Розподіл держав за об'єктами спеціалізації національної економіки

Країна/Регіон	Об'єкт спеціалізації національної економіки — тип ВЕЗ
ФРН	Вільні торгові (безмитні) зони в морських портах (Гамбург, Кіль, Емден, Куксхафен, Бремерхафен і Бремен).
Великобри­танія	Підприємницькі зони, науково-впроваджувальні та експорт­но-промислові зони.
Швейцарія	Страхові, банківські науково-впроваджувальні та експортно-промислові зони.
Країни Схід­ної Європи	Зони вільної торгівлі.
Країни, що розвиваються	Експортно-промислові ВЕЗ (найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти)
Японія	Зони вільного підприємництва і науково-впроваджувальні ВЕЗ.
США	Зони вільного підприємництва і науково-впроваджувальні

Майже всі країни, що розвиваються, мають за зразок ірландський Шеннон з метою - форсований розвиток окремих галузей промисловос­ті, стимулювання експорту, залучення іноземних капіталів, а також пере­довий розвиток техніки та технологій. Особливо світового інвестора при­ваблює наявність дешевої, але дисциплінованої і готової до напруженої праці робочої сили.

Перше місце за кількістю спеціальних економічних зон посідає Азія, у першу чергу «нові індустріальні» країни АСЕАН. До роботи у ВЕЗ Синга-пуру залучено більш 220 тисяч осіб, Гонконгу -100 тисяч; деякі автори вва­жають навіть, що Сингапур як держава і Гонконг як територія у цілому яв­ляють собою вільні економічні зони. Велика чисельність зайнятих і у ВЕЗ Республіки Корея (150 тис. осіб) і Тайваню, а також Малайзії, де нарахову­ються десятки таких зон. Основними інвесторами місцевих підприємств є фірми Японії, а продукція направляється, насамперед, на ринок США.

Друге місце за кількістю і розвитком ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших краї­нах. Найбільша з них знаходиться на кордоні Мексики і США з розрахун­ком на використання дешевої місцевої робочої сили першої країни і збут продукції на ринки другої (зайнято майже 250 тисяч осіб, а по експортно­му виторгу ця зона поступається тільки доходам від продажу нафти). У Колумбії зростає значення ВЕЗ «Таранкваль», у Бразилії - ВЕЗ у Манаусі, що сприяє розвитку басейну Амазонки.

Як спеціальні «податкові гавані» (податковий притулок, фіскальний оа­зис, невелика держава чи територія, яка проводить політику залучення іно­земних кредитних капіталів шляхом надання податкових та інших пільг) розглядають Люксембург - пільговий податковий режим для банків; Швей­царію і Ліхтенштейн - для холдингових посередницьких і торгових компа­ній; Багамські острови - повне звільнення від прибуткового податку. Зако­нодавства Ірландії, Ліберії передбачають для комерційних структур повне звільнення їх від податку, Ліхтенштейну, Антильських островів, Панами -обкладання невеликим паушальним податком. У Швейцарії встановлений низький розмір податку, що за певних умов може і не стягуватися.

Центр «офф-шор» є різновидом податкової гавані. Невеликі держави або території, зазвичай розташовані на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму, що проводять політику долучення до світового господарства шляхом перерозподілу кредитних потоків, іно­земних кредитних капіталів. Найбільш відомими центрами «офф-шор» є Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Де-лавер у США. Вести комерційну діяльність на території країни реєстра­ції офшорної компанії, як правило, заборонено. Центри «офшор» іноді називають офшорними зонами. Вони мають визначену спеціалізацію, в основу якої закладені різні типи юрисдикцій (банківські, трастові (дові­рчі), страхові). Але ці центри можуть служити місцем відмивання "бруд­них грошей" і проведення різного роду фінансових афер.

Ще після закінчення другої світової війни було запропоновано план відновлення Європи (план Маршалла), на впровадження якого погодили­ся шістнадцять країн: Великобританія, Франція, Італія, Ірландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина. Цей план передбачав систему дво­сторонніх угод та фінансову підтримку. Таким чином було визначено мету, окреслено учасників і, головне, чітко обумовлено сферу вкладання фінан­сових надходжень - розширення виробництва. Поступове набуття нави­чок спільного розвитку призвело до виникнення Європейського Союзу.

Сучасний розвиток більшості держав світу передбачає модель рин­кової економіки, коли держава здійснює індикативне стратегічне плану­вання і не втручається у сферу ринкових процесів з метою управління, виступає як споживач товарів та послуг. Функціями держав зберігаються укріплення національної валюти, забезпечення стійкості грошового обігу, визначення шляхів забезпечення зайнятості населення, соціальний захист населення, розвиток освіти і науки, підготовка фахівців для виробництва і соціальної сфери, територіальна цілісність держави, удосконалення системи управління національною економікою. Капітал самостійно вирішує що виготовляти, скільки, за якою технологією, кому і за якою ціною про­давати. Так зацікавлення світового капіталу у нових сферах застосуван­ня у поєднанні з бажанням національних економік сприяє інтенсивному долученню останніх до світового господарства. Тайвань у свій час обрав програму заміни імпорту, створення експортного потенціалу і концепцію стратегічних пріоритетів (розвиток телекомунікації, інформатики, нових матеріалів, автоматизованих систем та складної електроніки); Південна Корея визначила пріоритетами науково-дослідні і конструкторські роз­робки, досягла успіху у судно- та автомобілебудуванні, електроніці.

Інтернаціоналізація і глобалізація світових процесів стає невід'ємною рисою розвитку світового господарства.

Міжнародний обмін інформацією, науково-технічними розробками (не тільки безпосередньо робота з патентами, але й опосередковано - через мі­грацію робочої сили та наукових кадрів) поступово набуває статусу осно­вної форми інтеграції до світового господарства. Так Німеччина активно використовує міжнародний ринок праці (у цій країні більше 2,5 млн. робо­чих - гостей). Аналогічну політику міжнародної інтеграції втілює Італія.

Сьогодні важко сказати, що є первинним для розвитку держави - по­літичні, економічні чи моральні перетворення. Все залежить від конкрет­них умов і цілей, які ставить країна. Якщо перевага надається політично­му курсу, то формуються політичні альянси, виховується політична еліта. Спільність економічних цілей призводить до виділення територій еконо­мічного розвитку, створення бізнес-шкіл та інкубаторів. Бажання мати замкнений виробничий цикл на своїй території формує потреби зменшення собівартості продукції, чітке співвідношення між якістю і вартіс­тю праці.

Кожна країна під впливом світового господарства формує власні пріо­ритети розвитку і обирає шлях долучення до світової економіки.

Східна мудрість говорить: "Хочеш дізнатися про дорогу - спитай у того, хто нею ходив". Основні шляхи, форми та методи інтеграції у сві­тове господарство є історично обгрунтованими, змінюються залежно від цілей існування суспільства і напряму суспільного прогресу.