9. 5. Регіональна структура національної економіки.

Територіальне розміщення суб'єктів господарюван­ня, різноманітність цих суб'єктів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою² країни формують економічну основу регіональної структури економіки.

Регіональні економічні пропорції відображають особливості концентрації виробництва продукції (та/або інших видів еконо­мічної діяльності), які склалися в результаті дії територіального поділу праці. Ключовими чинниками формування певних тери­торіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інте­ресів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, економіч­ні зв'язки, культурні традиції тощо.

Важливе місце у розширенні знань про національну економіку належить визначенню регіональних структурних одиниць та їх супідрядності. У національній економіці існують два типи регіо­нальних систем. Перший стосується поділу території України на адміністративно-територіальні одиниці, які охоплюють економіч­ну діяльність, соціальні процеси та управління на усіх рівнях, — це Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища міського типу та села. Другий розподіляє економіку за територіаль­ними формами організації господарства на територіально-вироб­ничі одиниці різних рівнів. До них належать: промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, територіально-виробни­чий комплекс, агломерація, спеціалізований район (зона), інтег­ральний економічний район.

Елементарною одиницею територіально-виробничого поділу економіки є промисловий пункт, який формується на базі певно­го виробництва і населення, яке біля нього розміщено. Це най­більш характерно для промислових пунктів-поселень, коли, на­приклад, біля підприємства формуються поселення людей, які на ньому працюють.

Промисловий центр і промисловий вузол відносяться до тери­торіальних форм організації господарства більш високого рангу. У промисловому центрі може поєднуватися кілька промислових підприємств одного або різних видів економічної діяльності. До промислового вузла входять промисловий центр і населені пунк­ти зі спільними об'єктами інфраструктури.

Розміщені на невеликій території декілька промислових вузлів утворюють територіально-виробничий комплекс. Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчо­го рангу. Ці регіональні одиниці — результат високої територіаль­ної концентрації господарства і населення, виробничих і невиро­бничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Найукрупненіші одиниці поділу національної економіки за ре­гіональними формами організації господарства — інтегральні економічні райони. Вони виділені на основі особливостей еконо­мічного розвитку різних частин території України і є об'єктами економічного аналізу, прогнозування і державного регулювання регіонального розвитку.

В Україні виділено вісім економічних районів, у які інтегру­ються адміністративно-територіальні одиниці:

• Донецький — Донецька і Луганська області;

• Придніпровський — Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська області;

• Східний — Полтавська, Сумська, Харківська області;

• Центральний — Київська область, місто Київ, Черкаська об­ласть;

• Поліський — Волинська, Житомирська, Рівненська, Черні­гівська області;

• Подільський — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька об­ласті;

• Карпатський — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області;

• Причорноморський — Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.

В окрему групу територіальних одиниць виділяють регіони, які виникли в результаті формування транснаціональних еконо­мічних відносин. До них відносяться єврорегіони «Буг» та «Кар­патський», прикордонні регіони з Російською Федерацією, спеці­альні (вільні) економічні зони (СВЕЗ)¹, території пріоритетного розвитку (ТПР)², проблемні території (Чорнобильська зона, де­пресивні території) тощо.

Створення СВЕЗ передбачає досягнення трьох основних ці­лей: економічного зростання в певному регіоні і здійснення пози­тивного впливу (безпосереднього чи опосередкованого) на розви­ток країни; вирішення соціальних проблем; екологічне оздоров­лення. Реалізація цих цілей проводиться за допомогою введення на території СВЕЗ спеціального режиму державного регулювання економічної діяльності , який полягає у пільговому оподаткуванні, сприянні інвестуванню, зниженні митних ставок та спрощенні порядку зовнішньої торгівлі, активізації науково-технічного обміну, підтримці раціонального використання природно-ресурсного потенціалу тощо.

' Нині в Україні діють СВЕЗ зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, рекреаційно-туристичного спрямування. Це СВЕЗ «Курортополіс Трускавець», «Яворів» (Львівська область), «Донецьк», «Азов» (Донецька область), «Порто-франко», «Рені» (Одеська область), «Закарпаття» (Закарпатська область), «Ми­колаїв» (Миколаївська область), «Інтерпорт Ковель» (Волинська область), «Порт Крим» (м. Керч), «Сиваш» (АР Крим), «Славутич» (м. Славутич, Київська область).

² ТПР визнано 56 міст, селищ та районів у Донецькій, Луганській, Житомирській, Чернігівській, Закарпатській областях та АР Крим.

ТРП створюються для: подолання депресивного господарства; зміни нераціональної структури видів економічної діяльності; вирішення проблем зайнятості; збереження і відтворення нау­ково-технічного потенціалу; подолання наслідків техногенних і природних катастроф. На ТПР запроваджується особливий (піль­говий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на забезпе­чення соціально-економічного розвитку регіону.

Найбільш загальною характеристикою розвитку всіх економіч­них районів в останні роки є зростання обсягів випуску промис­лової продукції, зокрема, товарів кінцевого споживання, особли­во непродовольчих товарів. Відбулися позитивні зрушення й в інших сферах діяльності: збільшилися інвестиції, зросли обсяги житлового будівництва, швидко розвивається сфера послуг, у біль­шості регіонів зросли обсяги продукції сільського господарства. Проте у кожному регіоні ці зрушення характеризуються різною динамікою та неоднозначними структурними змінами.

Аналіз регіональної структури національної економіки вказує на значну диференціацію інтегральних економічних районів як за структурою видів діяльності, так і за рівнем економічного розвит­ку . Значна частка трудових ре­сурсів (28,8 %), основних засобів (36,2 %) та виробництва проми­слової продукції (54,1 %) припадає на Донецький та Придніпровсь­кий економічні райони. У цих районах сконцентровані найбільш енерго- й фондомісткі та екологічно шкідливі виробництва про­мисловості — паливно-енергетичного, металургійного та хіміч­ного комплексів. Вони є базовими для розвитку національної еко­номіки та відіграють важливу роль у міжнародному поділі праці. Наявність корисних копалин, сприятливі природні умови, соціаль­ні чинники, виробничий потенціал та можливість його технологі­чного оновлення і в майбутньому відіграватимуть вирішальну роль у виробничій спеціалізації цих регіонів. Проте їхня питома вага у загальному обсязі промислового виробництва неухильно зменшується з розвитком високотехнологічних виробництв в ін­ших економічних районах країни. Якщо у 2000 р. в Донецькому та Придніпровському економічних районах вироб­лялося понад 57 % промислової продукції, то у 2004 р. — 54 %. Одночасно завдяки засвоєнню виробництва конкурентоспроможних високотехнологічних промислових товарів збільшилася пи­тома вага Центрального та Східного районів (з 21,8 до 24 % від­повідно), зокрема це стосується розвитку промислового вироб­ництва в містах Києві, Харкові, Полтаві, Сумах. Особливо слід зазначити зростання промислового виробництва у Карпатському регіоні. За період 2001—2004 рр. його частка збільшилася на 36 % (з 4,2 до 5,7 % відповідно). Важливим чинником економіч­ного зростання у цьому регіоні є створення спеціальних економіч­них зон та територій пріоритетного розвитку.

Зміна регіональних пропорцій у випуску продукції сільського господарства мала інший характер. Найбільш високі показники приросту питомої ваги регіонів у виробництві продукції сільсь­кого господарства у 2000—2004 рр. характерні для Центрального

(1,3 %), Подільського (0,8 %), Придніпровського (1,2 %) та При­чорноморського (1,1 %) районів. В інших економічних районах спостерігалося зменшення питомої ваги у загальнонаціональному виробництві сільськогосподарської продукції. Особливо знизила­ся частка Поліського району.

За останні роки значні структурні зміни відбулися в інвести­ційній сфері. Починаючи з 1999 р. в Україні зберігається тенден­ція збільшення інвестицій в основний капітал у всіх регіонах. У порівнянних цінах у цілому в Україні вони збільшилися за пе­ріод 2000—2004 рр. в 2,5 раза. Тоді як по окремих економічних районах темпи зростання інвестицій в основний капітал значно відрізнялися. Якщо у 1999—2000 рр. найбільші обсяги інвестицій здійснювалися в добувні та металургійні підприємства Донецько­го та Придніпровського економічних районів, то в 2004 р. центр інвестицій перемістився у Центральний та Причорноморський райони. За цей період частка Донецького та Придніпровського районів у загальному обсязі інвестицій зменшилася з 32 % у 2000 р. до 26 % у 2004 р., а частка Центрального та Причорноморсько­го районів збільшилася з 34 до 41 % відповідно. При цьому головна частка приросту інвестицій припадає на Київ (за 2000—2004 рр. обсяг інвестицій у фактичних цінах збільшився в 2,8 раза).

Зростання інвестицій позитивно позначилося й на динаміці валової доданої вартості, яка зросла як у цілому в Україні (за 2000—2004 рр. на 49,5 %), так і в кожному регіоні. Найбільше зростання валової доданої вартості як за абсолютним обсягом, так і у розрахунку на одну особу відбулося за цей період у Києві. За цей період річний обсяг валової доданої вартості, що виробле­ний економікою Києва, збільшився у порівнянних цінах на 61,5 %, що є свідченням розвитку промислового виробництва та концен­трації товарно-грошових потоків у столиці.¹