1.5. Національні моделі ринкової економіки країн світу

Характер економічної системи зумовлений продуктивними силами та виробничими відносинами суспільства, а цінності й політичне правління як елементи надбудови є похідними від економічної системи, або базису.

Економічна система грунтується на одній із двох форм виробництва — натуральній або товарній. Тому природно розрізняти натуральні й товарні економічні системи.

Залежно від рівня особистої свободи трудівника існували різні системи натуральної економіки: рабовласницька, кріпосницька, патріархальна селянська сім'я тощо. Усі вони малоефективні, бо відсутній розподіл праці між господарськими одиницями.

На основі товарної форми виробництва можуть складатися ринкові та командні економічні системи. Ринкова економіка грунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем організації економіки. Іншими важливими принципами тут є свобода підприємництва й вибору; особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Командною економікою називають товарну форму виробництва, основою якої є державна власність на матеріальні ресурси й продукти, а всі питання, пов'язані з виробництвом, розподілом та споживанням продукції, вирішують державні планові органи. Цю економічну модель часто ще називають директивно-плановою або адміністративно-командною.

Для кожної країни характерна своя, національна модель ринкової економіки, бо країни відрізняються способами здійснення політичної влади, рівнем економічного розвитку, соціальними умовами, особливостями менталітету нації тощо.

Історія високорозвинених країн засвідчує, що свої цивілізаційні досягнення вони забезпечили головним чином на шляхах формування і реалізації національних моделей економічного зростання. Світовому співтовариству добре відома шведська модель (наявність високих прибуткових податків, що забезпечують максимальну соціальну захищеність громадян країни), японська модель (пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва в сполученні із системою «довічного найму» робочої сили), німецька модель (рівність стартових умов і максимум індивідуальної комерційної ініціативи), модель «азіатських тигрів» (імпорт новітніх технологій у сполученні з дешевою робочою силою і активний експорт), північноамериканська модель (максимально припустима лібералізація ринку в сполученні з непохитними підвалинами демократії), французька модель (широке державне регулювання ринку з опертям на приватне підприємництво) і, нарешті, новий феномен у моделюванні національної економіки – китайська модель (оптимальне сполучення централізованих начал і структур малого бізнесу).

Найбільший інтерес викликає феномен шведської моделі національної економіки. Тому важливо детальніше розглянути її сутність і механізм функціонування.

Термін “шведська модель” виник у зв'язку зі становленням Швеції як одного із самих розвитих у соціально-економічному відношенні держав. Він з'явився наприкінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі стали відзначати успішне сполучення у Швеції швидкого економічного росту з великою політикою реформ на тлі відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і безтурботної Швеції особливо сильно контрастували тоді з ростом соціальних і політичних конфліктів у навколишньому світі.

Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний сенс у залежності від того, що в нього вкладається. Деякі відзначають змішаний характер шведської економіки, що поєднує ринкові відносини і державне регулювання, в якій переважає приватна власність у сфері виробництва й усуспільнення споживання.

Ще один спосіб визначення шведської моделі виходить з того, що у шведській політиці явно виділяються дві домінуючі цілі : повна зайнятість і вирівнювання доходів, що і визначає методи економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і винятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі насамперед сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

Нарешті, у самому широкому змісті шведська модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій у країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики.

Основними цілями моделі, як уже відзначалося, протягом тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання доходів.

До числа специфічних факторів, властивої саме Швеції, треба віднести незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814. ,неучасть в обох світових війнах, рекордне по тривалості перебування у влади Соціал-демократичної робочої партії, історичні традиції мирних способів переходу до нових формацій, зокрема від феодалізму до капіталізму, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки.

Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентноздатності шведської промисловості й економічного росту. Зокрема, інфляція - загроза як рівності, так і конкурентноздатності шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі методи підтримки повної зайнятості, що не приведуть до інфляції і негативного впливу на економіку. Як показала практика, дилема між безробіттям і інфляцією з'явилася ахілесовою п'ятою шведської моделі.

Шведська модель виходить з положення, що децентралізована ринкова система виробництва ефективна, держава не втручається у виробничу діяльність підприємства, а активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Зміст складається в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і як можна більшому перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на основи виробництва. При цьому наголос робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди.

Це привело до дуже великої ролі держави у Швеції в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні витрати, що досягли рекордних рівнів.

За сто років з відсталої (однієї з найбідніших у Європі ) країни, яка вона була в середині XIX ст., перетворилася в одну з найбільш розвинутих в економічних відносинах держав.

Перетворенню економіки з відсталої аграрної в передову промислову сприяла наявність великих запасів важливих природних ресурсів: залізної руди, лісу, гідроенергії. Величезний зовнішній попит на шведський ліс і залізну руду, здатність Швеції розробляти ресурси і близькість європейських ринків в епоху високих транспортних витрат були основними факторами розвитку.

Існуюча у Швеції економічна система звичайно характеризується як змішана економіка. У її основі лежать ринкові відносини на конкурентних початках з активним використанням державного регулювання, що складає економічний базис шведської моделі. Під змішаною економікою розуміється поєднання, співвідношення і взаємодія основних форм власності в капіталістичному ринковому господарстві Швеції: приватної, державної і кооперативної. Кожна з цих форм зайняла свою “нішу”, виконує свою функцію в загальній системі економічних і соціальних взаємозв'язків. Переважна більшість (близько 85%) усіх шведських компаній з числом зайнятих понад 50 чоловік належать приватному капіталу. На приватні підприємства припадає 75% зайнятих у виробничому секторі, з них 8% працюють у приналежних іноземному капіталу фірмах. Інша частина припадає на державу і кооперативи, на кожний по 11-13%.

Провідну роль у виробництві товарів і послуг у Швеції відіграє приватний сектор. У його рамках можна виділити великий капітал, що домінує в галузях, що визначають експортну спеціалізацію, насамперед в обробній промисловості. Інша частина приватного сектора складається з дрібних і середніх фірм. За цим критерієм приватні компанії можна розділити на 2 групи. До першої відноситься безліч дрібних фірм,у яких засновник, власник і директор-розпорядник часто одна і таж особа. В другу групу входять великі компанії,зареєстровані на фондовій біржі. За останні десятиліття в структурі власності цієї групи відбулися великі зміни. Помітно знизилася частка акцій, що належать домашнім господарствам (населенню) і приватним індивідуальним особам, у той час як страхові, інвестиційні і нефінансові компанії,фонди,у тому числі державний Загальний пенсійний фонд помітно збільшився. Тобто, інституціональна власність у значній мірі замінила приватних осіб. В даний час 20 найбільших власників портфелів акцій - установи. Особливо зросли частки нефінансових, інвестиційних і страхових компаній.

Разом з тим різко зросла кількість населення, що володіють акціями. Це пояснюється як скороченням портфелів акцій приватних індивідуальних власників, так і швидким ростом компаній, зареєстрованих на Стокгольмській фондовій біржі. Важливу роль відіграла поява нової групи індивідуальних власників акцій після створення різних акціонерно-інвестиційних фондів.

Економіка Швеції характеризується високим рівнем концентрації виробництва і капіталу і монополізації у провідних галузях. На великих підприємствах (з кількістю зайнятих понад 500 чоловік) зосереджене близько 40% зайнятих у промисловості,а на дрібних (до 50 чоловік) - 17%. При цьому ріст концентрації виявляється насамперед на рівні великих фірм. В одній з 20 найбільших компаній працює більш 40% робочої сили в промисловості. На частку 200 найбільших компаній припадає по 75% обсягу виробництва, кількості зайнятих, капіталовкладень і експорту Швеції .

У Швеції склався найбільш могутній фінансовий капітал серед країн Північної Європи. Він знайшов своє організаційне вираження у фінансових групах.

Найважливіша роль державного сектора у Швеції - акумуляція і перерозподіл значних коштів на соціальні й економічні цілі відповідно до концепції шведської моделі. Державний сектор має два рівні власників власності: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади. Нижній рівень іноді виділяється в комунальну форму власності. Вони, разом складаючи за формою власності єдине ціле, розрізняються як за місцевими в сфері економіки, так і за масштабами діяльності.

Необхідно розрізняти державний сектор і державну власність. Під державною власністю прийнято вважати підприємства, що належать державі чи цілком частково (змішана власність). Питома вага державної власності у Швеції дуже низька. Навпаки, за розміром державного сектора, який можна охарактеризувати як обсяг втручання держави в економічне життя, Швеція займає серед розвитих країн перше місце.

Націоналізовані підприємства в основному сконцентровані в сировинних галузях: гірничодобувної, чорної металургії, а також у суднобудуванні, комунальних послугах і в транспорті. У цих секторах на націоналізовані чи приналежні державі підприємства припадає більше половини всіх товарів і послуг. Їхня основна мета - розширення виробництва з досягненням прибутковості.

Державна власність приймає форму акціонерних компаній або державних підприємств. Останні мають значну свободу дій у фінансових і кадрових питаннях, а також в сфері цін.

Центральний уряд використовує різні економічні інструменти впливу на економіку країни. Основний з них - державний бюджет.

У Швеції більш 50% державних витрат складають трансферні платежі, тобто переведення доходів у приватний сектор (домашнім господарствам і підприємствам), які включають пенсії, житлові субсидії, посібники на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії. Сюди ж входять виплати відсотків за державним боргом.

Все, що залишається після відрахування трансферних платежів із загальних державних витрат, складає державне споживання й інвестиції. На державне споживання припадає біля 90% суми, що залишилася, з якої майже 2/3 витрачається на охорону здоров'я, освіту, тощо.

Особливістю шведської економіки є розвиток кооперативного руху в країні. Він поширений по всій країні і займає досить сильні позиції. Кооперативи сприяли перетворенню Швеції з аграрної в промислово развинуту, процвітаючу країну.

В шведській моделі першочергову роль відіграє соціальна политика, в основі якої повна зайнятість і рівність, які залежать від стабільності цін, економічного зростання і конкурентності, що сприяє перетворенню суспільних відносин в дусі соціальної справедливості, вирівнюванню доходів, згладжуванню класових нерівностей і в підсумку побудові нового суспільства на базі держави добробуту.

Дуже привабливою видається економічна модель США. У нове тисячоліття США вступають як держава, положення якої на вершині глобальної ієрархії є незаперечним. Американський зразок вільного ринку став загальноприйнятим у світі. Американці стверджують, що ліберальна демократія і ринкова економіка є універсальним шляхом у майбутнє. У доповіді, опублікованій 19 січня 2000 р. Федеральною резервною системою США, зазначається, що динамічний економічний розвиток пояснюється бумом споживання, що складає дві третини ВВП країни. Одночасно зростає попит зарубіжних країн на продукцію матеріальних галузей США.

Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечується прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Завдання соціальної рівності тут узагалі не ставиться. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання визначення "правил гри" на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги, перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.

Американська модель ринкової економіки високоефективна за умови, коли населення зростає повільно, що дає змогу поступово нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій — і в сільському господарстві; до того ж населення може мігрувати із сільського господарства у промисловість.

Японська модель характеризується значним втручанням держави у господарське життя, спрямованим на створення такого макросередовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв'язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання зарплати порівняно зі зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягаються зниження витрат виробництва й підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Значних перешкод, що стримують майнове розшарування населення, немає, але розрив у рівнях доходів між 10% найбагатшого населення і 10% найбіднішого істотно менший, ніж в інших країнах. Така модель ринкової економіки може скластися лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. У цій моделі законодавча й виконавча влади чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а отже, законодавство й управління краще узгоджені. Схема консультацій різних сил, зокрема узгодження інтересів уряду, бізнесу й праці, добре відпрацьована, і її суворо дотримуються. У країні існує компетентна, віддана національній справі еліта.

Зрозуміло, що деякі національні моделі з часом втратили свої економічні потенції і сьогодні перебувають у процесі модернізації і реконструкції. Так, уповільнення темпів економічного зростання у Швеції пов’язується з високими податками, звідси – пошуки їхнього зниження. Японія вбачає «другий подих» своєї моделі в тому, що корпорації інтенсивно перебудовують свою діяльність і нарощують потенціал конкурентоспроможності. Поставлено завдання зробити англійський другою офіційною мовою в Японії і кардинально змінити імміграційне законодавство – такі неординарні заходи запропонувала створена Кабінетом міністрів країни спеціальна консультативна комісія в складі провідних японських учених, журналістів і діячів культури. Ключем до вивільнення потенціалу, що накопичується, мають сприяти також сукупні результати послаблення валютних обмежень і зменшення невизначеності на внутрішньому ринку.

В Україні процес створення власної моделі економічного зростання явно затягнувся і навіть перейшов у фазу політичних декларацій. З одного боку, чимало слів сказано про необмеженість можливостей України (особливо ресурсного потенціалу і геополітичного фактору), з іншого боку – про техногенну катастрофу, що не залишає надії на виживання нинішньому і майбутньому поколінню в рамках національної території (надзвичайно високе забруднення окремих регіонів ядерними, військовими і промисловими відходами).

В Україні, як і в інших країнах, які рухаються від командної до ринкової економіки, формується перехідна економіка, в якій поєднуються ознаки ринкової та командної економік. Вітчизняна модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, передовсім характеризується сильною регулятивною роллю держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще володіє потужним сектором в економіці. Питома вага дрібного й середнього підприємництва залишається порівняно незначною. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади й власності.

Форми приватної власності, які складаються в Україні, помітно відрізняються від тих, які існують у розвинутій ринковій економіці. Основна частина приватизованих, тобто формально приватних, підприємств перебуває під контролем держави і трудових колективів, що означає відсутність ефективного приватного власника.

Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності й зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командною. У 2000 р. Україна істотно наблизилася до макроекономічної стабілізації. Обсяг національного виробництва почав зростати. Це дає підстави для сподівань, що з перебігом часу в Україні сформується зріла модель ринкової економіки.