3. 4. Принципи та методи прогнозування.

Процес розробки та укладання прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування – це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно - наслідкових зв’язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Прогнозування національної економіки поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено.

Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової діяльності полягає в аналізі та виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і

факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки

довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її

реалізації.

Держане прогнозування економічного і соціального розвитку України та її регіонів становить собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення потенціалу України (регіону, галузі, підприємства), зокрема, економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії), науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду), промислово-виробничого (сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів), сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних), потенціалу соціального розвитку (охорони здоров'я, культури і мистецтва, спорту, туризму, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої кваліфікації, різних видів громадської діяльності, об'єктів соціальної інфраструктури).

Важливою складовою прогнозування є економічне прогнозування.

Економічне прогнозування – це виявлення стану та можливих напрямків розвитку явищ і процесів на різних рівнях економічної системи суспільства.

Джерела прогнозної інформації:

- накопичені знання та досвід (теоретичні та емпіричні знання про закономірності розвитку процесів);

- фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

- економіко-математичні моделі.

Способи прогнозування:

- експертний (лат. — досвідчений) — шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування;

- екстраполяції (лат. — поза і згладжувати) — збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

- моделювання (франц. — ліпити, формувати) — дослідження, що базуються на побудові моделей об'єкта відповідно до очікуваних (бажаних) змін у його стані

Під системою соціально-економічного прогнозування розуміється певна єдність методології, організації та розробки прогнозів, які забезпечують їх узгодженість, наступність і безперервність. Національне прогнозування носить комплексний характер, охоплюючи всі рівні і аспекти розширеного відтворення. Ті чи інші приватні національні прогнози, що описують різні сторони економічного зростання, характеризуються відносною відокремленістю і мають власне специфічне зміст. Однак вони тісно взаємопов'язані і утворюють цілісну систему, яка може бути представлена ​​у вигляді наступних груп прогнозів.

Техніко-економічні прогнози досліджують перспективи розвитку народного господарства, його галузей, розміщення виробництва, динаміки техніко-економічних показників виробництва продукції, освоєння її нових видів, фінансування виробництва, структурних зрушень в економіці і т.д.

Науково-технічні прогнози розглядають досягнення науково-технічного прогресу, розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, нових видів техніки і технології, визначають наслідки НТП.

Соціально-економічні прогнози досліджують питання динаміки рівня життя населення, доходів, споживання населенням продуктів харчування і невиробничих товарів, розвитку галузей соціальної інфраструктури, демографії, зайнятості населення і т.д.

Природно-природні прогнози характеризують запаси природних ресурсів та можливості їх залучення в господарський оборот, стан рослинного і тваринного світу, навколишнього середовища.

Зовнішньоекономічні прогнози розглядають перспективи співпраці з зарубіжними країнами, проблеми інтеграції національної економіки у світове господарство, є питання раціоналізації експорту та імпорту і т.д.

В даний час розробка системи національних прогнозів в нашій країні ще далеко не завершена і чекає велика робота в цьому напрямку в майбутньому.

Основні принципи прогнозування.

Соціально-економічне прогнозування грунтується на ряді принципів. Розглянемо найважливіші з них.

Принцип системності прогнозування означає, що народне господарство розглядається, з одного боку як єдиний об'єкт, а з іншого - як сукупність відносно самостійних об'єктів або напрямів прогнозування. Системний підхід передбачає побудову прогнозів на основі системи методів і моделей, характеризується певною субординацією і послідовністю, що дозволяє розробляти узгоджений і сумісний прогноз економічного розвитку по кожному об'єкту народного господарства. Однак, в умовах перехідної економіки побудувати цілісну систему моделей соціально-економічного прогнозування, дуже складно. У зв'язку з чим необхідна уніфікація блокових моделей, використання обчислювальних засобів рішення, створення інформаційного банку даних.

Принцип єдності політики і економіки означає, що при розгляді питань розвитку економіки, складанні прогнозів і програм слід виходити із сукупності економічних інтересів усіх суб'єктів господарювання та в той же час по деяких напрямках прогнозування необхідно, в першу чергу, враховувати загальнодержавні питання (стійкість фінансової системи, забезпечення цілісності країни, її обороноздатності і т.д.).

Принцип наукової обгрунтованості означає, що в економічному прогнозуванні всіх рівнів необхідний всебічний облік вимог об'єктивних економічних та інших законів розвитку суспільства, використання наукового інструментарію, досягнень вітчизняного та зарубіжного досвіду формування прогнозів.

Принцип адекватності (відповідності) прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, але й оцінку стійких тенденцій та взаємозв'язків у розвитку народного господарства і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повної і точної імітацією.

Принцип варіантності прогнозування пов'язаний з можливістю розвитку народного господарства та його окремих ланок за різними траєкторіями, при різних взаємозв'язках і структурних співвідношеннях. Джерелами виникнення різних варіантів розвитку народного господарства служать можливі якісні зрушення в умовах відтворення при переході від екстенсивних методів його розширення до інтенсіним, при створенні нових умов господарювання.

Принцип цілеспрямованості передбачає активний характер прогнозування, оскільки зміст прогнозу не зводиться тільки до передбачення, а включає й цілі, які належить досягти в економіці шляхом активних дій органів державної влади і управління.

Основні функції прогнозування.

Можна виділити наступні функції.

- Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій. Він здійснюється за трьома стадіями: ретроспекція, діагноз, проспекція.

Під ретроспекцією розуміється етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об'єкта прогнозування для отримання його систематизованого опису. На цій стадії відбувається збір, зберігання і обробка інформації, джерел, необхідних для прогнозування, оптимізація як складу джерел, так і методів вимірювання та подання ретроспективної інформації, остаточне формування структури і складу характеристик об'єкта прогнозування.

Діагноз - це такий етап прогнозування, на якому досліджується систематизований опис об'єкта прогнозування з метою виявлення тенденції його розвитку і вибору моделей і методів прогнозування. На цій стадії аналіз закінчується не тільки розробкою моделей прогнозування, а й вибором адекватного методу прогнозування.

Проспекція – являє собою етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляються прогнози розвитку об'єкта прогнозування в майбутньому, проводиться оцінка достовірності, точності або обгрунтованості прогнозу (верифікація), а також реалізація мети прогнозу шляхом об'єднання конкретних прогнозів на основі принципів прогнозування (синтез). На стадії Проспекція виявляється відсутня інформація про об'єкт прогнозування, уточнюється раніше отримана, вносяться корективи в модель прогнозованого об'єкта відповідно до знову інформацією, що надійшла.

Оцінка об’єкта прогнозування на основі обраних альтернатив – реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної економіки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями. Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості й невизначеності.

Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів держаного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

• Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень – запропоновані рекомендації повинні супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.