9. 4. Структура видів економічної діяльності національної економіки.

Структура національної економіки за видами еконо­мічної діяльності пов'язана з суспільним поділом праці. Тради­ційний підхід до аналізу пропорцій між галузями економіки, від­повідно до якого досліджувалася динаміка співвідношення між промисловістю та сільським господарством, між важкою та лег­кою промисловістю і т. п., втратив актуальність. Основу галузе­вої структури сьогодні становлять макропропорції між видами економічної діяльності та їх групами, що мають однакові еконо­мічні характеристики.

Згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), прийнятою в Україні у 2001 р. на основі стандарт}' міжнародної класифікації Європейського Союзу, виділяють 17 укрупнених видів економічної діяльності (секцій), які мають шифри за літе­рами англійського алфавіту:

А — сільське господарство, мисливство та лісове господарство;

В — рибне господарство;

С — добувна промисловість;

D — обробна промисловість;

Е — виробництво та розподілення електроенергії, газу та води;

F — будівництво;

G — оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними за­собами, послуги з ремонту;

Н — готелі та ресторани;

I — транспорт і зв'язок (включаючи залізничний, автомобіль­ний, авіаційний, трубопровідний транспорт, допоміжні транспорт­ні послуги, пошту та зв'язок);

J — фінансова діяльність;

К — операції з нерухомістю, здавання майна в оренду та по­слуги юридичним особам (включаючи діяльність у сфері інфор­матизації та дослідження й розробки);

L — державне управління;

M — освіта (у тому числі вища);

N — охорона здоров'я та соціальна допомога;

О — колективні громадські та особисті послуги (зокрема гро­мадська діяльність, прибирання вулиць та оброблення відходів, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту);

Р — послуги домашньої прислуги;

Q — екстериторіальна діяльність.

Укрупнені види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є такі, що представлені одним або декіль­кома видами діяльності (наприклад, рибне господарство, готелі та ресторани, послуги домашньої прислуги). Разом із тим є дуже складні укрупнені види, що об'єднують десятки і сотні видів діяль­ності (обробна промисловість). Тому в кожному виді виділені підвиди, а також розділи, підрозділи, класи та підкласи, які ма­ють цифрові коди. Наприклад, вид економічної діяльності, що має код ООА 15.11.0, розшифровується так:

О — вид «Обробна промисловість»;

ОА — підвид «Харчова промисловість та переробка сільсько­господарських продуктів»;

15 — розділ «Харчова промисловість»;

15.1 — підрозділ «М'ясна промисловість»;

15.11 — клас «Виробництво м'яса та субпродуктів»;

15.11.0 — підклас «Виробництво м'яса та субпродуктів».

При цьому підклас завжди має коди від 0 до 9: 0 — вказує на відсутність поділу класу на підкласи; шифр 9 означає нерозшиф­ровані угрупування, що читається як «та інші».

Для аналізу прогресивності структурних змін у національній економіці види економічної діяльності об'єднують у три групи: перша — діяльність, пов'язана з видобуванням ресурсів; друга — діяльність з перероблення цих ресурсів та виготовлення готової продукції; третя — сфера послуг у широкому розумінні, включа­ючи інформаційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами. Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки дру­гої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні нові види послуг (інформаційних, науково-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

Наприклад, у переробній промисловості США найбільш швид­кими темпами відбувалося скорочення чисельності зайнятих у галузях із великою трудомісткістю виробництва (харчова, швей­на, текстильна) та в галузях із високою капіталомісткістю (мета­лургійна, хімічна, деревообробна, целюлозно-паперова). Водночас в електротехнічній промисловості та приладобудуванні чисель­ність зайнятих за останні п'ять років зросла майже в 1,5 раза.

Слід зазначити, що на галузеві пропорції суттєво впливають міжнародний поділ праці, вартість робочої сили, екологічні чин­ники. Трудомісткі виробництва дедалі частіше переміщуються з індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

В економіці України структура зайнятих за видами економіч­ної діяльності ще не повною мірою відповідає показникам країн з розвиненою ринковою економікою. Насамперед це стосується сільського господарства. Якщо в Україні у сільсько­му господарстві 2004 року було зайнято 19,7 %, то, наприклад, у Франції — усього 3,5 %. Частка сільського господарства у сумі валової доданої вартості України становила у 2004 р. 11,9 %, що значно перевищує аналогічні показники у країнах Західної Єв­ропи. При цьому продуктивність праці у сільському господарс­тві України, розрахована за показником валової доданої вартос­ті, становила 9,3 тис. грн на одного працівника за рік, що в 1,5 раза менше, ніж в економіці у цілому та в 2,5 раза менше, ніж у промисловості. Наведені показники є свідченням низької ефек­тивності сільського господарства в Україні внаслідок незавер­шеності процесу формування його ринкової структури. У 2004 р. в сільському господарстві було зареєстровано 58,6 тис. підпри­ємств, із них фермерських — 42,5 тис, в яких працювали 3 млн фермерів. А в країнах Європейського Союзу менше 10 млн фе­рмерів забезпечують продукцією сільського господарства май­же 500 млн жителів.

Однією з основних причин низької ефективності сільського господарства України є недостатня озброєність праці основними засобами, через що у більшості господарств залишається незадо­вільним рівень механізації робіт. З таблиці 2.13 видно, що вар­тість основних засобів сільського господарства скоротилася з 93,4 млрд грн у 2001 р. до 78,3 млрд грн у 2004 р., відповідно зменшилась і їх питома вага у загальній вартості основних засо­бів—з 10,2 до 7,4%.

Недостатньо розвинена в Україні й сфера послуг. Незважаючи на певний розвиток сфери послуг протягом останніх п'яти років, структурні показники цієї сфери залишаються значно нижчими, ніж у країн із розвинутою ринковою економікою. У 2004 р. у ній працювало 55,6 % зайнятого населення, на сферу послуг припа­дало 55,35 усіх основних засобів, було створено 52,2 % валової доданої вартості, тоді як у Франції і Великобританії — 74 %, Ні­меччині та Італії — 71 %. При цьому в Україні значно відрізня­ється і структура сфери послуг. Якщо в згаданих країнах питома вага наукових досліджень та інноваційних розробок становить 2,0—2,5 % від ВВП, то в нашій країні у 2004 р. вона дорівнювала 1,37%, що не може вважатися достатнім для переходу націона­льної економіки на інноваційний шлях розвитку.

Низькою, порівняно з європейськими країнами, залишається питома вага працівників у сферах освіти, охорони здоров'я та со­ціальної допомоги (8,4 та 6,4 % відповідно). При цьому їхня чи­сельність значно скоротилася за 2001—2004 рр.: в освіті — на 500 тис. чоловік, в охороні здоров'я — на 100 тис.

Слід також звернути увагу на стрімке зростання чисельності за­йнятих в апараті державного управління. Так, за 2001—2004 рр. во­на збільшилася на 300 тис. чоловік, або на 37,5 %. Нині частка пра­цівників у цій сфері становить 5,4 % від їх загальної чисельності.

Значні диспропорції спостерігаються у структурі основних засо­бів України за видами економічної діяльності. Як видно з таблиці 2.10, найбільша вартість основних засобів у 2004 р. була сконцентрована в операціях із нерухомістю, здаванні майна в оренду і послу­гах юридичним особам — 22,8 % від вартості усіх основних засобів в економіці України, у тому числі зданої в оренду державної неру­хомості невиробничого призначення — 18,5 %, що майже дорівнює вартості основних засобів обробної промисловості. Це є свідченням того, що державні підприємства, організації та установи не зацікав­лені в ефективному використанні цієї нерухомості у своїй діяльності.

Аналіз структурної динаміки валової доданої вартості за укруп­неними видами економічної діяльності свідчить про певні позити­вні зміни, що відбулися в економіці України протягом 2001—2004 рр. Передусім це стосується зменшення питомої ваги видів еконо­мічної діяльності, пов'язаних із видобуванням ресурсів (І група). У національній економіці до них належать: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; добувна промисловість; ви­робництво та розподілення електроенергії, газу та води. Частка І групи видів економічної діяльності у валовій доданій вартості скоротилася з 26,9 % у 2001 р. до 20,2 % у 2004 р. Одночасно збіль­шилася частка II групи видів економічної діяльності, що пов'язані з обробкою ресурсів. До неї відносяться обробна промисловість та будівництво. їх питома вага збільшилася з 23,4 до 27,6 % відповід­но. Також збільшилася за цей період на 2,5 пункта й частка III гру­пи — сфери послуг (табл. 2.14). Проте наведені структурні зру­шення відбулися за рахунок зростання обсягів виробництва у низькотехнологічних виробництвах обробної промисловості, які здійснюють первинну обробку сировини. Так, металургія та об­роблення металу, виробництво коксу та продуктів нафтоперероб-лення, хімічна та нафтохімічна промисловість разом становили: 2001 р. — 33 %, 2002 р. — 34,8 %, 2003 р. — 37,6 %, 2004 р. — 28,6 % у виробництві продукції промисловості.

Наведені тенденції структурної динаміки видів економічної ді­яльності вказують на те, що в Україні й досі залишаються невирішеними ключові проблеми забезпечення позитивних структурних зру­шень на основі реалізації моделі інноваційного розвитку економіки, пов'язані, насамперед, із відсутністю дієвого механізму державного регулювання пропорцій між видами економічної діяльності. Продо­вження невиваженої політики підтримки умов здійснення багатьох видів економічної діяльності та виробництв за відсутності встанов­лених критеріїв довгострокового розвитку призведе до поглиблення диспропорцій між виробництвом проміжного та кінцевого продук­ту, що негативно вплине на конкурентоспроможність національної економіки.