3.3. Соціальна нерівність та перерозподіл доходів

Соціальна нерівність — це міра нерівномірного роз­поділу матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і вла­ди, а також у життєвому стані різних суспільних груп. Основни­ми соціальними питаннями, які викликають стурбованість у кож­ному суспільстві, зокрема і в Україні, є проблема надто високої нерівності в розподілі багатства і доходів та існування бідності. Варто зауважити, що фактичний рівень індивідуального добробуту й доходів у будь-якому суспільстві нерівний. Необхідно ви­явити основні причини нерівності в доходах.

Існує кілька основних причин нерівності в розподілі доходів населення.

1. Відмінності у здібностях і вміннях людей. Люди мають різні розумові здібності, фізичні дані, різну схильність до ризику тощо.

2. Інтенсивність-праці. Люди можуть працювати різну кіль­кість годин на день, тиждень, а якщо необхідно — і у вихідні дні.

3. Відмінності у професійних перевагах, видах занять та пра­ці. Різні види діяльності оплачують по-різному, серед причин цього явища й різна привабливість праці, й можливі ризики за­хворювань чи навіть загроз для життя. Так, щоб залучити робіт­ника на непривабливу роботу, йому слід заплатити більше, ніж за аналогічну, але привабливішу роботу. Це може бути оплата праці металурга, шахтаря в порівнянні з іншою діяльністю.

4. Відмінності в освіті і навчанні. У сучасних умовах люди з вищим рівнем освіти (магістри, кандидати наук, доктори_наук, доценти, професори) можуть заробляти більше грошей здобути більш високооплачувану роботу.

5. Інші чинники. Сюди слід віднести такі чинники, як відмін­ності в готовності ризикувати, нерівність у володінні власністю, нерівність у доходах, спричинена нерівністю успадкованого і на­бутого майна; монополія на ринку, везіння, зв'язки, нещастя, дискримінацію за статтю, віком, етнічним походженням. Слід за­уважити, що вплив спадщини спостерігається в перехідних су­спільствах, зокрема в Україні, де значна диференціація у багат­ствах утворилася буквально протягом останніх десяти років.

Крайнім проявом нерівності в розподілі доходів є бідність. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний_конкретному суспільству в конкретний період часу.

Бідні верстви населення — це ті, хто не має найнеобхіднішого: нормального житла, їжі, одягу, здоров'я, можливості здобути освіту. Крім того, бідність — це ще й страх перед майбутнім, зу­мовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе та близьких від нестатків.

У світовій практиці існують різні погляди на причини бідно­сті, які породжують різні підходи до розв'язання або послаблення проблем бідності.

Згідно з одними поглядами, бідність є результатом нерівних соціально-економічних умов. Соціально-економічні умови бідних визначаються поганим харчуванням, несприятливим оточенням, низьким рівнем викладання в школах, які відвідують діти бідних, дискримінацією при працевлаштуванні та іншими чинниками. Такий погляд є виправданням активної соціальної політики, що передбачає або підтримку доходів, або коригування умов, які по­роджують бідність.

Згідно з іншими поглядами, бідність є наслідком поганого пристосування індивідів до умов соціального життя, тобто пове­дінки, яка залежить від самої людини і яку вона сама ж може змі­нити. Підтримка людей, які не хочуть працювати, лише розбещує їх, що призводить до зменшення у них стимулів до ефективної праці. Такий погляд вимагає від влади згортати соціальні про­грами підтримки людей з низькими доходами.

Існування бідності в Україні не викликає сумніву, проте офі­ційно не визначено критеріїв та показників вимірювання бідності. На основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств, проведеного за методологією Держкомстату України, розраховано кількісні характеристики бідності. За даними цього обстеження до категорії бідних в Україні у 2002 році належало 27,8% населення (13,7 млн), украй бідних — 14,7% (7,12 млн). Основну частину бідних верств населення України становлять до-могосподарства з дітьми до 18 років — 75,0 %. Серед бідного на­селення України сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 %, а сім'ї, в яких усі дорослі працюють, — 18,5 %.

Значна за масштабами група бідних — пенсіонери: 44,5 % бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 % з них — це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіоне­ри і 9,3 % — домогосподарства, у складі яких є тільки пенсіоне­ри, які не працюють.

Працююче населення також не гарантоване від ризику потра­пити до категорії бідних. Близько 78 % усіх бідних становлять сім'ї, в яких хтось із дорослих працює.

Уперше у 2000 р. у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України була сформульована як першочергова проблема економічної політики — проблема бідності в Україні. У 2001 р. Указом Президента України була затверджена Страте­гія подолання бідності, згідно з якою були визначені стратегічні напрями подолання бідності:

1) підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;

2) збільшення доходів від трудової діяльності;

3) соальне страхування як спосіб захисту особи від втрат до­ходу;

4) запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

5) соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можли­востями;

6) соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених бать­ківського піклування;

7) поліпшення житлових умов соціально вразливих верств на­селення;

8) моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бід­ності.

Слід розрізняти первинний і вторинний розподіл доходів.

Первинний розподіл — це розподіл, що відбувається в еконо­міці пропорційно факторам виробництва.

Вторинний розподіл — це наслідок перерозподілу доходів між різними групами домогос-подарств, який здійснює державна влада.

По-перше, аналізуючи нерівність з позицій економічної теорії суспільного добробуту, варто зауважити, що суспільний добро­бут буде вищим унаслідок перерозподілу благ.

По-друге, існує певний зв'язок між ступенем нерівності у роз­поділі доходів і макроекономічним зростанням.

Для вимірювання нерівності доходів усе населення (тобто всі домогосподарства) попередньо ранжується за своїми доходами (або видатками). В Україні усі домогосподарства (а їх налічуєть­ся близько 17 млн) розбивається за своїми доходами на п'ять рів­них за чисельністю груп (які називаються квінтилями) або десять груп (децилі). До першої групи потрапляють найбідніші домогос­подарства, до останньої (п'ятої або десятої — залежно від варіан­та поділу) — найзаможніші. Основними показниками нерівності в розподілі доходів є квінтильний і децильний коефіцієнти та ко­ефіцієнт Джині.

Квінтильний коефіцієнт дорівнює відношенню частки дохо­дів вищої квінтильної групи (у відсотках) до частки доходів ниж­ньої квінтильної групи. Нижня квінтильна група — це 20 % най-бідніших домогосподарств, вища група — 20 % найбагатших домо господарств.

Децильний коефіцієнт дорівнює відношенню частки доходів вищої децильної групи до частки нижньої децильної групи, де нижня децильна група — це 10 % найбідніших домогосподарств, вища група — 10 % найбагатших домогосподарств.

Коефіцієнт децильності можна розрахувати за такою фор­мулою:

де — коефіцієнт децильності;

— сумарні річні доходи 10% найбільш багатих верств

населення;

— сумарні річні доходи 10% найменш забезпечених

верств населення.

Аналогічно можна розрахувати квінтильний коефіцієнт.

Коефіцієнт Джині — показник нерівності в розподілі доходів, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца і лінією абсолютної рівності, до площі трикут­ника, що утворюється лінією абсолютної рівності і координатни­ми осями.

Для порівняння нерівності в доходах між країнами використо­вуються деякі макроекономічні показники — валовий внутрішній продукт на душу населення. Нерівність може бути проілюстрова­на і графічно — за допомогою кривої розподілу доходів та кривої Лоренца.

Рис. 3.5. Крива розподілу доходів

Д

10 20 30 40 50 дохід

ля побудови кривої розподілу доходів (рис. 3.5) необхідно: по горизонталі відкласти обсяг річного доходу домогосподарств, по вертикалі — відсоток домогосподарств, які мають відповідний обсяг доходів.

За допомогою цієї кривої можна проілюструвати кілька уза­гальнених характеристик доходів домогосподарств:

Середній дохід — дохід на одне домогосподарство.

Медіанний дохід — це дохід якогось домогосподарства, яке займає середню (медіанну) позицію при ранжуванні всіх домогос­подарств за доходами від нижчих доходів до вищих. Тобто меді­анний дохід розподіляє домогосподарства на дві однакові за чи­сельністю групи: ті, у кого дохід менший за медіанний, і ті, у ко­го він більший. «Модний» дохід — найпоширеніший рівень до­ходу, точка максимуму кривої. На рис. 10.5 зображена умовна крива розподілу доходів.

Розподіл доходів, як це видно, нерівний і несиметричний. За­значимо закономірність: за нерівного розподілу доходів середній дохід завжди перевищує медіанний дохід.

Крива Лоренца наочно відбиває частку доходу, що припадає на різні групи населення. Графік цієї кривої ілюструє ступінь не­рівності в розподілі доходів: по вертикалі показана кумулятивна частка доходів (від 0 до 100 %), по горизонталі — кумулятивна частка населення, яка отримує ці доходи, також від 0 до 100 % (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Крива Лоренца для України (2000 р.)

Повну рівність відображає бісектриса, тобто крива повної рів­новаги. Якщо доходи розподіляються абсолютно нерівно, тоді крива складатиметься із двох секцій, які утворюють прямий кут.

На рис. 3.6 побудована крива Лоренца для України по п'яти точках, за статистикою розподілу доходів по квінтилях у 2000 р.

Крива Лоренца та її особливості: — показує реальний розподіл доходу;

• відбиває частку доходу, що припадає на різні групи насе­лення;

• якщо кожна група одержуватиме рівну частку доходу, на графіку це відіб'ється у вигляді бісектриси;

• чим ближче крива Лоренца до лінії бісектриси, тим вище ступінь рівномірності розподілу доходу;

• чим більша увігнутість кривої Лоренца, тим нерівномірнішим є розподіл доходу;

• якщо тільки 1 % усього населення одержуватиме весь до­хід, це виразиться у вигляді кривої абсолютної нерівності;

• крива абсолютної нерівності утворює прямий кут з верши­ною в точці А;

• криву Лоренца можна використовувати для аналізу розпо­ділу доходу в різні періоди часу в певних країнах чи між різними групами.

Основними показниками масштабів бідності є межа, рівень і глибина бідності.

Межа бідності — це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче якого неможливе задоволення основних потреб, або це частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахун­ку на місяць. За допомогою цієї межі визначаються сім'ї, які на­лежать до категорії бідних.

Рівень бідності — це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за ви­значену межу бідності.

Глибина бідності — це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності, або ті, хто опинився нижче межі бід-ності.

У практиці для визначення глибини бідності використовують комплексні індекси бідності: індекс бідності FGT (Foster-Greer Thorbecke) і індекс бідності А. Сена.

Комплексний індекс бідності FGT можна визначити за допо­могою формули

Де - душовий дохід ;

Z— величина прожиткового мінімуму (поріг бідності);

N— чисельність населення;

n — чисельність бідних;

Q — ступінь індексу.

Індекс нульового ступеня (Q = 0) визначає частку населення з доходами нижче прожиткового мінімуму. Індекс першого ступе­ня (Q = 1) визначає середню величину доходу, якого не вистачає до прожиткового мінімуму (у відсотках до прожиткового мініму­му) — це індекс глибини бідності. Індекс другого ступеня (Q = 2) — це індекс гостроти бідності, він є характеристикою гостроти бі­дності, бо чутливіший до питомої ваги найбіднішої частини на­селення.

Комплексний індекс бідності А. Сена визначається за фор­мулою

де Ро— рівень бідності;

G— індекс Джині;

D— дефіцит видатків як сума дефіцитів видатків (% від ВВП), яку треба додати бідним для досягнення ними межі бідності.

В Україні для вимірювання межі бідності використовуються такі показники: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, прожитковий мінімум.

Мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному та вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Межа малозабезпеченості — це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадяни­нові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встанов­леному законодавством. При цьому вартість непродовольчих то­варів не може становити менше 15 % вартості продуктового на­бору.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рів­ня життя в Україні; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком; визначення права на при­значення соціальної допомоги, розмірів соціальної допомоги, до­помоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, а також стипендій та інших виплат; встановлення величини неоподатковуваного мі­німуму доходів громадян; формування Державного бюджету та місцевих бюджетів; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, культури, торгівлі, соціального обслуговування та ін.

Прожитковий мінімум може встановлюватися на одну особу і в розрізі основних соціальних і демографічних груп населення, до яких належать такі категорії населення: діти до 6 років; діти від 16 до 18 років; працюючі дорослі; непрацюючі дорослі.

З 1 січня 2006 р. прожитковий мінімум встановлено в розмірі 465 грн, мінімальну зарплату — 350 грн, а мінімальну пенсію у розмірі 359 грн. З 1 січня 2007 р. прожитковий мінімум встановлено в розмірі 492 грн, мінімальну зарплату — 400 грн.

Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і по­слуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на про­довольчі товари можуть розраховуватися на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематич­ні спостереження в державній і кооперативній торгівлі, і які дру­куються в пресі (експрес-інформація Державного комітету стати­стики України), а також цін на колгоспних ринках.

Одним із важливих показників рівня життя населення є варті­сна величина прожиткового мінімуму для непрацездатних грома­дян (межа малозабезпеченості), яка розраховується за формулою

де - - вартісна величина прожиткового мінімуму (межі малозабезпеченості), грн;

— сума вартості споживання продуктів харчування, грн;

Ц — фактична ціна купівлі продуктів харчування, грн;

— споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими нормами за рік, кг;

— сума вартості непродовольчих товарів, грн;

— вартість утримання житла, грн (оплата житла, тепло-, водо- і газопостачання, водо відведення, електроенергія);

— побутові послуги, послуги зв'язку, послуги культури, грн.

Державна влада задля зменшення нерівності у розподілі дохо­дів здійснює примусове переміщення ресурсів, яке веде до змен­шення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, або до перерозподілу доходів за допомогою транс­фертів та податків.

У ринкових умовах однією з найбільш поширених форм трансфертів є програми соціальної допомоги. Ці програми поді­ляються на дві групи:

Перша група — це програми соціального страхування, за яки­ми відповідні кошти отримують усі члени суспільства незалежно від доходів у випадку: виходу на пенсію, у разі інвалідності, тим­часового захворювання, втрати роботи).

Друга група — це програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий дохід не переви­щує певний рівень (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Варто зауважити, що прямі податки характеризують показни­ки середньої і граничної ставок податку.

Середня ставка податку (АТК) дорівнює частці (або процен­ту), який становлять податки Т в сукупному доході І, і розрахову­ється за формулою

АТR = Т/І (або АТR = Т/І • 100 %).

Гранична ставка податку (МТR) — це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів, її можна розрахувати за формулою

MTR = ∂T/∂I,

де ∂Т — додаткові податки, ∂I — додаткові доходи.

Щоб зрозуміти роль податків у перерозподілі доходів, слід ураховувати, що податки бувають пропорційними, прогресивни­ми і регресивними, які були розглянуті в темі 6.

Перерозподіл доходів досягається за допомогою прогресивної системи оподаткування. її застосування дає змогу зменшити не­рівність розподілу доходів у суспільстві. Це можна проілюстру­вати з використанням кривих Лоренца до і після оподаткування(рис. 10.7).

Рис.3.7. Зменшення нерівності внаслідок оподаткування і здійснення трансфертів

Згідно з наведеним рисунком перші 20 % населення отриму­ють менше 5 % доходів до стягнення податків, а після стягнення — 10 % доходів; 40 % населення — близько 10 % доходів до стяг­нення, а після стягнення — 15 % доходів; 60 % населення — бли­зько 20 % доходів до стягнення, а після стягнення — 35 % дохо­дів, 80 % населення — 40 % доходів до стягнення податків, а після стягнення — близько 60 % доходів. За таких умов решта 20 % населення отримають понад 40 % доходу. Як відомо, площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності в доходах. На рис. 3.7 площа між бісектрисою і кривими Лоренца до стягнення податків була більша, ніж після стягнення податків. Таким чином, прогресивна система оподаткування дає змогу зменшити нерівність розподілу доходів у суспільстві.