1. Масовий терор проти військових

1.1. Розділення кадрових військових

Після революції на території України розділення колишніх військових відбулося природним шляхом. З одного боку, більшовики їх явно потребували для створення боєздатної армії, що могла б пронести прапор світової революції через країни Західної Європи. А хто інший міг організувати таку армію, коли не військові професіонали? Колишніх офіцерів облікували. Тих, хто намагався пристосуватись, ні на що не реаґував і вступити до армій Колчака, Денікіна чи Врангеля не поспішав, було відібрано й відправлено у діючу Червону Армію – 559 колишніх офіцерів, серед яких 123 особи мали військові звання від капітана й вище. 225 осіб було призначено на командні посади. Одержавши статус воєнспеців, вони й створили могутню армію.

Доля тих офіцерів старої царської армії, кого радянські реєстрації застали поза РСФСР, склалась трагічно з самого початку. Червоних не влаштовувало саме їхнє існування, адже вони могли очолити збройну боротьбу. За оцінками Українського Червоного Хреста, у Києві було вбито 5 тисяч осіб. Це був яскраво виявлений геноцид. З українських генералів у ті страшні дні й тижні загинули начальник Генерального штабу генерал-майор Б.Бобровський, генерал-майор О.Розгін, генерал-майор Я.Гандзюк, генерал-майор Я.Сафонів та генерал-майор М.Іванів. Трохи пізніше, у 1919 році, більшовики розстріляли: у Києві – генерал-майора О.Гречка, в Одесі – військового міністра Української Держави генерала О.Рогозу, у Чернігові – генерал-майора О.Дорошкевича. Був розстріляний у 1920 році, потрапивши до полону, і генерал-майор О.Ревишин. У Криму погроми почались після розгрому врангелівців у листопаді 1920 року.

Збереглися розстрільні справи на 100, 200 й більше офіцерів, що складаються лише з анкет і вироку. Вирок був відомий більшовикам уже наперед. Приклад – розстрільна справа на 287 офіцерів, засуджених у Феодосії на засіданні надзвичайної трійки 4 грудня 1920 року. Ухвала формулювалась так: “Принимая во внимание доказанность обвинения всех вышепоименованных в количестве двухсот восьмидесяти семи человек как явных врагов трудового народа и контрреволюционеров – расстрелять, имущество их конфисковать”.Ця справа, яку навіть важко назвати слідчою, склалась із заповнених анкет чотирьох типів: “Анкета для регистрации бывших офицеров и участников белых армий”; “Опросный лист Особой Фронтовой комиссии”; “Анкета для регистрации бывших участников белых армий”; “Анкета-протокол для бывших офицеров”. Так загинуло 287 осіб, ліквідованих незалежно від їхніх відповідей. Інша справа називається “Дело № 5 на 122 человека по постановлению тройки … 8/ХІІ - 20 г.”, де знаходимо постанову надзвичайної трійки про розстріл усіх перерахованих у справі офіцерів (дата: 8 грудня 1920 року, Херсон). До постанови додано 122 анкети, на кожній із яких – знову ж один і той самий стереотипний напис: “В интересах обороны и укрепления РСФСР … расстрелять”*.

_______________

* Білокінь С.І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження. - К., 1999. – С. 225-233

1.2. Причини репресій

Тема передвоєнного становлення Червоної армії, специфіка цього процесу, репресії, що обрушилися на її командний, в першу чергу викладацький, склад в 30-і роки, продовжують залишатися одними з найбільш дискусійних у військово-науковому світі.

Перша хвиля репресій, відомих як справа “Весна”, послабила більшовицькі збройні сили, насамперед їх науковий потенціал, і неабиякою мірою сприяла поразці РСЧА на першому етапі Великої Вітчизняної війни.

Тільки в період з 1930 по 1931 рік було заарештовано понад три тисячі військових, серед яких виявилися не тільки колишні генерали і офіцери, які з самого початку служили в Червоній армії, але і білогвардійські воєначальники, які добровільно повернулися в СРСР. Найбільш відомими з них були генерали: герой оборони Криму Слащев, командир 4-го Донського корпусу Секретєв, начальник елітної Марківської дивізії Гравіцький, генерал Морозов, який командував в кінці громадянської війни Кубанською армією.

Абсолютно очевидно, що бойовий досвід і знання колишніх генералів і офіцерів сприяли перетворенню більшовицьких збройних сил у передові і найсильніші в Європі. Чому ж тоді радянське керівництво обрушило репресії на військових?

На початку 1930-х років були кинуті в табори і розстріляні справжні професіонали, військові теоретики і вчені, чиї досвід і знання, безсумнівно, допомогли б уникнути трагедії 1941 року.

Питання про причини репресій, пов’язаних із справою “Весна”, цікаві ще й на тлі непростої зовнішньополітичної ситуації, що склалася навколо СРСР в кінці 20-х років. У 1927 р. різко загострилися радянсько-британські суперечності, що привели до тимчасового розриву дипломатичних відносин між обома країнами, а на польському кордоні ледь не спалахнула війна. Одночасно з цим активізувалася диверсійна діяльність білогвардійців на території СРСР, а фактичний головком Білої армії, об’єднаної в Російський загальновійськовий союз, барон Врангель здійснив інспекційну поїздку на Балканський півострів, де були розташовані довірені йому частини.

У 1927 р. для більшовицького керівництва стало очевидним, що у разі початку військових дій з будь-якою зі східноєвропейських країн (Польщею передусім) боєздатні, добре організовані і навчені білі війська візьмуть участь у боротьбі проти СРСР. У цій ситуації для Сталіна і його оточення залишалося невідомим, як поведуть себе 15 тисяч вчорашніх контрреволюціонерів, які служили в РСЧА.

Таким чином, перша причина репресій криється в страху більшовицького керівництва перед можливістю військового перевороту.

Побоювання комуністів перед можливістю військового перевороту в кінці 20-х років були, на наш погляд, в цілому безпідставні, про що незаперечно свідчать матеріали слідства у справі “Весна”.

Ще одна причина репресій, можливо, криється в не зовсім правильній оцінці більшовицьким політичним керівництвом військової еліти РСЧА. Іншими словами, деякою мірою комуністи стали жертвою створеного ними ж міфу про те, що саме пролетарські полководці-самородки без всяких академій та військової освіти взагалі змогли перемогти сили контрреволюції.

Нарешті, необхідно сказати ще про одну причину репресій радянської влади проти військових – психологічної, що вже не в сфері історії, а швидше філософії.

Зауважимо, що на метафізичному рівні конфлікт нового і старого в Радянській Росії знайшов вираження в категоріях протистояння свої – чужі. Останні підлягали знищенню. До цих чужих відносилися церква, селянство, інтелігенція, купецтво і офіцерство. Всі названі верстви населення були носіями, як багатьом здавалося, старих традицій, світовідчуття, несумісних з новими цінностями. Тому комуністи і вважали за необхідне знищити носіїв ментальних установок минулого. До влади приходили не просто нові люди, а діячі, які стверджували навіть не стільки нову модель державного устрою, скільки світорозуміння, інше, навіть у деякому сенсі сакральне переживання влади.

Крім того, військспеци в очах нової влади були в деякому сенсі паралельною їй інтелектуальною елітою, що для більшовиків було нетерпимим. І тому старе не просто мало піти з політичної сцени, – воно мало бути знищено як носій ворожих цінностей, як чуже*.

1.3. Операція “Весна”

Справа “Весна” (також відома як “Гвардійська справа”) – чистка Червоної Армії в 1930-1931 роках органами ОДПУ, що стосувалась, в основному, військових, тобто генералів і офіцерів, які служили в армії Російської імперії. Всього було заарештовано за деякими даними більше 3 тисяч людей.

Популярність ця справа отримала з виходом у 1998 р. книги українського історика Ярослава Тинченко “Голгофа російської офіцерства”, який по суті вперше підняв цю тему і зробив її доступною масовому читачеві. Деякі документи, що стосуються операції “Весна”, були опубліковані на Україні в двотомному збірнику документів “З архівів ВНК, ОДПУ, НКВС”, присвяченому цій операції. У книзі А.А.Здановича “Органи державної безпеки і Червона Армія” описується агентурно-наглядова справа “Генштабісти” і операція “Весна”, детально пояснюється механізм їх розвитку й реальні причини, що зумовили посилену увагу до военспеців і репресії відносно них.

В умовах надзвичайного загострення в Україні соціально-політичних відносин, викликаного суцільною колективізацією і терором проти селянства, органи ДПУ продовжували фабрикувати кримінальні справи щодо діяльності “антирадянських організацій” з українським національним забарвленням всередині різних професійних і соціальних груп.

У липні 1930 р. співробітники ДПУ УСРР розпочали відпрацювання “військово-офіцерської контрреволюційної організації”, яка нібито готувала збройне повстання. Обгрунтування існування такої організації будувалося на тому, що строкову службу в Червоній армії проходила переважно сільська молодь, у зв’язку з чим в армійському середовищі зросли негативні настрої по відношенню до політики партії на селі. З іншого боку

* Военно-промышленный курьер. Игорь Ходаков. Опубликовано в выпуске № 4 (320) за 03 февраля 2010 года

небезпека виходила і з офіцерського корпусу, що мав у своєму складі багато тих, хто починав свою військову кар’єру ще в царській армії.

Розпочата в Конотопському окрузі, чекістська операція переросла у всесоюзну, тривала до літа 1931 року і увійшла в історію як справа “Весна”. Кількість осіб, репресованих у цій справі по Україні, підлягає подальшому уточненню. Втім, за інформацією начальника обліково-статистичного відділу ДПУ УСРР Я.В.Письменного, загалом по справі “Весна” через судову трійку ДПУ УСРР і колегію ОДПУ в липні 1931 року “пройшло” 2014 осіб, у тому числі військовослужбовців – 305. Було розстріляно 573 особи (27 військових і 546 цивільних); 23 військових отримали смертні вироки із заміною на 10 років ув’язнення в концтаборі; 1057 осіб було ув’язнено в місцевих будинках примусових робіт (215 військових і 842 цивільних); 40 військових заслано.

Слідство “викрило” і “Харківську організацію всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації”, члени якої – співробітники штабу Українського військового округу та військкерівники харківських вишів – нібито готували збройне повстання та планували створити із селянства п’ять повстанських піхотних та одну кінну дивізії, кілька окремих бригад та полків і артилерійських бригад.

Серед розстріляних у справі “Весна” були і харків’яни: начальник 1-го оперативного штабу УВО С.С.Івановський; помічник командувача УВО С.Г.Бєжанов-Саквалерідзе; голова авіаційного сектора Всеукраїнського товариства сприяння авіаційному та хімічному будівництву (Тсоавіахім) Г.Й.Вечфінський; помічник начальника 1-го оперативного відділу штабу УВО М.Т.Ніколаєв; командир 3-го мотоциклетного полку Б.О.Пономаренко*.

Варто зазначити, що на сучасному етапі офіційна цифра репресованих включає близько 10 тисяч людей. Іншими словами, до початку 30-х Сталін знищив і відправив до табору практично всіх дієздатних офіцерів колишньої імперської армії, фактично позбавивши командний склад РСЧА і військові навчальні заклади, а також академію Генштабу спадкоємності. Таким чином, багато в чому саме в репресіях 1930-1931 років – причини страшних поразок РСЧА в 1941 та 1942 роках, величезних територіальних і людських втрат і довгих чотирьох років війни**.

____________________

* Реабілітовані історією. Харківська область: Книга перша – Ч. 2/КЗ “Редакційно-видавнича група Харківського тому серії “Ребілітовані історією”, - К.; Х.: Оригінал, 2008. – 672 с.: іл. с. 31-32

** Тинченко Я.Ю. Голгофа російського офіцерства в СРСР, 1930-1931 роки. М., 2000. “Весна” 1930-1931 гг. - рецидив “красного” и пролог “большого” террора. – 496 с.