1.2. Сутність прикордонної транспортної інфраструктури та її значення в умовах міжнародної інтеграції;

Протягом останніх років у нашій державі спостерігається тенденція зростаючої регіоналізації. Результати різноманітних регіональних досліджень со­ціально-економічного розвитку все ширше використовуються у державному, регіо­на­льному та місцевому управліннях.

Величезний досвід регіоналізації суспільного життя нагромаджений європейськими країнами, у багатьох з яких на сьогодні склалась триланкова система управління: поряд з центральними органами управління діють великі територіальні структури. Наприклад, у Польщі діє Державна рада терито­ріального розвитку. Статус регіонів в Євросоюзі закріплений Маастрихт­ськими угодами, що надали можливість регіональним міністерствам пре­зентувати свої інтереси у Раді Міністрів, було створено Комітет регіонів. Регіонам надані широкі права з самоврядування, які зазначаються у визна­ченні регіону, сформульованим Асамблеєю Європейських регіонів: “Регіон – це територіальне об’єднання під безпосередньою юрисдикцією суверенної держави із системою самоврядування. Регіон повинен мати свою консти­туцію, статус автономії чи інший закон, який є складовою законодавства держави і яка визначає організацію та повноваження регіону”. Основними принципами регіональної політики ЄС є: субсидіарність, децентралізація, партнерство, програмування, концентрація та адиціоналізм. Регіони в суспільному житті Євросоюзу повинні виконувати такі функції: компле­ментарну (доповнюючу), що пов’язана з процесом європейської інтеграції; сумісності регіонів; самодостатнього розміру; підштовхування, що полягає в першочерговій здатності до орієнтації на локальному рівні; розвитку мережі зв’язку як в середині регіону, так і між ними.

В Україні тільки починається розробка регіональних теорій розвитку, інституційне підгрунтя для яких відсутнє. Це значно обмежує перспективи залучення її регіонів до міжрегіональної співпраці. Інформаційна база з питань регіонального розвитку, що складається з Агенств регіонального розвитку функціонує тільки в окремих областях. На сьогодні тільки три українські області – Одеська, Львівська, Донецька – беруть участь у діяльності Асамблеї Європейських регіонів, а Єврорегіони “Карпатський Єврорегіон та Буг” входять до Асоціації європейських прикордонних територій. Одним з стримуючих чинників повноцінної структурної перебудови економіки нашої країни та її інтеграції в ЄС є відсутність цілісної концепції державної політики щодо регіонального розвитку та концепцій розвитку окремих регіонів. Зміст концепції розвитку регіону повинен відображати основні проблеми на шляху досягнення поставлених цілей та способи їх розв’язання.

Для розробки концепції соціально-економічного розвитку при­кордонного регіону важливим є дослідження транспортної інфраструктури як підсистеми всієї прикордонної комунікаційної інфраструктури. Прикордонна транспортна інфраструктура регіону – це міжгалузевий територіальний комплекс декількох видів комунікацій, які забезпечують перевезення пасажирів і вантажів через кордон певної території. Одночасно цей комплекс є підсистемою всієї прикордонної інфраструктури, де поряд з прикордонною та митною службами, займає провідні позиції. Виділяють п’ять типів прикордонної інфраструктури: митна, комунікаційна, сервісна, військова, управлінська. Митна включає митні пости, регіональні митниці. Комунікаційна поділяється на два підтипи – транспортну і зв’язкову. Транспортна – це сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, різноманітного технічного обладнання. Зв’язкова – це галузі господарства, що забезпечують технічні умови міжнародних телефонних розмов, телеграфу і телефаксу, а також електронного зв’язку функціонування єдиної комп’ютерної системи світу “Інтернет”. Сервісна поділяється на 4 підтипи: банківська, готельна, торговельна та автомобільна. У територіальному аспекті військова інфраструктура поділяється на округи, які мають свої пости на кордоні. Управлінська інфраструктура займається питаннями законодавчого, тарифного управління всіх цих видів інфраструктури.

Спеціального транспортного районування у нашій країні не проводилось, оскільки вважалось, що через тісний зв’язок виробничо-територіального комплексу з роботою транспорту, межі транспортно-економічних районів повинні проводитись по межах економічних районів. При цьому транспортно-економічні райони можуть об’єднувати кілька економічних районів, але не повинні розділяти окремих економічних районів одного рангу. Основними ознаками виділення транспортно-економічних районів вважаються наступні: 1) роль та взаємодія окремих видів транспорту у перевізній роботі району; 2) розміри і структура вантажообігу в залежності від економіко-географічних умов районів; 3) спеціалізація вантажних перевезень по окремих напрямках; 4) особливості внутрішніх та зовнішніх основних транспортних зв’язків по важливих видах вантажів; 5) вплив місцевих природних умов на конфігурацію шляхів. В залежності від мети транспортно-економічного районування до уваги береться певна ознака і районування буде спеціальним. Якщо ж враховані декілька ознак, тоді транспортно-економічне районування буде комплексним. Спеціальним транспортним районуванням буде: визначення районів тяжіння до окремих транспортних шляхів і пунктів; районування з метою визначення мінімальної ціни продукту у споживача, а також за визначеними розмірами виробництва та споживання; районування за природним фактором (особливо геоморфо­логічним); районування за положенням в середині країни та інші. Комп­лексне транспортно-економічне районування відображає всі основні транспортні та економічні особливості місцевості. Вивчення прикордонної транспортної інфраструктури регіону допомагає сформулювати цілісну концепцію соціально-економічного роз­витку регіону. Для цього необхідно пройти кілька етапів дослідження (за Стеченко Д. М.):

– перший етап – ретроспективний аналіз функціонування прикор­донного транспортного комплексу, який проводиться з урахуванням інтересу як регіону, так і країни в цілому. Потрібно приділити увагу структурним змінам. Важливо виявити ще нереалізовані можливості щодо подальшого розвитку та спеціалізації регіону і чинники, що лімітують розвиток, насам­перед обмеження природного та екологічного характеру;

– другий етап – прогнозування вантажо- та пасажиронапруженості, що разом з проведеним ретроспективним аналізом розвитку регіону дасть загальне уявлення про те, на що потенційно здатний регіон;

– третій етап – покомпонентні прогнози перспективного розвитку об’єктів спеціалізації, при цьому, крім функціонуючих компонентів, мають бути враховані і ті, створення яких передбачається в майбутньому;

– четвертий етап – узгодження можливостей регіону за ресурсами із запитами компонентів регіональної транспортної системи.

Відкоригований за ресурсами зведений транспортний прогноз регіонального розвитку має бути перевірений на відповідність екологічним можливостям території. Він і буде концепцією розвитку прикордонного транспортного комплексу, що є невід’ємною частиною цілісної соціально-економічної концепції розвитку прикордонного регіону.