2.4. Аналіз інфраструктури річкового та трубопровідного транспорту на території західноукраїнського прикордоння;

В поняття трубопровідного транспорту входить переміщення на далекі відстані нафти, газу, нафтопродуктів та інших речовин магістральними трубопроводами. Трубопровідний транспорт поряд з економічністю забез­печує безперебійну роботу на протязі року і майже не залежить від природних умов, тому з кожним роком збільшується протяжність трубо­проводів на Україні і, не зважаючи на загальну економічну кризу, зростає частка трубопровідного транспорту в загальному обсязі перевезень вантажів всіма видами транспорту, що становить тепер більше 23%. Інфраструктура трубопровідного транспорту складається з лінійної частини – це трубопровід з відгалуженнями, до яких відносяться примі­щення обхідників, ремонтників, зв’язківців, станції корозійного за­хисту та інші. Точкові елементи інфраструктури – це основна база, куди поступає продукт з районів добування і де розміщена головна перекачу­вальна станція; кінцева база розподільча, де здійснюється налив продуктів в цистерни або відвід трубами меншого діаметру; проміжні станції під­тримки тиску в трубопроводі. З економічної точки зору проміжні станції намагаються розміщувати якомога ближче до населених пунктів, а головні станції до майданчиків нафтопереробних заводів (НПЗ).

Західно українське прикордоння представлено нафтопровідним, газопровідним та продуктопро­відним видами трубопровідного транспорту. На території західно-українського прикордоння управління нафтопроводами Національна акціонерна компанія Нафтогаз України передала Державному акціонерному товариству (ДАТ) “Ма­гістральні нафтопроводи “Дружба”. Ця система магістральних нафтопро­водів забез­печує постачання російської експортної суміші як для потреб Західного ре­гіону України, так і в країни Центрально-Східної Європи: Польщу, Сло­ваччину, Чехію, Угорщину, Румунію. Перша вітка трубопроводу була вве­дена в експлуатацію в 1962-1963 рр. Паралельна лінія трубопроводу почала експлуатуватись в 1972-1974 рр. На території західно-українського прикордоння в систему нафтопроводів “Дружба” входять два нафтопроводи – Мозир (Білорусь) – Бро­ди та Броди – Ужгород загальною довжиною 1397 км, діаметром труб 720 мм, тільки перша черга нафтопроводу Броди – Ужгород має діаметр труб 529 мм (табл. 1.6). Таблиця 1.6

Основні показники нафтопроводу “Дружба”, станом на 01.10.2000 р.

№		Рік вводу в експл.	Діаметр х товщ. стінки, мм	Довжина, км	К-сть НПС шт.	Продуктив-ність, млн т / рік
1.	Мозир-Броди	1963	720 х (8, 9, 10)	362,0	3	14,5
2.	Мозир-Броди ІІ	1974	720 х (9, 10)	366,0	3	14,5
3.	Броди-Ужгород І	1962	529 х (7, 8, 9)	322,0	4	7,5
4.	Броди-Ужгород ІІ	1972	720 х (8, 9, 10)	324,0	4	16,5
5.	Відвід на Угорщину	1972	720 х 9	23,0	_	7,5
6.	Долина-Дрогобич	1962	273 х 8	58,6	1	1,08
7.	Орів-Дрогобич	1973	219 х 8	23,76	1	0,6
8	Борислав-Дрогобич	1983	168х7	8,393	1	0,21
9.	Жулин-Дрогобич	1999	530х8	1		–

Трубопровід Мозир – Броди на території України має шість проміжних нафтоперекачувальних (НПС) станцій: Рудня-Мечня, Плещівка, Чижівка (2 станції) Житомирської області, Новини, Смига (Рівненська обл.). Вони підтримують тиск в межах 45-48 атмосфер в обох вітках трубопроводу. Трубопровід Броди-Ужгород має по чотири НПС на кожну вітку трубопроводу: Броди, Куровичі, Жулин та Карпати (Львівська обл.), які підтримують тиск в межах 48-49 атм., тільки для НПС “Карпати” – 43 атм. Ємність резервного парку Броди – 160000 м³, а Сколе (Карпати ) – 9000 м³. Продук­тивність нафтопроводу Мозир – Броди використовується на 75,2%, а Броди – Держкордон – 79,6%. Всього через українську частину нафто­проводу “Дружба” за 2000 р. протранспортовано 17,78 млн т, з них на НПЗ України поступило 0,28 млн т, решту 17,46 млн т експортується в країни Середньо-Східної Європи.

В Угорщину через контрольний прикордонний пункт (КПП) Фене­шлідке – 6,1 млн т, в Словаччину через КПП Будковце – 5,51 млн т, Чехію – 3,71 млн т, Румунію – 2,14 млн т. З кожним роком спостерігається змен­шення подачі обсягів нафти на західноукраїнські заводи, так у 1999 р. всьо­го на НПЗ західно-українського прикордоння було протранспортовано 1,49 млн т, а вже у 2000 р., як заз­начено вище – 0,28 млн т. Обсяги протранспортованої транзитом (на експорт) нафти зростають, так в 1999 р. загальний експорт становив 17,34 млн т, а в 2000 р. – 17,46 млн т. Прогнозується подальше збільшення обсягів транспортної нафти після введення в дію з’єднувальної вітки нафтопроводу “Дружба” з нафтоперекачувальним комплексом “Південний” біля Одеси.

Крім магістрального нафтопроводу “Дружба”, західноукраїнське при­кордоння має розгалужену мережу нафтопродуктопроводів меншого діаметру. Дрогобицьке управління ДАТ – “Магістральні нафтопроводи Дружба” – здійснює керівництво роботою нафтопроводів, що забезпечують постачан­ня нафти на Дрогобицький НПЗ. Перші нафтопроводи з’єднували прикарпатські родовища нафти з Дрогобицьким НПЗ. У зв’язку з вичер­панням власних запасів, робота заводу була переорієнтована на експортну нафту, тому останньою була збудована з’єднувальна вітка НПС Жулин нафтопроводу “Дружба” з Дрогобицьким НПЗ. Проте вона не була ефек­тивно використана через низьку продуктивність заводу. Найстаріший в Дрогобицькому управлінні нафтопровід Долина – Дрогобич збудований в 1962 р. для поєднання Долинського родовища нафти з НПЗ Дрогобич. Довжина нафтопроводу становить 58,6 км, діаметр труб – 273 мм. Голов­ною станцією вважається “Долина”, та передбачена і зворотна перекачка нафти з Дрогобича в Долину. Ємність резервованих парків Долина – 100000 м³, а Дрогобича – 36000 м³. Зараз перекачка нафти здійснюється періодично в зв’язку з малими місячними обсягами нафти для транспор­тування. Пропускна спроможність трубопроводу використо­вується на 9%. Другим був введений в експлуатацію нафтопровід Орів – Дрогобич (1973 р.), довжиною 23, 76 км, діаметром труб 219 мм. Орівське родовище також незабаром було вичерпано і перекачка, як і в поперед­ньому нафтопроводі здійснюється періодично. Відсоток використання нафтопроводу – 6,8 %. Така ж ситуація спостерігається і на нафтопроводі Борислав – Дрогобич, збудованому в 1983 р. Його довжина рівна 8,393 км, діаметр труб – 168 мм. Бориславське родовище також вже вичерпане і пропускна спроможність нафтопроводу використовується лише на 16 %. Останнім введений в експлуатацію з’єднувальний нафтопровід Жулин – Дрогобич в 1999 році. Його довжина 43,77 км і діаметр труб 530 мм. Минулого року перекачка нафти була припинена у зв’язку з складними умовами на НПЗ Дрогобич, що згадуються вище.

Всі нафтопроводи, що експлуатуються ДАТ МН “Дружба”, стальні станційні комунікації та споруди, захищені від корозії найновішими засобами електронно-хімічного захисту (ЕХЗ) при допомозі 113 станцій ЕХЗ. Два рази в рік навесні і восени комплексною комісією проводиться перевірка технічного стану всіх об’єктів. Для підвищен­ня рівня технологічної безпеки нафтопроводів ДАТ МН “Дружба” в 1997 р. впро­ваджено більш досконалу систему АСУ ТП лінійної частини нафто­проводу. Системою передбачено дистанційне управління лінійними засув­ками диспетчером із центрального диспетчерського пункту (м. Львів), отримання інформації про енерго­забезпечення об’єктів лінійної частини, величини тиску по всій трасі нафто­проводу. При допомозі вставленого обладнання система дає можливість виявити місце пошко­дження на нафтопроводі і ліквідувати неполадки. Для ліквідації можливих аварій траса ДАТ МН “Дружба” постійно обслу­говується чотирма аварійно-ремонтними дільницями (АРД) – Чижівка (Жи­томирська обл.), Броди, Сколе (Львівська обл.), Західна дільниця нафто­проводу “Дружба” (Закарпатська обл). Як бачимо, інфраструктура нафто­провідного транспорту західно-українського прикордоння працює випереджу­вальними темпами і має значний потенціал для нарощення своєї транзитної функції.

На території західно-українського прикордоння управління газопроводами здійснюють два регіо­нальні підрозділи – це “Львівтрансгаз” та “Прикарпаттрансгаз”. Львів­ський підрозділ охоплює північну частину території Західно-українського прикордоння, а Прикар­патський (з центром в Івано-Франківську) – весь південь починаючи з м. До­лини. Газопровідний транспорт стає все більш значним елементом різноманітних галузей господарства. Сьогодні газопроводи забезпечують весь магіст­ральний транспорт природного газу і, незважаючи на загально-економічну кризу, продовжуються роботи по будівництву магістральних газопроводів та подальшої газифікації міст і сіл . Як зазначалося вище, історія газифікації західно-українського прикордоння починалась ще у довоєнний період, оскільки Західна Україна є одним з найстаріших регіонів нафтогазовидобутку в Україні, тому на сьогодні в регіоні експлуатується 9,7 тис. км магістральних газопроводів (в основному діаметром 1020, 1220 та 1420 мм), 31 компресорна станція загальною потужністю 1830 МВт, 330 газорозподільчих станцій; 20 автомобільних газонаповнювальних станцій. На базі виснажених родовищ у Прикарпатті створений потужний газорегулювальний комплекс, що включає 5 газосховищ, які можуть забез­печувати надійність як внутрішнього газопостачання, так і транзитних поста­вок газу. Газосховища “Львів­трансгазу” (Львівська обл.) – Опарське, Більче-Волицьке, Угерське мають малий об’єм газу, в той час як Богородчанське і Дашавське (“Прикарпат­трансгаз”) заповнюються на всі 100 % (рис. 3.16). Власні запаси газу у регіоні незначні – 1 млрд т у. п., тому вся система газо­провідного транспорту орієнтована на експортний газ, який також вели­кими обсягами іде транзитом на експорт у Середню та Західну Європу. Так за 2000 р. по території західно-українського прикордоння протранспортовано транзитом більше 94,6 млрд м. куб., що становить 84 % всього загальноукраїнського транзиту газу. Країни Центрально-Східної та деякі країни Західної Європи дістають газ через територію західно-українського прикордоння. У Польщу транспортується газопроводом Комарно – Дроздовичі 4 млрд м³ газу, через Берегово відводом на Угорщину – 8 млрд м³ і новозбудованою віткою через Теково іде газ в Румунію (0,6 млрд м³). Решту транзитного газу – 81,97 млрд м³ через Ужгород транспортується в Словаччину, звідки він поступає в Чехію, Австрію, Німеччину і Францію. Поза західноукраїнським прикор­донням газ іде в Болгарію, Туреччину і частково в Румунію.

Найпотужнішим газопроводом регіону є Уренгой (Азіатська Росія) – Помари (Європейська Росія) – Ужгород довжиною більше 300 тис. км, що зданий в експлуатацію в 1982 р. Його проектна потужність 32 млрд м³ використовується майже на сто відсотків, за минулий рік ним про­транспортовано 31,1 млрд м³, що становить 32 % всього газового транзиту по території західно-українського прикордоння. Тиск в газопроводі підтримується двома компресорними станціями: Долина – Ів.-Франківської та Голятин на території Закарпатської областей (табл. 1.7).

Трохи меншої потужності магістральні газопроводи “Прогрес”, що тяг­неться з Ямбурга ( Росія, Сибір ) до західного кордону України на 354 тис. км та “Союз” (з Уралу, Росія) довжиною 387 тис. км; за фактичною продук­тивністю знаходяться на одному рівні, що сягає 26 млрд м³, хоч запроек­тована потужність “Союзу” – 29 млрд м³ і газопровід використовує фактично 90 % від своєї спроможності. На ці два газопроводи припадає по 27 % транзиту по території західно-українського прикордоння. “Прогрес” має ті ж самі компресорні станції, що і попередній газопровід “Уренгой – Помари – Ужгород”, а “Союз” – Богородчани (Ів.-Франківська обл.) та Хуст (Закарпатська обл.) Магістральні газопроводи старого покоління, розраховані на власні запаси Прикарпаття, що є вже значно вичерпаними сьогодні заповнюються російським газом. Проте вони використовують свою продуктивність тільки частково. Так проектна продуктивність газопроводу “Братерство” Долина – Ужгород – Держкордон – 35 млрд м³, а фактично за минулий рік протранспортовано 14,5 млрд м³ газу, що становить 14 % всього транзиту через західно-українське прикордоння. Тиск в газопроводі підтримується трьома компресорними станціями: Долина (Івано-Франківської та Росош, Ужгород Закарпатської областей.

Таблиця 1.7

Характеристика найпотужніших газопроводів західноукраїнського прикордоння (млрд. м³, 2008 р.)

№ п/п	Назва газопроводу	Рік вводу	Довжина в однонитковому вимірі, км	Діаметр, мм	Продуктив-ність, млрд м3
1.	Уренгой- Помари-Ужгород	1982	346,36	1420	31,1
2.	“Прогрес”	1988	354,1	1420	26,2
3.	“Союз”	1978	387,1	1420	25,9
4.	Київ-Захід України (2 н)	1970	399,9	1220	14,6
5.	“Братерство”	1974	267,88	1420	14,49
6.	Більче- Волиця-Долина	1985	44,7	1420	7,97
7.	Богородчани- Долина	1979	42,3	1420	7,83
8.	Івацевичі- Долина (2 н)	1976	357,7	1220	5,49
9.	Комарно- Дроздовичі	1966	79,6	530	4,0
10.	Івацевичі- Долина (3 н)	1979	369,7	1220	1,9
11.	Торжок-Долина	1990	527,59	1420	1,2

Річковий транспорт – один з основних видів транспорту, що здійснює перевезення вантажів переважно внутрішніми водними (природними й штучними) шляхами. Технічною перевагою водних шляхів перед іншими видами транспорту є можливість перевезень по них великогабаритних вантажів. Основним недоліком внутрішнього водного транспорту є сезонність перевезень з перервою на зимовий період, коли необхідним є складування вантажів. Для освоєння і покращення судноплавних умов природних водних шляхів – вільних рік і озер – необхідні, в порівнянні з будівництвом залізничних і автомобільних шляхів, а також магістральних нафтопроводів, невеликі капіталовкладення. Лише для створення штучних водних шляхів – міжбасейнових воднотранспортних поєднань і шлюзування мілководних річок – потрібні великі питомі капіталовкладення, співмірні з витратами на будівництво залізничних шляхів або автомагістралей. Вказані вище транспортні особливості внутрішніх водних шляхів зумовлюють перевезення по них переважно масових навальних і сипучих вантажів – вугілля, руди, нерудних, будівельних та інших матеріалів, завантаження і розвантаження яких легко механізується і є відносно дешевим, а для зберігання їх у міжнавігаційний період непотрібні складські приміщення. Ці вантажі складають більшу частину перевезень по внутрішніх водних шляхах (в останні роки більше 60 % загальних перевезень). По внутрішніх водних шляхах перевозиться в плотах значна частина круглого лісу, а в напрямках, на яких немає магістральних нафтопроводів, – і нафтогрузи. Внутрішні водні шляхи поділяються за своїм транспортним призначенням на чотири категорії: супермагістралі, магістралі, шляхи місцевого значення і малі ріки.

Найдовшою водною судноплавною артерією західно-українського прикордоння є річка Дністер, довжина судноплавної частини якої рівна 274 км на території західно-українського прикордоння. Менша за довжиною судноплавна ділянка р. Стир – 250 км (з півночі до Луцька), по р. Горині судноплавною є ділянка більше 100 км.