Вступ. Теоретичні засади риторики

План

1. Риторика як наука і навчальна дисципліна, теорія красномовства, мистецтво впливового слова. Зв'язок з іншими науками.

2. Основи класичної риторики (основоположні категорії та розділи).

3. Закони риторики.

Ключові слова: риторика, ораторське мистецтво, логос, пафос, топос, етос, інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція.

Одне я тільки знаю, що нам потрібно слово.

Як вогнище. Як доля. Як лінія судьби.

Л.Костенко

Мовлення – це людина в цілому.

Поль Сопер

Слова – ключ до серця.

Китайське прислів’я

1. Риторика як наука і навчальна дисципліна, теорія красномовства, мистецтво впливового слова. Зв'язок з іншими науками

За всіх часів найактуальнішою і найбажанішою метою освіченої людини була тріада практичних навичок та вмінь: красиво говорити і легко спілкуватись, активно слухати, реально і вагомо впливати мовленим словом. Саме цими аспектами, названими перлокуцією, здавна займалася риторика, яка за своєю природою є надзвичайною наукою: з часів античності, названих «золотим дитинством людства», вона має статус дисципліни, знанням якої визначається найвищий ступінь освіченості людини. «Для інтелігентної людини погано говорити вважається такою ж непристойністю, як невміння читати і писати» (А.Чехов). Риторична освіченість потрібна в кожній професії і в житті кожної людини. «Ступінь влади над мовою» (О.Потебня) є важливим і суттєвим, хоча не єдиним показником інтелекту і культури людини.

Лекцію розпочнемо з осмислення терміна «риторика», який, як відомо, ніколи в історії не відзначався однозначним тлумаченням. Витоки його різних інтерпретацій сягають глибокої давнини.

Термін «риторика» походить від давньогрецького слова «рητωр» («оратор») i означає теорію ораторського мистецтва, науку красномовства. Близьким за значенням до нього є латинське слово «oratoria». Ці терміни пов'язують із публічними виступами, живим словом. Ще в давнину люди, які майстерно володіли мистецтвом красномовства (ритори, оратори), відігравали значну роль у суспільному житті.

Упродовж історичного розвитку значення терміна «риторика» дещо розширилось. На сьогоднішній день серед науковців не існує одностайності щодо витлумачення цього терміна, навіть у визначенні риторики як науки. Більше того, у деяких фахівців викликає сумнів навіть те, чи можна риторику взагалі вважати наукою. У Стародавній Греції, де остаточно сформувалась ця сфера діяльності, риторика вважалась cкоріше мистецтвом.

Серед розмаїття визначень риторики можна виділити дві головні традиції, що мають дуже давню icтopiю.

Перша традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н. е.). У її межах риторика визначається як «мистецтво переконання». Відповідно до цієї традиції головне завдання оратора — переконання аудиторії. «Красномовство – це служниця переконання» (Коракс).

Друга традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньоримського ритора Квінтиліана (I ст. н. е.). У її межах риторика визначається як «мистецтво говорити витончено». Відповідно до цієї традиції завдання оратора — краса, вишуканість, витонченість мовленого слова. Переконання ж виступає як можлива, але далеко не головна мета оратора.

Кожна з цих традицій, без сумніву, містить у собі раціональне зерно. Разом з тим наголос лише на одному аспекті ораторської діяльності призводить до втрати цілісності у розумінні предмета й завдань риторики.

3 одного боку, категорія переконання є, дійсно, однією з головних у риториці. Сфери, у яких одна людина намагається переконати інших людей, досить різноманітні: наука, політика, мистецтво, реклама, повсякденне спілкування тощо. Ми намагаємося зробити так, щоб інші люди прийняли наші ідеї, товари чи послуги, наші уявлення про життя, зрештою — нас самих.

3 іншого боку, у тих самих сферах не менш важливі позиції іноді займає повідомлення, інформування інших про щось. I тоді на перше місце виходить витонченість у виразі думки, на чому наполягав у свій час Квінтиліан. Маються на увазі випадки, коли завдання оратора полягає в тому, щоб привернути увагу слухачів до чогось нового, цікавого; зробити так, щоб інші люди запам'ятали ораторську промову.

Таким чином, можна зафіксувати дві головні мети оратора, між якими простягається поле риторики. Це переконання та інформування в процесі публічного виступу.

Риторика — це наука про способи підготовки та виголошення ораторської промови з метою переконливого впливу на аудиторію.

У сучасній науковій та навчальній літературі можна зустріти вживання терміна «риторика» як синоніма до «ораторського мистецтва» (Л.А.Введенська, Л.Г.Павлова та ін..). На противагу таким поглядам Л.І.Мацько у своїй концепції статусу риторики розглядає її як «науку про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю». Риторика, на думку мовознавця, є наукою, а не мистецтвом, і тому її не слід ототожнювати з ораторським мистецтвом. «Якщо риторики людину можна навчити, то ораторським мистецтвом може оволодіти той, у кого є схильність до цього виду творчості. Риторика є основою, базою, необхідною передумовою для розвитку ораторських здібностей», – переконує Л.І.Мацько. « Найкращим оратором є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду і справляє сильне враження» (Цицерон). «Поетами народжуються, а ораторами стають»(Цицерон). Таким чином, сучасна наука схильна до розділення понять «ораторське мистецтво» і «риторика», трактуючи останню в більш широкому сенсі як технологію (сукупність методів, засобів, прийомів) створення будь-кого тексту, оформленого в переконливому висловлюванні. Але класичну риторику все ж можна ототожнювати з ораторським мистецтвом.

Що ж таке ораторське мистецтво сьогодні? Це володіння живим, усним переконливим словом як засобом багатоманітного й різноспрямованого впливу на слухачів, співрозмовників. Ораторське мистецтво ґрунтується на культурі мислення, культурі поведінки та спілкування, культурі мовлення, глибокому знанні предмета.

Предмет класичної риторики формувався у кількох вимірах. У вертикальному вимірі — це вивчення й опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Усе це є предметом п'яти розділів класичної риторики: інвенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції. У горизонтальному вимірі — це риторика трьох основних родів промов — судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) — та кількох їх жанрових видів, технологія і методика підготовки та виголошення яких залежить від сфери, в якій реалізується красномовство (політичне, педагогічне, дипломатичне, сценічне та ін.). Риторика як наука про розумне й прекрасне дійшла в такому вигляді майже до XX ст.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її розквіту, пізніше з розвитком і диференціацією та переформуванням науки відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинулося в інші науки. У результаті виникали й інші означення риторики, крім класичної: повна, скорочена, редукована. Виникали й галузеві риторики за родами промов: судова риторика, шкільна, педагогічна, сценічна, театральна, політична тощо. Це ще раз засвідчує універсальний характер лінгвістичної риторики, те, що вона потрібна в усіх тих сферах людської діяльності, де мова є основною рушійною силою і засобом творення суспільно корисних людських цінностей.

У сучасному мовознавстві з'явилося і поняття «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування у сучасному українському суспільстві, тому що вона з риторики красномовства транспортує технологічний апарат побудови висловлювань і текстів для мовного спілкування на щодень у різних сферах життя.

Зв'язок риторики з іншими науками.. Своєрідність риторики нам вбачається у тому, що це комплексна наука (пранаука), тобто її місце на стику, пересіченні ряду наук: філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності та багатьох інших. Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістові компоненти, які в системі визначають риторику як науку і мистецтво переконуючої комунікації..

Риторика і філософія. Найближче риторика пов'язана з філософією: філософія — наука, яка вивчає загальні закони розвитку природи, суспільства, людини, а риторика становить собою науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності, знання яких дозволяє розвинути системність мислення, мовлення й поведінки, що є основою цілісного бачення людиною світу.

Риторика і логіка. Ці науки, на наш погляд, знаходяться у відношенні пересічення і, володіючи спільним аспектом дослідження, у той самий час кожна з них є відповідно самостійною й незалежною галуззю науки. Зокрема, якщо предметом логіки є мислення в цілому (різні його види, форми), закони мислення, то предмет риторики — вербальне мислення і ті закони, що забезпечують ефективність цього виду мислення. Крім того, якщо у центрі уваги логіки — теорія доведення, то риторику цікавить процес аргументації (не у теоретичному, а в прагматичному аспекті) і перш за все функція цього процесу як переконання. Аристотель зазначав, що « риторика слугує уяві, як логіка — розумові». Логіка орієнтована на істину та діяльність, а риторика — ще й на вигадку та на ймовірне, вона творить мовлення, яке описує реальний і, можливо, уявний художній світ.

Риторика і психологія. Психологія вивчає чуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, сферу підсвідомого та закони, які нею управляють; риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, яка активно впливає на сферу вербального мислення і від управління якою значною мірою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Риторика і етика. Інтереси цих наук дуже тісно переплітаються у самому об'єкті дослідження — мораль (моральні закони). Проте для риторики, на відміну від етики, не всі закони становлять однакову цінність: головним для неї є закон «не нашкодь іншому». Що стосується предмета дослідження, то для етики таким є поведінка суб'єкта, в якій знаходять своє вираження ті чи інші моральні установки, а риторика виявляє найбільший інтерес до такої галузі поведінки, як мовленнєва поведінка.

Риторика і лінгвістика. Риторика є праматір'ю для лінгвістичних наук. Вона — попередниця граматики, культури мови, поетики, стилістики, лінгвістики тексту, соціолінгвістики, психолінгвістики. На сьогодні ставлення до риторики з боку вчених-лінгвістів далеко не однозначне: одні вважають риторику складовою стилістики, інші — культури мовлення, треті — прагматики, четверті — лінгвістики тексту. Вважаємо, що спільне для всіх перерахованих наук полягає як в об'єкті (мовленнєва діяльність), так і в предметі дослідження (текстові).

Однак своєрідність риторики виявляється, по-перше, у тому, що у центрі уваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність, але й мисленнєво-мовленнєвий аспект, тобто риторику цікавлять одночасно дві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності. По-друге, риторика вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт).

На особливу увагу заслуговує зв'язок риторики з лінгвостилістикою. Стилістика досліджує стилістичну систему національної мови, тобто виражальні можливості і їх реалізацію в мовленні. Вона вивчає закономірності і матеріал функціонування мови в різних сферах спілкування — функціональні стилі та їх засоби. Отже, сучасна лінгвостилістика є для риторики теоретичною наукою, базою, на якій реалізується прикладна наука — технологія риторики. Вона вчить, як використати стилістичний потенціал мови, має для цього розроблену систему, моделі, правила, техніку, вимоги до оратора та аудиторії. Проте водночас риторика надає для стилістики ширші і загальніші закони побудови тексту й технології.

Риторика, естетика і поетика генетично є спорідненими з лінгвістичними науками. У давні часи поетику називали другою риторикою. Якщо визначати поетику коротко, то це – «мистецтво мови поезії». За походженням воно належить до найдавніших мистецтв, ще дописемних, усних, і успішно розвивається нині.

Риторика і поетика слугують такій мовній організації художнього тексту, яка могла б донести до реципієнта художній задум, ідею чи концепцію образного бачення. Вже для Платона риторика була «філософією красномовства, засобом досягнення мудрості, мистецтвом і наукою слова».

Культура мови вивчає комунікативні якості мови — правильність, точність, ясність, виразність, образність, багатство, естетичність — у статиці, виокремлено. Лінгвістична риторика досліджує ці самі якості в динаміці і комбінаціях, залежно від умов і ситуацій спілкування, і подає технології досягнення їх у мовленні. Отже, культура мови і риторика пов'язані між собою як перший необхідний етап оволодіння мовою (культура мови) і другий (риторика) як наступний, що передбачає вже комплекс цих якостей, їх комбінації у видах публічного мовлення.

Риторика і сценічна майстерність. Публічне мовлення, що проходить стадію підготовки, виходить на наступний етап виконання, що є своєрідним спектаклем. Тому риторика використовує ті компоненти сценічної майстерності, що забезпечують якість подання публічного мовлення і значною мірою його успіх: робота над вимовою (дикцією), голосом (тембром), мовленнєвим диханням, композиційне оформлення мовлення, управління мімікою, жестами, позою, ходою, техніка входження в образ. Сценічна майстерність є результатом знання законів і правил риторики та вмілого володіння технікою риторики.

Отже, риторика, на наш погляд, є цілком самостійною наукою, що передбачає свою систему законів і предмет дослідження, а також чітку функціональну спрямованість.