3. Прогноз та прогнозування національної економіки.

Одним з основних елементів державного регулювання національної економіки є економічне прогнозування.

Прогноз - науково обґрунтоване судження або передбачення можливого стану об'єкта в майбутньому, можливих шляхів і строків його досягнення. Економічне прогнозування - це науково обґрунтоване передбачення напрямку розвитку окремих економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи.

Використання макроекономічних прогнозів стає дедалі інтенсив-нішим, починаючи з 1960-х років. У США недержавні організації розробляли прогнози, основані на моделі Уортона, з 1963 року; у Великій Британії Лондонська школа бізнесу моделює економіку з 1966 року. У наступні роки число прогнозів, які базуються на макроекономічних моделях, значно зросло. Уже в 1988 р. у Великій Британії нараховувалося понад 100 установ, які займалися макроекономічними прогнозами. Значна кількість детальних описів багатьох прогнозів не публікується з причин комерційної таємниці.

Складовою частиною системи прогнозування й планування є національні, галузеві та регіональні програми. Це основний засіб реалізації державної політики, пріоритетних напрямів економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та культурного розвитку України, концентрації фінансових, матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів і координації діяльності підприємств, установ, організацій І громадян з метою розв’язати найважливіші загальнодержавні проблеми.

Джерелами прогнозування є:

- накопичені знання й досвід щодо розвитку економічних процесів (емпіричні й теоретичні знання про закони розвитку економічних процесів);

- статистична й фактична інформація про об'єкт прогнозування;

- економіко-математичні моделі. Існують такі способи прогнозування:

- експериментальний, що здійснюється шляхом опитування фахівців щодо об'єкта прогнозування;

- екстраполяції - збір інформації про розвиток об'єкта в минулому й перенесення закономірностей його розвитку на майбутнє;

- моделювання, яке базується на побудові моделей об'єкта відповідно до очікуваних змін його стану.

До форм наукового прогнозування відносять:

♦ гіпотезу - наукове прогнозування на рівні загальної теорії, тобто якісні характеристики досліджуваного об'єкта, що відображують загальні закономірності його розвитку;

♦ прогноз - більш достовірне й більш повне наукове передбачення, тому що базується не тільки на якісних, але й на кількісних оцінках, має ймовірний або варіантний характер;

♦ план, що характеризується більш високим рівнем вірогідності, тому що містить постановку конкретного завдання й способи його виконання.

Прогноз визначають як науково обґрунтовану варіантну гіпотезу про можливий стан об'єкта в майбутньому залежно від характеру прогнозного фону, а також як гіпотезу щодо строків і способів досягнення намічених цілей. На основі цього всі прогнози можна класифікувати на дві великі групи:

"А" - базові прогнози: демографічні, прогнози природних ресурсів, НТП, екологічні, зовнішньоекономічні, зовнішньо- й внутрішньополітичні;

"Б" - соціально-економічні прогнози: економічного зростання, сукупного попиту, галузевої структури, рівня інфляції, зайнятості населення й ін.

Прогнози поділяють також на активні й пасивні (залежно від можливих впливів на процеси соціально-економічного розвитку національної економіки).

Залежно від ступеня ймовірності передбачуваних явищ прогнози поділяють на варіантні й інваріантні (тобто наводять тільки один варіант розвитку явища).

За способом подання інформації прогнози класифікують на крапкові й інтервальні. Наприклад, у прогнозований період ВНП зросте на 5% - крапковий прогноз, інтервальний - у прогнозований період ВНП збільшиться на 5 - 7%.

За масштабом прогнози поділяють на такі:

- мікропрогноз - прогноз розвитку окремого підприємства;

- галузевий - прогноз розвитку однієї галузі;

- макропрогноз - прогноз розвитку національної економіки;

- суперпрогноз - прогноз розвитку всієї світової економіки. За часовим критерієм прогнози бувають такими:

- оперативним (до одного місяця);

- короткостроковим (до одного року), який є основою для складання державного бюджету;

- середньостроковим (три - п'ять років);

- довгостроковим (більше семи років).

Два останні прогнози є основою для формування соціально-економічної стратегії.

За об'єктами прогнозування виділяють прогнози:

- природних ресурсів;

- трудових ресурсів;

- інвестицій;

- науково-технічний;

- соціальний;

- зайнятості й ін.

За функціональними ознаками розрізняють:

- пошуковий прогноз, що базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об'єктів, які сформувалися в минулому й діють у теперішньому часі. Він не залежить від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета цього прогнозу -з'ясувати, як будуть розвиватися події в майбутньому при збереженні існуючих тенденцій;

- нормативний прогноз, який на відміну від пошукового розробляється на основі заданих цілей і передбачає визначення способів і строків їхнього досягнення.

Державний прогноз економічного і соціального розвитку національної економіки – це система кількісних показників та якісних характеристик розвитку макроекономічної ситуації в країні на визначений період, що охоплює формування структури економіки та соціальної інфраструктури, обсягів виробництва товарів і послуг та їх споживання, зовнішньоекономічної діяльності.

Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу економічного і соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої економічної політики в перспективі.

Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку.

Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Державні прогнози економічного і соціального розвитку національної економіки розробляють на довго-, середньо- і короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Довготерміновий державний прогноз економічного і соціального

розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні

п'ять років. У ньому повинні бути:

- припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та

внутрішньої економічної політики;

- аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі

роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції,

реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у

відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);

- висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в

довготерміновому періоді.

Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення соціально-економічної політики на середньо-терміновий період.

Прогноз соціального розвитку України на середньо-терміновий період розробляється на п'ять років.

У цьому прогнозі мають бути відображені:

— аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

— очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни;

— оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді та розвиток соціальної сфери;

— цілі та пріоритети соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики у цей період;

— основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси соціального розвитку, в тому числі у розрізі галузей економіки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

— висновки щодо тенденцій розвитку трудових ресурсів країни протягом середньострокового періоду.

Прогноз соціального розвитку України на середньо-терміновий період використовується під час розроблення проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України і публікується в газеті "Урядовий кур'єр". Перший середньо-терміновий прогноз на п'ять років був складений до 2000 р. із визначенням головних макроекономічних показників за роками. Він передбачав:

— аналіз соціального розвитку України за попередній період, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальну та номінальну заробітні плати; рівень безробіття);

— висновки щодо головних тенденцій розвитку соціально-трудових відносин України в середньо-терміновому періоді.

Такий прогноз розвитку соціально-трудової сфери після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Короткостроковий прогноз розробляють щорічно. Це квартальні розрахунки очікуваних змін у динаміці головних макроекономічних показників:

• аналіз зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного та соціального розвитку країни за минулий рік, прогнозні оцінки макроекономічних показників та пропорцій (виробництво, розподіл і використання ВВП; ціни та обмінний курс; заробітна плата і зайнятість; структура зведеного бюджету, показники банківської та зовнішньоекономічної діяльності), аналіз інституційних перетворень, поведінки суб’єктів економічного процесу (підприємств і домашніх господарств), розвитку регіонів;

• висновки щодо тенденцій розвитку економіки України в короткостроковому періоді.

Прогноз цього типу є економічною базою для розробки Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період.

Система прогнозування економічного і соціального розвитку національної економіки України та її регіонів є важливою складовою загальної системи держаного регулювання економічного й соціального розвитку та є дієвим інструментом реалізації економічної політики національної економіки.