2. 2.Сучасні напрямки розвитку національної економіки.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявніс­тю значного кола напрямків, шкіл та теорій. І це вже пов'язано з прагнен­ням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспіль­них утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них заро­джується на початку XX ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегу­лювання основних проблем, що постають перед економікою та суспіль­ством загалом.

Так, неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забез­печення макроекономічної стабільності держави без надмірного втру­чання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держа­ви та її виробників.

Монетаризм відійшов під проблем мікроекономіки і зосередив ува­гу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною ін­фляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворен­ням для підтримання належного функціонування ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національ­ної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування наці­ональної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання еко­номіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто ши­роко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в національний господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.

Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономір­ностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основ­ними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особ­ливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах об­меженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання рин­кового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Г. Шмоллер, В.Зомбарт, М.Вебер, В.Ойкен та ін.

Представники історичної школи досить критично ставились до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної еко­номії. У дослідження економічних явищ і процесів, що протікають у суспільстві вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження сус­пільної життєдіяльності. Пошук генетичних підходів до комплексного пояснення економічних структур та механізмів функціонування національної господарської сис­теми, економічні інтереси і стимули, що поєднують у складну систему взаємовідносин суб'єктів національної економіки, а також спонукають їх до зовнішніх економічних відносин, плинність та динамічність у роз­витку різних економічних систем, причини змін у господарській діяль­ності та її мотивах, доцільність державного та громадського втручання в економічні процеси і явища, роль особистості у розвитку економіки країни - це головні теоретичні питання, які досліджувались у рамках да­ного напрямку економічної науки.

Апогеєм узагальненого національно-історичного напрямку в економі­ці стали роботи видатного німецького економіста В.Ойкена. У 1939 році вийшла в світ його найвідоміша праця „Основи національної економії", що й до цього часу вважається теорією та методологією дослідження за­сад функціонування національної економіки. Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принципи ринку, а еконо­мічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та еко­номічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку на­ціональної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіці внутрішньо притаманна рівновага. Вона установлюється стихійно, як дзеркало водної гладі після кинутого каміння. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. По­трібне не лише „тонке" настроювання економічної системи, оскільки во­на сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна ви­ходити за межі „пристосування"». Тобто дослідження національної еко­номіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як: об'єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єктивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного і громадського втручання в господарські процеси.