Посткейнсіанські теорії економічного зростання та розвитку

Представники кейнсіанського наукового напряму розробили теорії економічного розвитку та зростання, що істотно вплинули як на розвиток економічної думки, так і на формування економіч­ної політики багатьох розвинутих країн. Спільною рисою для всіх кейнсіанських та посткейнсіанських моделей розвитку є роз­гляд економічного розвитку як процесу, що характеризується кіль­кісними змінами та залежить від обсягів інвестицій.

Основоположники посткейнсіанського підходу до економіч­ного зростання та розвитку — С. Кузнець, Р. Харрод, О. Домар, Дж. Робінсон та інші.

У процесі кейнсіанської революції виникла цілісна макроеко-номічна теорія, що оперувала агрегованими показниками і дослі­джувала умови загальної рівноваги. У цей час ключову роль у формуванні теорії економічного зростання відіграли праці аме­риканського економіста С. Кузнеця.

У своїх працях С. Кузнець зауважував, що теорія економічно­го зростання та розвитку повинна пояснювати механізм розвитку передових промислових держав; причини, що гальмують розви­ток відсталих країн; охоплювати держави з ринковою і плановою економікою, країни розвинуті і ті, що розвиваються; пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв'язків; вплив війн та інтервенцій. Його емпіричні дослідження включали в себе чотири елементи: демографічне зростання, зростання знань, внутрішньодержавну адаптацію до чинників зростання та зовні­шні відносини між країнами.

Основним проявом економічного розвитку С. Кузнець вважав зростання сукупного продукту, яке б передбачало перетворення багатьох аспектів економічного життя. Ці перетворення мали за­чіпати структуру виробництва; галузеву і професійну структуру зайнятості; структуру доходу з погляду факторів виробництва; чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення; міждержавні потоки товарів, капіталу, робочої сили та знань; ор­ганізацію промисловості і державне регулювання. Зазначені пе­ретворення є необхідною умовою економічного зростання, що формують або підтримують економічний розвиток.

У результаті емпіричних досліджень С. Кузнець визначив ос­новне джерело економічного зростання — науково-технічний прогрес, який полягає у розширеному застосуванні науки для розв'язання проблем виробництва, та виокремив показники, що зумовлюють належність держав до сучасної економіки: темпи приросту доходу на душу населення, розподіл робочої сили за галузями та розміщення населення по території.

Починаючи з другої половини XX ст. економістами почали проводитися дослідження, спрямовані на розробку моделей еко­номічного зростання з оптимальним співвідношенням між фак­торами виробництва та визначення умов, які б забезпечували ба­жані темпи і стабільність розвитку. Однією з перших теоретич­них розробок у цьому напрямі була однофакторна модель Хар-рода—Домара. Цю модель визначення темпів економічного зро­стання незалежно один від одного розробили Р. Харрод та О. До-мар. В основі моделі Р. Харрода — рівність інвестицій та заоща­джень, а в моделі О. Домара — рівність грошового доходу (су­купного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропози­ції). Зважаючи на однаковість методичних підходів, ці моделі прийнято розглядати як модель Харрода—Домара.

В основу цієї моделі закладено такі припущення:

• єдиним фактором зростання є капітал, який агрегує в собі потенціал решти факторів виробництва;

• рівність наявних заощаджень запланованим інвестиціям;

• заощадження та інвестиції складають постійну частку у ВВП. Інвестиції поточного періоду викликають розширення вироб­ництва, яке може бути записано:

o*I=o*s*Y (11.13)

де о — показник капіталовіддачі, яка розраховується таким чином:

(1114)

де s— коефіцієнт заощаджень;

І— обсяг запланованих інвестицій;

Y— ВВП;

К— запас капіталу;

— величина чистих інвестицій;

—зміна ВВП;

— зміна обсягу запланованих інвестицій.

Для того, щоб збільшення інвестицій не супроводжувалося простим нагромадженням капіталу і не почало стримувати еко­номічний розвиток, має виконуватися рівність:

= o*I,

де о * І— потенційне збільшення ВВП, викликане приростом ін­вестицій.

Темп зростання за умов повного завантаження наявних вироб­ничих потужностей змінюється прямо пропорційно 5 та о. Чим більша частка ВВП, яка заощаджується та інвестується, тим біль­шими темпами зростають виробничі потужності і, відповідно, тим вищими темпами буде зростати ВВП. Аналогічно чим біль­ша величина о, тим більше за будь-якої заданої величини інвес­тицій зростання виробничих потужностей, а отже, тим вищими мають бути темпи економічного зростання для запобігання фор­муванню надлишкових виробничих потужностей.

Головними умовами забезпечення економічного зростання та розвитку є забезпечення рівності заощаджень та інвестицій.

На відміну від моделі Харрода—Домара, подальші посткейн-сіанські теорії економічного зростання та розвитку зосереджували свою увагу на проблемах розподілу доходу. Найбільш відо­мою серед цього класу моделей є модель Джоан Робінсон.

Дж. Робінсон будує свою модель не на відношенні рівноваги, а з правил і мотивів, які управляють людською поведінкою. Тип еко­номічної системи визначає специфіку існуючих правил. В основу моделі Робінсон закладено модель економічної системи, в якій виробництво здійснюється приватними підприємствами, споживан­ня — індивідуальними домашніми господарствами, а взаємодія гос­подарських суб'єктів вільна від будь-яких суттєвих обмежень.

Чинники зростання у моделі Робінсон поєднані у сім основних груп:

• технічні умови;

• інвестиційна політика;

• умови формування заощаджень;

• конкурентні умови;

• формування ставки заробітної плати;

• фінансові умови;

• початковий запас товарів виробничого призначення та очі­ кування, які базуються на набутому досвіді.

Робінсон у своїй моделі виходить з такого припущення щодо технічних умов: економіка повністю забезпечена природними ре­сурсами; чисельність робочої сили та її якість, рівень технології — задані умови. Передбачається, що підприємства у своїй сукупності утворюють елементи повністю інтегрованої структури: вони вироб­ляють усе, що необхідно для виготовлення кінцевого продукту. Трудові витрати, таким чином, є єдиним елементом змінних витрат.

Дві особливості притаманні підходу Дж. Робінсон до аналізу інвестиційних рішень: по-перше, підкреслення важливості понят­тя «життєвого начала»; по-друге, — відсутність чіткого визна­чення виду інвестиційної функції, яка використовується. Темпи нагромадження, які виводяться з моделі Робінсон, є результатом намагання фірм вижити у конкурентних умовах, а також їх полі­тики розширення виробництва. Робінсон пов'язує норму нагро­мадження, що проявляється як «життєве начало» або мотиви, з рівнем прибутковості підприємств.

Конкурентні умови визначають спосіб формування цін та їх­ню здатність реагувати на зміну сукупного попиту. Ціна розрахо­вується як сума прямих витрат та «націнки»,⁴ що утворює прибу­ток. В умовах конкурентного середовища розмір «націнки» — величина змінна, а обсяг виробництва та рівень зайнятості у сфе­рі виробництва споживчих товарів буде визначатися наявними виробничими потужностями.

Ставка зарплати у короткостроковому періоді є постійною величиною. У довгостроковому періоді темп її зростання відпо­відає темпам підвищення продуктивності праці. Якщо ставка зарплати зростає швидшими темпами, то це призводить до ін­фляції, яка провокує згортання інвестиційних планів.

Дж. Робінсон виділяє два аспекти фінансових умов. Перший — це різне співвідношення між розподілом схильності до заощаджень фірм та розподіл умов, які визначаються кредитоспроможність фір­ми. Це співвідношення визначається чинником, який характеризує схильність до заощаджень в економіці. Другий аспект фінансових умов пов'язаний з рівнем процентної ставки. Робінсон вважає, що грошово-кредитна політика, яка передбачає зміну процентної став­ки, не може забезпечити регулювання рівня капіталовкладень.

Початковий запас капітальних благ нарівні з технологічними знаннями та характеристиками робочої сили визначають рівень виробничих можливостей. У моделі Робінсон існує два сектори: у рамках першого з них виробляються споживчі товари, другого — товари виробничого призначення для обох секторів.

Темпи економічного зростання залежать від очікувань підпри­ємців, які формуються на основі їхніх уявлень про обсяг попиту у поточному періоді. Обсяг споживання (С) (сукупний попит) та заощаджень (S) мають такий математичний запис:

Y=С + S, (11.15)

С=W+(1-s)*β*P, (11.16)

S = P*(1-(1-s)*β), (11.17)

де W— сукупний фонд заробітної плати;

Р — сукупні валові прибутки;

β — частка заощаджень у прибутках;

s — частка заощаджень у сукупному доході.

У рамках цієї моделі S — одночасно і рівноважний, і фактичний рівень заощаджень, С — запланований або рівноважний обсяг спо­живання. Зважаючи на рівність між заощадженнями та інвестиціями з формули (6.35) можна вивести математичний запис рівноважного рівня доходу:

, (11.18)

де Р — сукупні валові прибутки, які прямо пропорційні розмірам валових інвестицій і обернено пропорційні схильності до заоща­джень з прибутків.

Інвестиційна активність підприємців, а отже і темпи економіч­ного зростання, у довгостроковому періоді залежать від поточних капіталовкладень. Характер цього впливу залежить від того, як формуються довгострокові очікування. Згідно з моделлю Робін-сон, такі очікування базуються на простій проекції поточної си­туації на майбутнє. На основі рівня цін та ставок заробітної плати поточного періоду, фірми обчислюють норму прибутку, яку бу­дуть приносити інвестиції у майбутньому.

Якщо у короткостроковому періоді всі очікування підприєм­ців справджуються, то можна дістати аналітичний запис норми прибутковості у довгостроковому періоді:

, (11.19)

де r— норма прибутковості;

g_k— темпи заощадження;

s— середня схильність до заощаджень з прибутку.

Дані моделі є аналітичною схемою дійсного розвитку еконо­міки, оскільки певні ключові характеристики процесу економіч­ного зростання та взаємозв'язки між ними розглядаються ізольо­вано від інших економічних процесів. Вони обґрунтовують наяв­ність причинно-наслідкових зв'язків між процесами економічно­го розвитку й інвестиційними рішеннями, а також залежність пропорцій розподілу ВВП від темпів нагромадження та схильно­сті до заощаджень. Посткейнсіанські теорії економічного зрос­тання та розвитку також надають важливе значення інституціо-нальним чинникам.