8.4. Економічна свобода і економічний порядок як прояв економічної демократії.

У контексті побудови демократичної національної економіки достат­ньо уваги повинно приділятися порядку та економічній свободі, що с конкретними формами прояву економічної демократії.

Економічний порядок - якісна характеристика стану соціально-еко­номічної системи щодо морально-етичних і політичних норм.

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудо­вого колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політич­них та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.

Свобода і вільна свідома діяльність людини - найважливіша риса її сутності і об'єкт дослідження широкого кола наук.

Голландський філософ Б.Спіноза розглядав свободу як свободу лю­дини від рабської залежності від зовнішніх умов, що сковують її жит­тя. К.Маркс - як усвідомлену необхідність (здатність людини, колективу обирати і приймати рішення з усвідомленням справи). В.Вернадський - як свободу думки і віри розумної людини.

Міра суспільної та економічної свободи визначається рівнем розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, відносин економічної влас­ності, господарського механізму - рівнем розвитку економічної системи, а також соціальних, правових, політичних, культурних, національних, ідеологічних та інших надбудовних відносин. Свобода визначається та­кож глибиною пізнання об'єктивних законів природи і суспільства.

Найбільше свобода залежить від економічної свободи окремої люди­ни, трудового колективу. Розвиток людської цивілізації довів необґрун­тованість тверджень багатьох учених (А.Сміта, Дж.-С. Мілля та ін.), що найбільшого розквіту свобода набуває за найменшого впливу держави на прогрес суспільства. Найважливіша умова свободи людини, трудового колективу залежить від характеру власності на засоби виробництва та відсутності заснованих на них відносин експлуатації. Великого значення при розвитку національної економіки набуває свобода вибору. Свобода вибору - це:

• по-перше, вибір кожною країною власної моделі соціально-еконо­мічного розвитку, а отже, типу економічної системи і соціальних відно­син (у вузькому значенні цієї категорії);

• по-друге, форма вияву економічної свободи, що передбачає здат­ність власників різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, інфор­маційних та ін.) використовувати їх на власний розсуд в рамках існую­чого законодавства, а власників робочої сили - здійснювати будь-який вид трудової діяльності, що відповідає їх можливостям, здібностям та інтересам, а також свободі вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращого місця роботи та вищої заробітної плати, не виходячи за рамки чинного законодавства.

На нижчій стадії розвитку капіталізму в концепціях лібералізму, пере­дусім у працях А.Сміта, обстоювалася ідея пріоритету свободи особи. її потреб та інтересів порівняно з правовими потребами та інтересами окре­мої нації чи держави. Така пріоритетність була науково обґрунтованою за панування приватної власності - власності, що належить окремій особі, максимум - сім'ї. Водночас внаслідок посилення колективного характеру виробництва і праці в межах окремого трудового колективу посилювало­ся значення колективних потреб, інтересів і цінностей, що вимагало узго­дження свободи вибору окремого працівника зі свободою вибору колек­тиву. Така переоцінка цінностей зросла на вищій стадії розвитку ринкової економіки, оскільки домінуючим типом і формами власності стають ко­лективні. З огляду на це навіть окремі власники і групи власників капіталу змушені узгоджувати свої інтереси в рамках акціонерної форми капіталу.

Щодо окремих держав, то з інтернаціоналізацією національних еко­номічних систем (що найповніше втілено в ЄС), вони узгоджують свої інтереси з наднаціональними органами.

Економічна свобода у найбільш широкому значенні - це форми і ва­ріанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у ви­борі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів роз­поділу доходів, споживання матеріальних і духовних благ.

Основою економічної свободи є:

• плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів;

• наявність політичної свободи;

• досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;

• економічний прогрес;

• відсутність значної кількості безробітних тощо.

Економічна свобода економічних суб'єктів (суб'єктів господарю­вання) - це право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери при­кладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та орга­нізаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.

Якщо йдеться про економічну свободу окремих суб'єктів господарю­вання, то вона повинна враховувати інтереси інших суб'єктів, а також по­єднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших економічних суб'єктів здійснюється значною мірою внаслідок прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань, прийняття но­вих та вдосконалення існуючих законодавчих норм тощо. В економічній системі розвинутих країн світу свобода економічного вибору поступово переростає розуміння свободи лише як пізнаної та усвідомленої необхід­ності у формі безальтернативного вибору. Оскільки існує значна кількість типів і форм власності, а отже, й управління власністю, розподілу ресур­сів, витрат доходів тощо, то свобода економічного вибору реалізується у формі двох і більше альтернатив.

Основними економічними суб'єктами виступають домашні господар­ства, підприємства, фірми і держава (органи державного управління, дер­жавні установи).

Економічна свобода у межах домашнього господарства здійсню­ється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Пе­реважна їх частина за ринкової економіки - наймані працівники.

Економічна свобода найманих працівників обмежується тим, що во­ни володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені влас­ності на інші фактори виробництва. Щодо такого елемента економічної свободи, як свобода обирати сфери докладання своїх здібностей, то в ба­гатьох розвинутих країнах світу значна кількість найманих працівників, по-перше, не мас можливості повною мірою розвивати свої здібності, наприклад, національні меншини, емігранти, тобто особи з найгіршою підготовленістю до праці. По-друге, наявність безробіття свідчить про відсутність для переважної більшості з них можливості вибору будь-якої сфери прикладання своїх здібностей.

Двома основними типами економічних суб'єктів є виробники (това­рів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі.

Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору ви­ду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку. Водночас така економічна свобода повинна органіч­но поєднуватися з економічною відповідальністю, тобто зобов'язанням виробника відповідати за якість вироблених товарів і наданих послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за заподіяні збитки іншим суб'єктам економічної діяльності тощо.

Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибо­ру якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Вона повинна поєднуватися з усвідомленням і до­триманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм.

Економічна свобода підприємств реалізується у виборі різних орга­нізаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.

Економічна свобода фірм проявляється у виборі на власний розсуд і з урахуванням особливостей ринкової та економічної ситуації партнерів, що входять до фірми з числа усіх суб'єктів економіки, а також укладання таких форм контрактів, що найбільш повно дають можливості фірмі як комплексному динамічному утворенню реалізувати цілі власного існу­вання без обмеження прав і свобод інших суб'єктів господарювання.

Економічна свобода держави означає можливість формувати свою еко­номічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, про­диктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп. Таку по­літику певною мірою можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічною основою свободи в сучасних умовах є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Нині без значної частки дер­жавної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу то­що) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої немож­ливе існування самої економічної системи, а отже, й приватної власності.

Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають еко­номічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного зако­нодавства, етики, моралі тощо.

Для розвитку демократичної національної економіки велике значення також мас економічна свобода інформаційної сфери, оскільки в сучасних умовах інформація стає одним з найбільш вагомих ресурсів економіки будь-якої держави.

Економічна свобода інформаційної сфери - реалізоване засобами ма­сової інформації, видавництвами, підприємствами інформаційного зв'яз­ку, особами, які займаються інформаційною діяльністю індивідуально, право самостійно розпоряджатися коштами і майном, одержаними закон­ними методами, та вести власну економічно-господарську діяльність за умови недопущення будь-якого втручання власників вкладених коштів і майна у зміст та форми інформаційної діяльності, її організаційне твор­че забезпечення, заборони використання економічних важелів з метою впливу на учасників інформаційного процесу.

Економічна свобода інформаційної сфери - основа незалежності за­собів масової інформації, свободи слова, плюралізму та демократичних засад інформаційної діяльності загалом. Як правило, вона гарантується конституцією і законами держави. Вона також слугує загальним індика­тором стану певного суспільства, оскільки в більшій мірі відбиває засади демократичності.

Для побудови демократичної національної економіки в Україні необ­хідно дотримуватися економічної свободи суспільства для всіх суб'єктів господарювання з урахуванням тісних взаємозв'язків економічної підсис­теми з іншими структурними елементами та підсистемами суспільства. Проте більшість досліджень останніх років свідчить, що Україна знахо­диться лише на стадії формування підвалин громадянського, а значить демократичного, суспільного устрою, а не на стадії "існування" в ньому.

Таким чином можна підсумувати, що структурно-функціональний аналіз економічних систем з позицій теорії інститутів дає можливість описувати і досліджувати процеси формування інституційного середо­вища економіки, перетікання системних функцій між інституційними структурами та підсистемами, домінування одних інститутів над інши­ми, загибель та появу нових їх організаційних форм. Це і с реальна іс­торія і перспективи розвитку людського суспільства загалом і окремих його підсистем (окремі нації). У цьому і полягає принцип поєднання і ви­окремлення у структурі наукового знання загального та особливого - ви­токи різних варіантів історичного розвитку, взяті окремо, становлять со­бою історію окремих країн і цивілізацій, а у своїй сукупності формують історичну канву розвитку людства.

Термінами економічної науки це твердження формулюється таким чи­ном: становлення і постійна трансформація базових економічних інсти­тутів та інституцій веде до еволюційного розвитку економічних систем за загальними закономірностями та, враховуючи специфічні риси сус­пільств, - окремих типів національних економік.

Таким чином, економічні системи суспільства виступають структурованим комплексом економічних інститутів, набір яких приблизно одна­ковий у будь-якій національній системі господарювання, проте прояви та форми його реалізації є різними. Так, країни з ринковою економікою сто­ять на вищих щаблях розвитку громадянського суспільства та адекват­них їх розвитку систем політичного устрою і господарювання. А країни з трансформаційною економікою та ті, що розвиваються, перебувають на стадії формування власних підвалин демократичного розвитку, фор­мування структурних та функціональних елементів політичної та еконо­мічної підсистем суспільної життєдіяльності. їх стале зростання, таким чином, залежить першочергово від того, як швидко і на скільки якісно (поетапно, нестихійно, продумано, системно) вони реалізують принципи демократичності у всіх підсистемах суспільства.