9. 3. Відтворювальна структура національної економіки.

Відтворювальна структура -— це співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предме­тів споживання, між споживанням основного капіталу та дода­ною вартістю, між споживанням та нагромадженням, між вироб­ничими галузями та інфраструктурою. Ці пропорції відобража­ють можливості економічного зростання та його ефективності.

Пропорція між виробництвом засобів виробництва і виробни­цтвом предметів споживання. Оптимальне формування пропор­цій відтворення — важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов'язана з його циклічністю. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворен­ня є переважне зростання виробництва засобів виробництва (І підрозділу) порівняно з виробництвом предметів споживання (II підрозділом). Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага І підрозділу в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагрома-дження засобів виробництва та зниження їх віддачі.

Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і II підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку краї­ни та багатьох інших чинників. Досвід економічного розвитку ін­дустріальних країн Західної Європи, США і Південно-Східної Азії свідчить про, що оптимальних темпів економічного розвитку мо­жна досягти за різних співвідношень окремих елементів суспіль­ного продукту. Це зумовлюється взаємодією чинників, пов'язаних із досягненнями науково-технічного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними проблемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробництва та іншими чинниками.

До основних пропорцій, що характеризують розвиток еконо­міки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідно­шення: між споживанням основного капіталу та доданою вартіс­тю (валовим внутрішнім продуктом), між нагромадженням (фон­дом нагромадження) та споживанням (фондом споживання).

Пропорція (між споживанням основного капіталу та дода­ною вартістю) характеризує розподіл валового внутрішнього про­дукту на чистий внутрішній продукт та вартість спожитого осно­вного капіталу (амортизацію основних засобів за рік).

З даних таблиці 2.8 видно, що питома вага нарахованої амор­тизації у складі валового внутрішнього продукту України протя­гом 2000—2003 рр. мала стійку тенденцію до зменшення, що свідчить про уповільнення процесів відновлення зношених основ­них засобів у наслідок прийняття в 1996 р. нового порядку нара­хування амортизації за методом «залишку, що зменшується». Збільшення використання прибутку та інших джерел на інвести­ційні цілі поки що не компенсувало втрати ролі амортизаційних нарахувань у відтворенні основного капіталу. До цього слід дода­ти, що не вся нарахована амортизація використовується за цільо­вим призначенням на відновлення зношених основних засобів. Як наслідок — ступінь зносу основних засобів в економіці Украї­ни збільшується .

Пропорція (між нагромадженням та споживанням) виражає співвідношення частин волового внутрішнього продукту (за ви­нятком сальдо зовнішньої торгівлі), які спрямовуються на валове нагромадження і вартості матеріальних благ, що використову­ються на кінцеве споживання товарів і послуг. Валове нагрома­дження складається з суми валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та при­дбання за винятком вибуття цінностей. Кінцеве споживання то­варів і послуг розраховується як сума витрат домашніх госпо­дарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів на задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомер-ційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки.

Співвідношення між споживанням та нагромадженням зале­жить від багатьох чинників, головні з яких: величина доходів та податків; вартість факторів виробництва — матеріальних ресур­сів, робочої сили, капіталу (рівня процентної ставки); обсяги не­матеріальних активів (інформація, технології і т. п.); співвідно­шення між попитом і пропозицією; стабільність грошового обігу; стабільність політичної ситуації й законодавства; стан навколиш­нього природного середовища тощо. Чим більша частка нагрома­дження, тим меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП, співвідношення між споживанням та на­громадженням може залишатися незмінним, тобто абсолютна сума споживання й нагромадження може зростати одночасно.

Для економіки України за часів СРСР характерною була дуже висока норма нагромадження, приблизно 25 % національного до­ходу. У 1990 р. ця норма становила 26,2 % валового внутрішньо­го продукту. У 1995 р. вона майже не змінилася і становила 26,7 %. Але стабілізація пропорції нагромадження в Україні су­проводжувалася різким падінням абсолютних обсягів капіталь­них вкладень в економіку. За період 1990—1995 рр. капіталовкла­дення в економіку України всіх форм власності зменшилися (у порівнянних цінах) з 53,5 млрд грн до 14,1 млрд гри, або до 26,4% рівня від 1990 р. Найбільший спад інвестицій відбувся в галузях, які визначають динаміку й напрями структурної перебу­дови економіки. Упродовж 1996—1999 рр. норма нагромадження знизилася до 17,4%, але відповідне збільшення споживання ви­кликало збільшення попиту й дало поштовх майбутньому еконо­мічному зростанню.

У 2000 р. негативну тенденцію зменшення норми нагрома­дження було подолано: вона збільшилася до 19,7% і протягом 2001—2004 рр. коливалась у межах 19—22 %'. Одночасно зросли інвестиції в економіку України. Так, за 2000—2003 рр. вони збіль­шилися у 2,2 раза. Проте вони поки що становлять у порівнянних цінах 55 % від обсягу 1990 р.² В індустріально розвинутих краї­нах світу склалися різноманітні пропорції між нагромадженням і споживанням. У більшості з цих країн вони коливаються в межах 18—20% національного доходу, проте, в Японії в окремі роки норма нагромадження становила понад 30 %.

До відтворювальних пропорцій, що зумовлюють темпи струк­турних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між виробництвом продукції в матеріальній формі та діяльністю, що забезпечує їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструкту­ра поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До пер­шої групи входять види діяльності, які безпосередньо обслуго­вують матеріальне виробництво: зв'язок, залізничний та автомо­більний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газо­постачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи на­лежать види діяльності, які опосередковано пов'язані з виробни­цтвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров'я та ін.

Аналіз структурних зрушень у виробництві валового внутріш­нього продукту в Україні вказує на те, що протягом 2001—2004 рр. темпи зростання обсягу валової доданої вартості, виробленої ін­фраструктурою, були більшими, ніж у сфері матеріального виро-бництза. За цей період валова додана вартість у сфері матеріаль­ного виробництва зросла на 46,2 %, а в інфраструктурі — на 68,3 %, а її частка у 2004 р. становила 52,1 % (табл. 2.9). Проте це відбулося в основному за рахунок збільшення як вартості, так і фізичного обсягу послуг, наданих оптовою та роздрібною торгів­лею, органами державного управління, підприємницькими струк­турами, що здійснюють операції з нерухомістю, здаванням під найм та послуги юридичним особам. зазвичай не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негатив­но позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промис­лово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструкту­ри є одним із головних напрямів державної інвестиційної політи­ки. Головне, щоб при цьому зменшувалася частка витрат, пов'я­заних з обігом товарів і грошей в економіці, та збільшувалась її ефективність.

Важливою характеристикою прогресивності відтворювальних пропорцій є технологічна структура економіки. За своїм змістом технологічна структура економіки характеризує співвідношення між сукупностями технологічно пов'язаних процесів (від видобу­вання природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до не­виробничого споживання).

На практиці для визначення технологічної структури економі­ки користуються принципом розподілу видів економічної діяль­ності за прогресивністю технологічних процесів, котрі в них ви­користовуються, на підставі обчислення показника наукомістко-сті.¹ За показником наукомісткості визначають високо-, серед-ньо- та низькотехнологічні види економічної діяльності. Виділя­ють високотехнологічні види економічної діяльності, які є вищим технологічним рівнем, середнім технологічним рівнем, низьким технологічним рівнем. Дослідження змін у структурі технологіч­них рівнів проводяться окремо у кожній групі видів економічної діяльності (сільському господарстві, промисловості, транспорті та зв'язку тощо). Найбільш показовою для оцінки технологічної структури економіки є співвідношення технологічних рівнів в обробній промисловості.

Аналіз структури технологічних рівнів в обробній промисло­вості України, виконаний Інститутом економічного прогнозуван­ня НАН України у 2002 р., свідчить, що питома вага високотехнологічних виробництв майже втричі менша порівняно з США та країнами Західної Європи, й у 1,5 раза менша, ніж у країнах Схі­дної Європи . Особливо небезпечною є тенденція ско­рочення питомої ваги як високих, так і середніх технологій.

Технологічний рівень національної економіки відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньої торгівлі — це співвідношення обсягів і товарна структура експорту та імпор­ту. Для індустріально розвинутих країн характерна висока пито­ма вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. Країни, що пере­бувають у стадії переходу до постіндустріального суспільства — США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція — мають у структурі експорту значну питому вагу інтелектуального продук­ту у вигляді ліцензії на використання у виробництві інноваційних науково-технічних розробок. Як правило, приватні корпорації й банки цих країн інвестують засвоєння таких розробок у країнах, де менша вартість робочої сили. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологіч­но шкідливих виробництв.

В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали, у ціні яких частка доданої вартості в роз­рахунку на одиницю витрат праці набагато менша, ніж у продук­ції високого технологічного рівня, яку вони імпортують. У ре­зультаті поглиблюється економічна нерівність між індустріально розвинутими країнами й тими, що розвиваються.

Україна хоча і має майже 48-мільйонне населення, масштаб­ний природний, промисловий та науковий потенціал, значні енер­гетичні ресурси та вигідне географічне розташування, її питома вага у світовій торгівлі дуже мала і становила у 2004 р. 0,6 %, то­ді як, наприклад, Франція має 4,3 %, а Іспанія — 2,1 %.' Основною причиною такого стану зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних промислових товарів ви­щих технологічних рівнів, які мають високу додану вартість. Як наслідок, на українському ринку готової продукції міцні позиції посідають іноземні фірми, а українські товаровиробники вихо­дять на світові ринки в основному із сировинними товарами, продуктами неглибокого ступеня переробки, сільськогосподарсь­кою сировиною та транспортними послугами.

За 2001—2004 рр. обсяги зовнішньої торгівлі України зросли у 2,1 раза, при цьому експорт товарів випереджав імпорт. Завдяки такій динаміці вдалося підтримувати досягнуте у 2000 р. позити­вне сальдо зовнішньоторговельного балансу. Що ж стосується експорту послуг, то тут простежується зворотна тенденція: екс­порт послуг з України за темпами зростання значно відстає від їх імпорту. Але питома вага зовнішній торгівлі послугами, незва­жаючи на статус України як транзитної держави між азійським регіоном та Європою, поки що не є визначальним у зовнішньої торгівлі. Так, питома вага усього експорту послуг має тенденцію до зниження й скоротилася за період 2001—2004 рр. з 17,9 % до 14%, а питома вага імпорту послуг у загальному імпорті зали­шилася майже незмінною — на рівні 6,5—6,8 %.

Аналіз товарної структури української зовнішньої торгівлі протягом останніх п'яти років свідчить про хоча й не значні, але певні позитивні зрушення, які передусім стосуються збільшення питомої ваги в експорті продукції машинобудування . У цілому структура експорту включає приблизно 3 тис. різних видів вітчизняної продукції, проте перелік товарів, на які припа­дають найбільші за вартістю обсяги, обмежується п'ятьма товар­ними групами, а саме: сільськогосподарські та готові харчові продукти, мінеральна сировина та паливо (переважно залізна ру­да та вугілля), продукція хімічної промисловості (мінеральні до­брива, сірка), деревина та вироби з деревини (пиломатеріали з бука та сосни), чорні та кольорові метали та вироби з них (про­кат, феросплави, труби, вироби з ливарного чавуну).

Найбільша частка в експорті України припадає на чорні метали та вироби з них. їх питома вага у 2001—2004 рр. коливалася на рівні 37—41 %. Проте попит на цю продукцію у світі, як і ціни, є дуже мін­ливими. Протягом 1998—1999 рр. попит на продукцію з чорних ме­талів значно скоротився, унаслідок чого обсяги українського експо­рту знизилися на третину й лише у 2001 р. досягли рівня 1997 р.

Важливою складовою українського експорту є продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості. Протягом 1997—1999 рр. вона втрачала свої позиції і відносно (її частка в загальному експорті впала з 8,7 % у 1996 р. до 7,1 % у 1999 р.), і абсолютно (порівняно до 1996 р. обсяг експорту хімічної проми­словості скоротився на третину). Вирішальну роль тут відіграло зниження світових цін на мінеральні добрива у 2,2 раза. У 2000 р. ситуація поліпшилася: фізичний обсяг продажу зріс на 28 %, а ціни — на 31 %, у результаті вартість експорту цієї продукції збіль­шилася на 68 %. У 2001—2004 рр. питома вага експорту хімічної продукції стабілізувалася на рівні 10 %, що все ж таки значно менше експортних можливостей України.

На початку 90-х років минулого століття суттєво скоротилися обсяги експорту машин та обладнання внаслідок втрати Украї­ною традиційних для неї ринків країн СНД та Східної Європи, сприятливо для неї розташованих і відповідних їй за рівнем тех-

нічного розвитку. У той же час світові ринки машин і обладнання у тих галузях, де Україна має технічні досягнення, залишаються для неї зачиненими і вельми ефективно охороняються складною системою протекціоністських обмежень. Лише в 2001—2004 рр. вдалося збільшити експорт з України машин та обладнання з 14,4 до 17,3 %. Тоді як в індустріально розвинутих країнах ця товарна група становить 45—60 % експорту.

Основними причинами відносно малої питомої ваги машин та обладнання у загальному обсязі експорту товарів є скорочення об­сягу їх виробництва, низька конкурентоспроможність, порушення кооперативних зв'язків унаслідок розпаду СРСР та Ради економіч­ної взаємодопомоги, недостатній розвиток вітчизняної банківської та страхової систем. Україна експортує дуже обмежену номенкла­туру машинобудівної продукції. Скоротилися навіть стійкі і значні до того обсяги експорту військової техніки та озброєння.

В імпорті товарів в Україну основними статтями є паливно-енергетичні ресурси, машини, обладнання, прилади та транспорт­ні засоби, кольорові метали, каучук, окремі види мінеральної си­ровини, яких бракує національній економіці, промислові спожив­чі товари тощо. За період 2001—2004 рр. питома вага мінераль­ної сировини та палива в імпорті товарів скоротилася з 42,6 до 37.4 %, а частка машин та обладнання збільшилась як в абсолют­ному, так і у відносному вимірі з 21,5 до 26,9 %, що слід розцінювати як позитивні зрушення у бік зростання інвестиційної спрямованості імпорту. Відносно знизилася й частка товарів, які відносяться до групи інших, в основному за рахунок налаго­дження вітчизняного виробництва готових продуктів харчування та деяких видів побутових товарів.

В експорті послуг головне місце займають транспортні послу­ги, зокрема, транзит нафти і газу через територію України до країн Європи. У 2001—2004 рр. вартість цих послуг становила 1,7—19 млрд дол. США, а їх питома вага знизилася з 48,0 до 35.5 % відповідно. Натомість значно зросли обсяги й питома вага експортних послуг залізничного транспорту: з 10,4 у 2001 р. до 13,5% у 2004 р.

У структурі імпорту послуг основними видами є: транспортні (залізничного та авіатранспорту) та технічні (консультації та тех­нічна допомога). їх питома вага становила у 2004 р. 22,2 % та 14,4 % відповідно. Окремою статтею імпорту послуг є послуги у сфері державного управління, які надають інші країни та міжна­родні організації українським органам державної влади. Ці ви­трати становлять для України 420—500 млн доларів США щорічно, що, безумовно, є характерним для країн із недостатньо розви­нутими ринковими відносинами.

Характеризуючи структуру зовнішньої торгівлі України в ці­лому, слід зазначити:

украй вразливу структуру експорту з його концентрацією на тих товарних групах, які мають цінову конкурентоспроможність. Тобто, саме ціна, а не технологічний рівень виробництва чи якіс­ні характеристики товару виступають головним чинником конку­рентних переваг українських товарів на світовому ринку;

відносно невелику частку інвестиційних товарів в імпорті, що є свідченням його неоптимальної структури, а отже, й невикори­станих можливостей економічного зростання.