

Однак на багатьох невеликих підприємствах всі допоміжні роботи виконуються власними силами в невеликих цехах, які розраховані на задоволення лише власних потреб.

Ремонтне господарство

В процесі експлуатації засоби виробництва зношуються і морально застарівають, вони потребують постійної уваги, підтримки в здатному до роботи стані і попередження їх аварійного виходу з ладу.

Слід відмітити, що в цілому витрати на ремонт технологічного обладнання складають 6-20% собівартості обладнання.

Основні завдання ремонтних служб і підрозділів наступні:

1. Підтримання технологічного обладнання в постійній експлуатаційній готовності.

2. Збільшення строків експлуатації обладнання без ремонту.

3. Вдосконалення організації і підвищення якості ремонту обладнання.

4. Зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного обладнання.

Система управління

Ремонтне господарство на підприємстві представлено:

1. Системою ремонтних засобів, які знаходяться в розпорядженні ремонтних робітників (дрібні деталі і ремонтні комплекси).

2. Ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, які мають невелику кількість універсальних, а іноді і спеціальних верстатів.

3. Ремонтними цехами (РЦ) або майстернями, ремонтно-механічним цехом (РМЦ), електроцехом (ЕЦ).

4. Складськими приміщеннями для зберігання запчастин.

Крім того, до складу ремонтного господарства входять:

1. Конструкторсько-технологічне бюро (КТБ).

2. Планово-виробниче бюро (ПВБ) – планує роботу ремонтних цехів.

3. Бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР) – планує ремонтні роботи.

На підприємстві ремонтним господарством роботи ведуться по обслуговуванню:

1. Технологічним обладнанням – службами відділу ОГМ.

2. Енергетичному обладнанню – службами ОГЕ.

3. Промисловими будівлями і спорудами – відділ капітального будівництва.

Схема управління ремонтним господарством підприємства має вигляд:

1 – ремонтно-механічна дільниця

2 – електроремонтна дільниця

3 – склад

Рис. 10.1. Схема управління ремонтним господарством підприємства.

На Україні прийнята система планово-попереджувального технічного обслуговування і ремонту (ППР). Планово-попереджальна система це – сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо нагляду і ремонту обладнання, які проводяться за попередньо укладеним планом з метою попередження зношування деталей і вузлів, раптових псувань обладнання і підтримання його в стані, придатному до роботи.

Розрізняють: малий (поточний) ремонт (ПР), середній ремонт (СР), капітальний ремонт (КР).

Інструментальне господарство

До складу інструментального господарства входять:

1. Відділ або бюро інструментального господарства (ВІГ, БІГ).

2. Інструментальний цех.

3. Центральний інструментальний склад (ЦІС).

4. Інструментально-роздаточні комори (ІРК).

5. Загальнозаводські або цехові ділянки ремонту і відновлення інструменту.

Основні завдання інструментального господарства наступні:

1. Безперебійне забезпечення інструментами, оснащенням і приладами всіх виробничих підрозділів.

2. Контроль за правильною експлуатацією інструмента і оснащення, скорочення їх витрат.

3. Зменшення витрат на виготовлення, придбання, ремонт інструменту.

4. Підтримання мінімально необхідного запасу інструменту, оснащення, приладів.

С хема управління інструментальним господарством на підприємстві має вигляд:

Рис. 10.2. Схема управління інструментальним господарством.

Центральний інструментальний склад (ЦІС) – прийом, зберігання, облік і видача інструменту по цехам.

Інструментально-роздаточна комірна – отримання інструменту із ЦІС, видача на робочі місця, відправка на заточування, списання та інше.

Інструментальний цех (ІЦ) – на крупних підприємствах, де потрібен спеціальний інструмент, його виготовляють в (ІЦ).

Розрахунок бази інструментального господарства ведуть за двома основними напрямками:

1. Визначення потреби в обладнанні.

2. Визначення обсягу виробництва технологічного оснащення спеціальний інструмент, прилади, оснащення).

Енергетичне господарство

Енергетичне господарство забезпечує підприємство всіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія).

До складу енергогосподарства входять:

1. Теплове господарство (котельна, бойлерні).

2. Водопостачання і каналізація (насосні станції).

3. Газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі і ацетиленові станції, вентиляція, холодильні установки).

4. Електросилове господарство (заводська ТЕЦ, трансформаторні підстанції, акумуляторні станції).

5. Господарство по обслуговуванню засобів зв’язку (АТС, комутаторні установки, радіотрансляційна мережа, промислове телебачення).

6. Паро-, водо-, повітряпровідні і газові мережі, електричні і слаботочні мережі та станції.

7. Цехові та загальнозаводські споживачі енергії.

8. Ділянка контрольно-вимірювальних приладів і автоматики.

9. Електроремонтний цех і ділянки в цехах.

10. Складське господарство.

1 – черговий електрик цеху.

Рис. 10.3. Схема управління енергетичним господарством.

Показники електрогосподарства

Основні (інтегральні) техніко-економічні показники наступні:

1. Показники економічності виробництва і розподілу енергії:

• питомі витрати палива на виробництво енергії і тепла;

• питомі витрати електроенергії на 1000 м³ стиснутого повітря.

2. Показники енергоємності продукції:

Е = Еф / n,

де Еф – електроенергія, фактично витрачена на виробництво;

n – кількість виробленої продукції (т, шт, грн);

3. Показник енергоозброєності виробництва:

Ев = Ме / Ф,

де Ме – сумарна потужність встановлених на підприємстві енергоустановок, кВт;

Ф – вартість основних виробничих фондів, грн.

Енергетичні баланси

Основне завдання розробки енергетичного балансу – обґрунтування потреби підприємства в паливі і енергії для виконання плану по випуску продукції (доходна частина балансу), а також покриття цих витрат від виробників енергії (витратна частина балансу).

Як правило, баланси складаються на річний період із розбиванням по кварталах.

До складу балансу входять:

1. Розрахунок потреби основного і допоміжного виробництва в усіх видах енергії і палива.

2. Визначення допустимих втрат енергії в заводських мережах.

3. Сумарне споживання енергії.

Таблиця 10.1.

Баланс електроенергії підприємства

Покупець	прихід		витрати
	кВт-ч	%	кВт-ч	%
1.Отримано всього, в тому числі вироблено на підприємстві. 2.Витрати всього.	1000	1000	- 1000	- 1000

Транспортне господарство

Сучасне промислове виробництво постійно займається перевезенням вантажів, і в цьому процесі зазвичай приймають участь дві групи транспорту:

1. Транспорт сторонніх організацій, які здійснюють перевезення за договорами.

2. Транспорт, що належить підприємству.

Завдання транспортного господарства можна розділити на дві групи:

1. Забезпечення переміщення матеріалів в чіткій відповідності до вимог технологічного процесу.

2. Забезпечення мінімізації витрат на перевезення і навантажувально-розвантажувальні роботи.

Ці завдання актуальні, оскільки кількість робітників транспортного господарства досягає 25-50% від всієї кількості робітників, зайнятих в інфраструктурі підприємства. Ці завдання реалізують транспортні підрозділи цеха, дільниці, які спеціалізуються на перевезенні вантажів.

Класифікація транспортних засобів

Таблиця 10.2.

Класифікація транспортних засобів

Вид транспорту	Вид транспортних засобів
	Зовнішній	Міжцеховий	Внутрицеховий
Залізничний	Тепло-, електровози, вагони, напіввагони, платформи тощо		Вагонетки вузької колії
Безрейковий	Автомобілі, тягачі, трактори, причепи		Ручні візки
	Електротранспорт	Електро-, автокари, електро-, автовантажники
Водний	Буксири, баржі	-

Начальник цеха

Диспетчерська група

Виробнича група

3

2

1

4

5

Дільниця: 1 – автомобілів і тракторів, 2 – електротранспорту, 3 – навантажувально-розвантажувальних механізмів, 4 – ремонтний, 5 – шляховий.

Рис. 10.4. Схема управління цехом безрейкових транспортних засобів.

Завдання цеха наступні:

1. Організація транспортного обслуговування підрозділів основного і допоміжного виробництв.

2. Ефективне використання транспортних навантажувально-розвантажних механізмів.

3. Механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних операцій.

4. Проведення попереджувальних ремонтів транспортних засобів.

5. Підбір та навчання кадрів.

Організація міжцехових перевезень

Система маршрутів повинна задовольняти вимогам виробництва при мінімальних пробігах машин.

Розрізняють дві основні системи перевезення вантажів: маятникова і кільцева.

Маятникова система - передбачає зв’язок між двома пунктами з наступними варіантами:

3

1 2

а) 2 4

1 2 1

г) б)

а, б – порожні (односторонній і віяльний)

г – з вантажем (двосторонній маятник)

Рис. 10.5. Маятникова система.

Кільцева система – послідовна доставка вантажів із одного пункту в інший із поверненням транспорту в початковий пункт.

А) Б)

3 4 3 4

5 2 2 5

1 1

Зростаючий потік вантажу Спадаючий потік вантажу

Рис. 10.6. Кільцева система.

У випадку А) транспорт виїжджає з пункту 2 і вантаж поступово збільшується до пункту 1 і назад до 2 повертається порожнім.

У випадку Б) транспорт об’їжджає всі пункти і вантаж зменшується в 1 – порожнім.

Складське господарство

Складське господарство призвано забезпечувати безперебійну роботу виробничих цехів.

Функції складського господарства:

1. приймання матеріальних цінностей;

2. попередня підготовка матеріалів до виробництва (розпакування, сортування);

3. забезпечення зберігання матеріальних цінностей;

4. комплектування матеріалів;

5. організація видавання і доставки вантажів споживачам;

6. постачання на виробництво всіх необхідних матеріалів;

7. відвантаження готової продукції.

Операції системи складування

Перевірка, приймання Визначення місця Підготування

Зазначення, кодування складування накладних

Склади підрозділяють:

Постачальницькі склади – для постачання, забезпечення виробничого процесу.

Виробничі склади – підпорядковані керівництву цехів (цехові склади).

Збутові склади – в розпорядженні відділу збуту (готова продукція).

Спеціалізовані склади - для зберігання визначених матеріалів (паливо і т.д.).

Служба постачання на підприємстві

Матеріально-технічне забезпечення підприємства – це процес постачання на склади або одразу на робочі місця необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Головна мета служби матеріально-технічного постачання – своєчасно забезпечити підрозділи підприємства необхідними видами ресурсів необхідної кількості і якості з мінімальною їх вартістю при мінімальних витратах на транспортування.

В практиці роботи підприємства існує:

Транзитна форма постачання сировини – коли підприємство отримує матеріали безпосередньо від виробників ресурсів (без посередників). Застосовується при масовому споживанні матеріалів.

Складська форма постачання – застосовується коли необхідні ресурси менше транзитної форми постачання. Підприємство в цьому випадку отримує ресурси зі складів, баз і т.д.

Функції постачання виконують

1. на невеликих підприємствах – окремі робітники;

2. на середніх підприємствах – відділи (бюро);

3. на великих підприємствах – відділи матеріально-технічного постачання.

Служба забезпечення підприємства

Складове господарство
Диспетчерська група	Спеціалізовані склади

О

Відділ матеріально-технічного постачання

Відділ комплектації

Відділ зовнішньої кооперації

Заготівельний цех

Калібрувальна дільниця

Дільниця кріплення

Відділ інструментального господарства

ОГМ і ОГЕ

Відділ обладнання

перативна частина Виробнича частина

Рис. 10.8. Структура служби постачання (забезпечення).

Оперативна частина представлена наступними відділами:

1. відділ матеріально-технічного постачання (ВМТП) забезпечує програмні і експлуатаційні потреби підприємства матеріалами, паливом і т.д.;

2. відділ комплектації – організовує постачання купівельними виробами та обладнанням, що використовується для комплектації продукції;

3. відділ зовнішньої кооперації (суміжних підприємств) – забезпечує постачання виробництва напівфабрикатами, деталями, вузлами, які виготовляють в межах міжзаводської кооперації на інших підприємствах.

Виробнича частина служби забезпечення

1. Заготівельний цех - розкроювання, розрізання металопрокату із подачею їх у вигляді заготовок до цеху.

2. Калібрувальна дільниця необхідна для переробки прокату в калібрувальну сталь для верстатів-автоматів.

3. Дільниця кріплення виготовляє кріплення.

Складське господарство на великих підприємствах виділено в окремий цех.

1. Відділ інструментального господарства – забезпечує необхідними інструментами.

2. ОГМ і ОГЕ подають замовлення на запчастини до обладнання.

3. Відділ обладнання організовує постачання обладнання, виготовлення нестандартного обладнання.

Розробляється план матеріально-технічного постачання підприємства. Наприклад:

Таблиця 10.3.

План матеріально-технічного постачання підприємства

на ------- період

Найменування матеріалів та виробів

Одиниця виміру

Потреба

Покриття потреби за рахунок остачі на початок розрахунк. періоду

Підлягає закупівлі

На основне виробництво

На ремонтно-експлуатаційні потреби

На виготовлення оснащення

На інші потреби

На НИОКР

Загальна

Управління збутом

Основні функції збуту можна об’єднати на три групи:

1. планування;

2. організація;

3. контроль і регулювання.

Функція планування:

1. розробка перспективних і оперативних планів продажу;

2. аналіз і оцінка кон’юнктури ринку;

3. формування асортименту продукції по замовленням;

4. вибір каналів розподілу і руху товару;

5. розробка МСП по стимулюванню збуту;

6. складання кошторису витрат, його оптимізація.

Функції оптимізації збуту:

1. організація складського і тарного господарства для готової продукції;

2. організація продажу і доставка продукції споживачам;

3. організація перед- і післяпродажного обслуговування споживачів;

4. організація каналів руху товару і мереж розповсюдження;

5. організація підготовки торгового персоналу і управління діяльністю торгових представництв;

6. організація взаємодії всіх підрозділів підприємства для досягнення цілей збуту.

Рис. 10.9. Структура управління відділом матеріально-технічного постачання і збуту.

Функції збутового контролю і регулювання

1. оцінка результатів збутової діяльності;

2. контроль за виконанням планів збуту;

3. оперативне регулювання збутової діяльності;

4. оцінка і стимулювання діяльності збутового апарату;

стратегічний, бухгалтерський і оперативний облік збутової діяльності.

На невеликих підприємствах, де обсяги робіт по збуту невеликі, застосовують єдині постачальницько-збутові відділи.

Оперативна діяльність зі збуту умовно підрозділяється на дві частини:

1. оперативне планування (з’ясування планів постачання і збуту продукції, планування відвантаження, складання календарних графіків постачання);

2. оперативна робота (зв’язки зі споживачами продукції, укладання угод, контроль за ходом постачання, умови відпускання, сплати і т.п.).