9. 2. Організаційна структура національної економіки.

Ринкова організація національної економіки відо­бражається у пропорціях між інституційними секторами (сектор­на структура), показниками концентрації виробництва (структура бізнесу), співвідношенням організаційно-правових форм госпо­дарювання у підприємницькому секторі.

Секторна структура. Узагальнено ринкова економіка може бу­ти зображена у вигляді інституційних секторів, взаємодія між яки­ми характеризує найважливіші економічні пропорції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, між вироб­ництвом товарів та послуг, між реальним і фінансовим секторами, між виробництвом та споживанням тощо. Методологічною осно­вою секторного поділу економіки є Система національних рахун­ків (СНР), прийнята міжнародними організаціями у 1993 р.

Відповідно до СНР виділяють такі інституційні сектори еко­номіки:

Нефінансові корпорації — підприємства (юридичні особи) усіх форм власності, діяльність яких орієнтована на виробництво й реалізацію товарів і нефінансових послуг на ринку задля отри­мання прибутку, та некомерційні організації, засновані різноманіт­ними групами виробників (асоціації підприємців, торгові палати тощо).

Фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності: кредит­ні установи (банки, включаючи Національний банк, фондові біржі, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо) та страхові компанії. При розрахунку первинного розподілу доходів величина валової доданої вартості фінансових корпорацій змен­шується на суму оплати послуг фінансових посередників.

Сектор загального державного управління — органи дер­жавного управління всіх рівнів; некомерційні організації, що здійснюють і надають безкоштовні або пільгові послуги індиві­дуального характеру у сферах освіти, охорони здоров'я, культу­ри, спорту, відпочинку, соціального забезпечення тощо; послуги колективного характеру в галузі державного управління, оборо­ни, шляхового та лісового господарства, сільськогосподарського обслуговування тощо. До цього сектору належать фонди соціаль­ного страхування та соціального захисту, Пенсійний фонд, дер­жавні цільові та позабюджетні фонди, формування яких відбува­ється за рахунок внесків підприємств, організацій, громадян.

Сектор домашніх господарств — сукупність фізичних осіб як споживачів (в окремих випадках — як суб'єктів некорпоративної підприємницької діяльності), рахунки яких неможливо відокремити від рахунків самого домашнього господарства ні юридично, ні еко­номічно. Така виробнича діяльність включає, зокрема, підсобні сіль­ські господарства населення, дрібні промислові виробництва, інди­відуальне будівництво, капітальний ремонт житла, надання послуг у галузі побутового обслуговування, освіти, охорони здоров'я тощо.

Некомерційні організації, що обслуговують домашні гос­подарства — інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення власних інтересів. Ре­сурси цього сектору формуються за рахунок добровільних внес­ків. Як особливий тип некомерційних організацій в СНР розгля­даються соціально-культурні підрозділи підприємств, що утриму­ються за рахунок коштів від основної діяльності та надають не-ринкові послуги працівникам цих підприємств (житлові, оздоров­чі, медичні тощо).

Задля більш точного врахування розподілу доходу окремо ви­діляються зарубіжні економічні одиниці, з якими суб'єкти госпо­дарювання, що зареєстровані на території України (резиденти), здійснюють певні операції. У складі національної економіки та­кими одиницями фактично є нерезиденти — економічні суб'єк­ти, які ведуть свою діяльність на території України, але зареєст­ровані платниками податків в інших країнах.

З даних таблиці 2.4 видно, що найбільша питома вага у вироб­ництві валової доданої вартості¹ припадала на нефінансові кор­порації і залишалася протягом 2000—2003 рр. відносно стабіль­ною на рівні 2/3 ВВП країни. У той же час стрімко розвивалися фінансові корпорації (кредитні установи та страхові компанії). їхні доходи збільшилися за цей самий період у 2,3 раза (у 2000 р.: 2,1 - 1,2 = 0,9%; у 2003 р.: 3,9 - 1,8 = 2,1 %; 2,1/0,9 = 2,3 раза). Такі тенденції є цілком природними для розвитку ринкової еко­номіки, адже фінансовий сектор в економіці України ще й досі залишається недостатньо розвинутим для формування власного потужного інвестиційного ресурсу. Статутний капітал усіх україн­ських банків становив у 2004 р. 11,6 млрд грн.

¹ Сумарна валова додана вартість суб'єктів національної економіки (секторів або ви­дів економічної діяльності чи регіонів) згідно з методологією обрахунку та даними, що наводяться Держкомстатом України у статистичних щорічниках, відрізняється від вало­вого внутрішнього продукту країни на величину податків на продукти за винятком суб­сидій на продукти (див.: Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консуль­тант, 2005. — С. 31).

Структура бізнесу. Відповідно до чисельності працівників і обсягів господарського обороту підприємства (незалежно від форм власності), воно може бути віднесеним до категорії малих, середніх або великих підприємств. Для віднесення підприємства до тієї чи іншої категорії воно має відповідати встановленим ін­тервалам за двома показниками.

Малими підприємствами відповідно до Господарського кодек­су України від 16.01. 2003 р. № 436-ІУ визнаються новостворю­вані та діючі підприємства незалежно від форм власності, в яких середня облікова чисельність працівників за звітний рік не пере­вищує 50 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за се­редньорічним курсом НБУ.

Великими підприємствами визнаються за законодавством України такі, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро. Решта підприємств належать до середніх. Проте ця класифікація має занадто широкий діапазон критеріальних параметрів для групи середніх підприємств, уна­слідок чого майже 95 % сучасних підприємств у національній економіці відносяться до середніх.

У практиці аналізу національної економіки використовуються інші інтервали параметрів для віднесення підприємств до катего­рій середніх або великих. їх встановлюють експертно залежно від цілей аналізу, ступеня концентрації виробництва та наявності кризових явищ у національній економіці. У більшості досліджень підприємства, в яких чисельність працівників від 51 до 250 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) становить суму в межах інтервалу від 501 тис. євро до 2,5 млн євро, відносяться до категорії середніх, а підприємства, що мають чисельність праців­ників понад 250 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, по­слуг) понад 2,5 млн євро, відносяться до великих.

Структурування економіки за ознаками величини її інституційних одиниць дає можливість зробити висновок про ступінь концентрації виробництва. В економіці будь-якої країни процеси концентрації і деконцентрації виробництва відбуваються одночас­но. В одних сферах чи видах діяльності переважають процеси укрупнення підприємств, в інших, навпаки, — диференціації. Те саме стосується і процесів концентрації капіталу та робочої сили. Тому при оцінці структури бізнесу національної економіки мож­на говорити лише про ступінь переважання одного з них.

Зрушення в структурі бізнесу в Україні характеризуються озна­ками деконцентрації виробництва та децентралізації капіталу. Біль­шу частину обсягу валового внутрішнього продукту, як за показни­ками випуску, так і валової доданої вартості, виробляють великі підприємства. На великих підприємствах працює більше половини працівників. На них припадає й переважна частина вартості основ­них засобів. Проте питома вага великих підприємств у структурі біз­несу неухильно скорочується за всіма показниками. Вод­ночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорю­ється процес його ротації. Так, в Україні у 2003 р. функціонувало 272,7 тис. малих підприємств, із них мали обсяги виробництва 198,8 тис. Питома вага малих підприємств становить 90,8 % усіх підпри­ємств, зареєстрованих в Україні. Частка продукції малих підпри­ємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) у 2003 р. становила 12 %. На малих підприємствах працювало 23,6 % працівників. Відбувається розукрупнення і самих малих підпри­ємств: середня кількість працівників у розрахунку на одне мале під­приємство у 1995 р. становила 12 осіб, у 2000—2002 рр. — вісім осіб, тоді як у 2003—2004 рр. — лише сім осіб. Однією з причин такого розукрупнення малого бізнесу є занадто складний порядок ліквідації малих підприємств, які з різних причин припинили свою роботу, внаслідок чого їх власники часто не проводять процедуру ліквідації.

Більшість малих підприємств в Україні займаються оптовою й роздрібною торгівлею, торгівлею транспортними засобами та послугами з ремонту. Кількість цих підприємств протягом 2000—2004 рр. залишалася відносно стабільною і становила трохи більше 100 тис, тоді як їх питома вага у загальній кілько­сті скоротилася з 46 до 36 %. За цей же період удвічі зросла кіль­кість підприємств, які здійснюють операції з нерухомістю, здаванням у найм та послугами юридичним особам. Цим видом діяльності займалися у 2004 р. 52,7 тис. малих підприємств, або 18,6%. Відносно невеликою у національній економіці залишається питома вага підприємств виробничої сфери. Загальна кіль­кість малих підприємств у сільському господарстві, промисло­вості та будівництві у 2004 р. становила 85, 1 тис, що дорівнює 30 %, а обсяг реалізованої продукції 28,6 %. Украй мало створе­но малих підприємств, які займаються інноваційною діяльністю. У цілому фінансовий результат від основних видів діяльності (прибуток) до оподаткування малих підприємств, що визначені такими в їх статутних документах, від'ємний і становив за 2004 р. (-1,3 млрд грн), причому найбільші збитки (-1,7 млрд грн) за­знані у промисловості.

Усі наведені структурні характеристики свідчать, що сфера малого бізнесу в Україні ще тільки формується і не повною мі­рою відповідає стандартам країн із розвинутою ринковою еконо­мікою. У США, наприклад, кожна четверта фірма припиняє свою діяльність уже на першому році існування, а 90 % усіх нових фірм існують не більше чотирьох років. Проте малий бізнес — важлива складова сучасної ринкової економіки. По-перше, він формує конкурентне середовище, сприяє утвердженню конкурент­них відносин, оскільки є антимонопольним за своєю приро­дою. По-друге, малі підприємства, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надають ринковій економіці необхідної гнуч­кості. По-третє, малі підприємства створюють 50—80 % робо­чих місць. По-четверте, він сприяє підвищенню продуктивності праці та прискорює впровадження досягнень науково-технічного прогресу за рахунок високої спеціалізації, гнучкості, швидкого реагування на технічні досягнення. По-п 'яте, дуже важливу фун­кцію відіграють малі підприємства в пом'якшенні соціальної на­пруженості та демократизації ринкових відносин, адже саме вони є фундаментальною основою утворення середнього класу.

Порівняння структури бізнесу національної економіки й країн із розвинутою ринковою економікою вказує на ще одну важливу обставину — в Україні значно нижчою є питома вага середніх підприємств (табл. 2.6). У США середні підприємства становлять майже чверть від усіх зареєстрованих підприємств і виробляють вони 32 % загального обсягу продукції та послуг. Це стабільно працюючі підприємства, які мають або власну досить відому в певному регіоні марку й гарну репутацію, або є постійними парт­нерами великих корпорацій.

Структура організаційно-правових форм господарювання. Ринкова економіка передбачає, що кожне підприємство з огляду на об'єктивні і суб'єктивні причини має шукати свої шляхи роз­витку та найбільш сприятливі для цього форми організації й гос­подарювання. А це багато в чому залежить від організаційних сторін володіння і розпорядження факторами виробництва. Влас­не саме з ними пов'язане привласнення результатів виробництва, характер якого визначається формами власності на засоби вироб­ництва. Таким чином, структура організаційно-правових форм господарювання вказує на переважні у національній економіці способи привласнення результатів виробництва.

Необхідно підкреслити різницю між формою власності та ор­ганізаційно-правовою формою господарювання. Незбіжність цих понять випливає хоча б із того, що в одному підприємстві як його засновники можуть бути об'єднані різні форми власності та, на­впаки, у рамках однієї форми власності можуть бути об'єднані підприємства різних організаційно-правових форм.

Під організаційно-правовою формою господарювання мається на увазі комплекс юридичних, правових, господарчих норм, які визначають характер, умови та способи формування відносин між власниками підприємства, а також між підприємством і зов­нішніми щодо нього суб'єктами господарської діяльності та ор­ганами державної влади.

Законодавство України визначає 40 організаційно-правових форм господарювання. До основних організаційно-правових форм господарювання належать: приватне підприємство, державне під­приємство, комунальне підприємство, іноземне підприємство, то­вариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатко­вою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, акціонерне товариство, фермерське господарство, кооператив, організація (установа, заклад), громадська організація'.

Співвідношення організаційно-правових форм господарюван­ня має істотне значення для розвитку національної економіки, оскільки саме воно визначає джерела, масштаби та спосіб залу­чення інвестицій, які акумулюються у статутних фондах підпри­ємств. За ознакою способу формування статутного фонду усі підприємства можна поділити на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним признача­ється, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та лікві­дації підприємства. Унітарними є фермерські, приватні, держав­ні, комунальні підприємства. До унітарних належать підприємства засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації тощо.

¹ До інших організаційно-правових форм господарювання належать: підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки), казенне підприємство, підпри­ємство споживчої кооперації, філія (інший відокремлений підрозділ), дочірнє підприєм­ство, асоціація, корпорація, консорціум, концерн, представництво, товарна біржа, кредит­на спілка, споживче товариство, спілка споживчих товариств, політична партія, релігій­на організація, профспілка, об'єднання профспілок, благодійна організація, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, організаційно-правові форми підприємств, створення та державна реєстрація яких не передбачена чинним законодавством (колек­тивне, орендне, спільне), інші об'єднання юридичних осіб.

Корпоративне підприємство утворюється зазвичай двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та /або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління спра­вами, на основі корпоративних прав, зокрема, через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі до­ходів та ризиків підприємства. Корпоративними підприємствами є кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою від­повідальністю, інші форми господарських товариств.

Важлива перевага корпоративних підприємств порівняно з іншими формами бізнесу полягає у можливості акумулювання значних фінансових ресурсів за рахунок розширення кола заснов­ників (як, наприклад, у товариствах з обмеженою відповідальніс­тю або кооперативах) чи емісії та розповсюдження цінних папе­рів (як в акціонерних товариствах).

Зміни у структурі організаційно-правових форм господарювання в Україні протягом 2001—2005 рр. характеризуються відносно ста­більними тенденціями . У групі унітарних підприємств за цей період унаслідок приватизаційних процесів скоротилася кількість державних підприємств з 9965 од. у 2001 р. до 7752 од. у 2005 р., а їхня питома вага у обсязі виробництва зменшилася у 1,5 раза. Сут­тєві зміни за цей період відбулись у структурі корпоративних під­приємств: питома вага товариств з обмеженою відповідальністю збільшилася з 26,58 % до 29,60 %, а питома вага акціонерних това­риств скоротилася з 4,19% до 3,38%. Тому, незважаючи на певні позитивні зрушення, фондовий ринок в Україні залишається недо­статньо розвинутим. Так, обсяг емісії акцій за 2004 р. становив 12,4 млрд грн, а загальна їхня вартість становила всього 82 млрд грн, то­ді як у Польщі — у шість разів більше. Занадто малим і нестабіль­ним для масштабів національної економіки є й обсяг операцій з цін­ними паперами на фондових біржах: у 2001 р. він становив 2,9 млрд грн, у 2002—2003 рр. — 250—350 млн грн, а в 2004 р. — 2,4 млрд грн. Унаслідок скорочення обсягу операцій з цінними паперами згортається інфраструктура фондового ринку, зокрема, кількість фондових бірж та їхніх філій за 2004 р. скоротилася з 29 до 19.