12.3. Економічна інтеграція України у світове господарство.

Історичні джерела свідчать, що Україна завжди була невід'ємною час­тиною світового господарства. Вибір Володимиром Мономахом віри для своєї держави шляхом опитування купців про переваги того чи іншого суспільного устрою, славетний шлях українських князівен тронами Єв­ропи свідчать про далекоглядність київських князів у питаннях інтеграції Київської Русі до світової спільноти.

Соціально-економічні відносини на Русі регулював збірник судових законів "Руська правда", який міг виникнути лише в суспільстві, де важ­ливим заняттям була торгівля, а інтереси мешканців тісно пов'язані з ре­зультатом торгових операцій. В збірнику були чітко визначені поняття короткострокового та довгострокового займів, торгова комісія, торговий кредит, визначався певний порядок стягнення боргів з неспроможного боржника при ліквідації його справ. На відміну від світових тенденцій, на Русі вважалося не по-християнськи брати високі проценти і- Володи­миром Мономахом був введений Устав, який різко обмежував суму від­сотка за кредитом (не більше 20% в рік), і, тим самим, забезпечував роз­виток національної економіки.

Саме розвиток міждержавних інтеграційних відносин у світі стиму­лював виникнення козацтва на території України.

Національна економіка України за часів Козаччини. Головним дже­релом прибутків військового скарбу були загальні податки з населення. Значні доходи отримували від торгівлі за рахунок ряду внутрішніх тор­гових зборів і мита на сільськогосподарські промисли. Кожен член ко­зацької громади вважався вільним, мав рівні з усіма права, брав участь у самоврядуванні користувався господарськими угіддями.

Крім січового козацтва було й реєстрове, яке звільнялося від податків (крім обов'язкової військової служби на власний кошт), одержувало право власності на землю та змогу займатися різними промислами і торгівлею.

Певний відбиток на національну економіку наклало панування в Україні різних держав (Росії, Литви, Польщі), які встановлювали свої правила і за­кони регулювання суспільного та економічного життя українського народу.

Національна економіка XIX століття. З економічного середовища феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відно­сини. Це було зумовлено посиленням товарно-грошових відносин. Земля стала не лише об'єктом купівлі-продажу, а й орендних відносин. Власни­ками землі ставали купці, заможні міщани і багаті селяни. Кріпосницькі відносини підривалися й розвитком промисловості. Поступово відбував­ся перехід від мануфактури до фабрики з найманою працею.

У розвитку національної економіки в цей період провідну роль відігра­ли купці, що прискорювали народження капіталістичних відносин і роз­виток торгівлі. Новозасновані міста Одеса і Херсон стали важливими пор­тами, що посилювало товарообіг. Цей процес гальмував низький рівень розвитку транспорту (були лише ґрунтові дороги), а проект спорудження залізниці Харків - Феодосія не був реалізований через брак коштів. Але головним чинником розвитку України цього періоду стала реформа 1861 року, яка створила умови для розвитку капіталістичних відносин. У сіль­ському господарстві землі перейшли у капіталістичну власність. Новим в землеробстві став активний розвиток цукрової промисловості.

В процесі буржуазної модернізації в Україні сформувалося 2 промисло­вих райони. Центром важкої промисловості були Харків, Миколаїв, Одеса. Тут мали великий вплив іноземні підприємці та іноземний капітал. Нала­годжувалися науково-технічні обміни між капіталістичними державами.

Другий промисловий район склався у Київській, Подільській, Волин­ській губернії - центрах цукрово-гуральної промисловості. Але поряд із найновішими формами організації промисловості існували й відсталі, та­кі, як мануфактура, дрібні кустарні промисли.

У другій половині XIX ст. - початку XX ст. не лише в Україні, а й за її межами були відомі підприємці-землевласники Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Симиренки.

Національна економіка XX століття. У дореволюційній Україні ринкове капіталістичне підприємництво успішно розвивалося у деяких релігійних, соціальних і етнічних групах (старообрядців, молокан, ду­хоборів, купецтва, німців, євреїв). Але основна маса населення не мала ринкових мотивацій.

На початку XX століття Україна, як шлях між Європою і Москвою, опинилася в центрі революцій 1905-1907 рр. та 1917 р. Лютнева револю­ція 1917 року відкрила нову сторінку в історії України, розпочався склад­ний суперечливий етап у суспільно-політичному житті. У цей час Украї­на відстоює незалежність, набуває її, втрачає і повністю стає підвладною Росії. Радянський період створив високі трудові мотивації колективного типу, відновив інтеграційні зв'язки міждержавного рівня, але й обмеж­ив їх ідеологічними спрямуваннями. Самостійний вихід України на між­народну арену відбувся після другої світової війни, коли Україна стала самостійним членом Організації Об'єднаних Націй.

Таблиця 12.3.1.