Розділ I Портрет, як жанр живопису у сучасному образотворчому мистецтві

1.1 Історичний розвиток портретного мистецтва

Жанр образотворчого мистецтва, а також твори цього жанру, які показують зовнішній вигляд конкретної людини — це портрет. Він передає індивідуальні особливості, неповторні риси, властиві тільки одній моделі. Але зовнішня схожість - не єдина та, мабуть, не найголовніша властивість, яка характерна для портрету. Справжній портретист не обмежується відтворенням зовнішніх рис своєї моделі, він прагне передати властивості її характеру, розкрити її внутрішній, духовний світ. Дуже важливо також показати соціальний стан людини яку зображують, створити типовий образ представника певної епохи.

Якщо ми оберемо портретний жанр в історичному плані, то побачимо, що ця галузь мистецтва майже так само важлива, як і культове мистецтво, і у відомому змісті ці два види творчості є самими ранніми й найбільш закінченими вираженнями мистецтва живопису й скульптури.

Переказ або легенда говорить, що первісний художник окреслив тінь від профілю і у такий спосіб створив перший портрет. Так це було або інакше, але, у будь-якому випадку, ми знаємо, що тіні часто окреслювалися, і це навіть дало народження мистецтву силуету, настільки популярному ще в недавній час. В історичному ж плані мистецтво портрета, мальовничого або скульптурного, відіграє, безсумнівно, більш важливу й унікальну роль. Ця галузь мистецтва відкриває нам доступ у минуле та до незаписаних сторінок історії.

Як жанр портрет з'явився кілька тисяч років назад в античному мистецтві. Серед фресок відомого Кноского палацу, знайдених археологами під час розкопок на острові Кріт, є цілий ряд мальовничих жіночих зображень, що відносяться до XVI століття до н.е. Хоча дослідники назвали ці образи "придворними дамами", нам невідомо, кого намагалися показати критські майстри - богинь, жриць або знатних дам, одягнених в ошатні плаття [8, с. 43].

Найбільшу популярність отримав портрет молодої жінки, названий ученими "Парижанка". Це профільне (за традиціями мистецтва того часу) зображення молодої жінки, досить кокетливої і яка не зневажає косметикою, про що свідчать її очі, обведені темним контуром, і яскраво нафарбовані губи. Художники, які створювали фрескові портрети своїх сучасників, не поглиблювались до характеристики моделей, та й зовнішня подібність у цих зображеннях досить відносна.

У Стародавній Греції й Стародавньому Римі станкового живопису не існувало, тому мистецтво портрету знайшло себе насамеред у скульптурі. Античні майстри створювали пластичні образи поетів, філософів, воєначальників і політиків. Цим творам властива дещо ідеалізація, і в той же час серед них зустрічаються й дуже точні по своїй психологічній характеристиці образи.

Я вважаю, що великий інтерес представляють мальовничі портрети, створені в Єгипті у I-IV століттях н.е. По місту знахідки (гробниці Хавары північніше Каїра й некрополі Фаюмского оазису, при Птолемеях, що іменувався Арсиноей) їх називають фаюмськими. Ці зображення виконували ритуально-магічні функції. З'явилися вони в епоху еллінізму, коли Стародавній Єгипет був захоплений римлянами. Ці портретні образи, виконані на дщерев'яних дошках або на полотні, ховалися разом з мумією в гробницю покійного.

На фаюмских портретах ми бачимо єгиптян, сирійців, нубійців, іудеїв, греків і римлян, що жили в Єгипті у I-IV століттях н.е. Із Стародавього Рима в Єгипет прийшов звичай зберігати у будинку написані на дерев'яних дощечках портрети хазяїнів, а також скульптурні маски померлих родичів.

Фаюмскі портрети створювалися у техніці темпери чи енкаустики, що особливо характерно для більш ранніх зображень. Енкаустика - це живопис фарбами, де головною сполучною ланкою був віск. Художники використовували розплавлені воскові фарби (на багатьох дощечках з портретними зображеннями збереглися сліди стікання таких фарб). Подібна техніка вимагала особливих прийомів. На області щік, підборіддя й носа фарба накладалася щільними шарами, а інші частини обличча й волосся писалися більш рідкою фарбою. Майстри використовували для портретів тонкі дощечки із сикомори і ліванського кедра.

Серед найвідоміших портретів, виконаних у техніці енкаустики, - "Чоловічий портрет" (друга половина I століття н.е.) і "Портрет літнього чоловіка" (кінець I століття н.е.), що є прижиттєвими зображеннями. У цих творах вражає уміле світлотіньове вирішення й використання колірного рефлексу. Імовірно, невідомі нам майстри, що написали портрети, пройшли елліністичну школу живопису. У подібній манері виконані й дві інші картини - "Портрет нубійця" і прекрасне жіноче зображення, т.зв. "Пані Аліна" (II століття н.е.). Останній портрет виконаний на полотні за допомогою пензля й рідкої темпери. У період Середньовіччя, коли мистецтво було підлеглим церкві, у живописі створювалися в основному релігійні образи. Але й у цей час деякі художники писали психологічно точні портрети. Широке поширення набули зображення донаторів (дарувальників, замовників), яких зображували найчастіше в профіль, звернених до Бога, Мадонни або святого. Образи донаторів мали безсумнівну зовнішню подібність із оригіналами, але не виходили за рамки іконописних канонів, відіграючи в композиції другорядну роль. Профільні зображення, що йшли від ікони, зберігали головні позиції навіть тоді, коли портрет почав набувати самостійного значення.

Розквіт портретного жанру розпочався в епоху Відродження, коли головною цінністю світу стала активна й цілеспрямована особистість, здатна змінити цей світ і йти всупереч обставинам. В XV столітті художники почали створювати самостійні портрети, на яких показували моделі на полотні панорамних величних пейзажів. Такий "Портрет хлопчика" пензля Б.Пинтуриккьо. Проте, наявність у портретах фрагментів природи не створює цілісності, єдності людини й оточуючого його світу, зображуванний наче перекриває собою природний ландшафт. Лише в портретах XVI сторіччя виникає гармонія, своєрідний мікрокосм. До портретного живопису зверталися багато відомих майстрів Відродження, у тому числі Боттічеллі, Рафаель, Леонардо Да Вінчі. Найвидатнішим твором світового мистецтва став відомий шедевр Леонардо- портрет "Монна Ліза" ("Джоконда", приблизно 1503), у якому багато портретистів наступних поколінь бачили зразок для наслідування.

Величезну роль у розвитку європейського портретного жанру відіграв Тиціан, що створив цілу галерею образів своїх сучасників: поетів, учених, церковнослужителів, правителів. У цих добутках великий італійський майстер виступив як тонкий психолог і прекрасний знавець людської душі.

У період Ренесансу багато художників які створювали міфологічні композиції, зверталися до портретного жанру. Глибоким проникненням у внутрішній світ моделі відрізняються психологічні портрети нідерландського живописця Яна Ван Эйка ("Тимофій", 1432; "Людей у червоному тюрбані", 1433). Визнаним майстром портретного жанру був німецький художник Альбрехт Дюрер, автопортрети якого й досі захоплюють глядачів і є прикладом для художників.

В епоху Відродження у європейському живописі з'явилися різноманітні форми портрету. Великою популярністю в той час користувався погрудный портрет, хоча з'являлися й поясні, поколінні зображення й портрети у повний зріст. Знатні подружні пари замовляли парні портрети, у яких моделі зображувалися на різних полотнах, але обидві композиції поєднував загальний задум, колорит, пейзажне полотно. Яскравий приклад парних портретів - зображення герцога й герцогині Урбинских (Федеріго Да Монтефельтро й Батісти Сфорца, 1465), створені італійським живописцем Пьеро делла Франческа. Широке поширення отримали й групові портрети, коли на одному полотні художник показував кілька моделей. Зразком подібного твору є "Портрет Тата Павла III з Алессандро й Оттавіо Фарнезе" (1545-1546) пензля Тиціана.

По характеру зображення портрети стали розділятись на парадні й інтимні. Перші створювалися з метою звеличування й прославляння людей, представлених для них. Парадні портрети замовляли у відомих художників царські особи і члени їх родини, придворні, церковнослужителі, що займали верхні щаблі ієрархічних сходів. Створюючи парадні портрети, живописці зображували чоловіків у багатих мундирах, розшитих золотом. Дами, що позували художникові, надягали найрозкішніші плаття й прикрашали себе коштовностями. Особливу роль відіграло у таких портретах тло. Майстри писали свої моделі на фоні пейзажу, архітектурних елементів (арок, колон) і пишних драперій. Найбільшим майстром парадного портрета був фламандець П.П. Рубенс, що працював при королівських дворах багатьох держав. Його знатні й заможні сучасники мріяли про те, щоб живописець відтворив їх на своїх полотнах. Замовлені портрети Рубенса, що вражають багатством фарб і віртуозністю малюнка, трохи ідеалізовані й холодні. Коли як зображення рідних і друзів, яких художник створював для себе, наповнені теплого й щирого почуття, у них немає прагнення підлестити моделі, як у парадних портретах для заможних замовників.

Учнем і послідовником Рубенса був талановитий фламандський живописець А. Ван Дейк, що створив галерею портретних образів своїх сучасників: учених, юристів, лікарів, художників, купців, воєначальників, церковнослужителів, придворних. Ці реалістичні зображення тонко передають індивідуальну неповторність моделей. Портрети, виконані Ван Дейком у пізній період, коли художник працював при дворі англійського короля Карла, менш досконалі в художньому відношенні, тому, що отримуючи безліч замовлень майстер просто не справлявся з ними й передоручав зображення деяких деталей своїм помічникам. Але й у цей час Ван Дейком був написаний ряд досить вдалих картин (луврський портрет Карла I, 1635; "Троє дітей Карла I", 1635).

В XVII сторіччі важливе місце в європейському живописі займав інтимний (камерний) портрет, мета якого - показати душевний стан людини, його почуття й емоції.

Визнаним майстром такого типу портрету став голландський художник Рембрандт, що написав безліч проникливих образів. Щирим почуттям перейняті "Портрет бабусі" (1654), "Портрет сина Титуса за читанням" (1657), "Хендрикье Стоффельс у вікна" (портрет другої дружини художника, ок. 1659). Ці твори показують глядачеві звичайних людей, що не мають ні знатних предків, ні багатства. Але для Рембрандта, що відкрив нову сторінку в історії портретного жанру, було важливо передати душевну доброту своєї моделі, її істинно людські якості. Майстерність Рембрандта виявилася й у його широкоформатних групових портретах ("Нічний дозор", 1642; "Синдики", 1662) різні темпераменти, що передають, і яскраві людські індивідуальності. Як сказав Ежен Делакруа, французький живописець,: «Рафаель, Рембрандт, Пусен – я навмисне називаю їх, так як саме вони відрізнялися силою думки - наносять на папір кілька ліній, і ви відчуваєте, що жодна з них не зайва» [10, с.58].

Одним із самих чудових європейських портретистів XVII століття був іспанський художник Д. Веласкес, що написав не тільки безліч парадних портретів, що представляють іспанських королів, їх дружин і дітей, але й цілий ряд камерних зображень простих людей. До кращих почуттів глядача звернені трагічні образи придворних карликів - мудрих і стриманих або озлоблених, але які завжди зберігають почуття людської гідності ("Портрет блазня Себастьяно Мору", 1648).

И. Н. Крамськой колись казав: «Ви говорите: я ідолопоклонічаю перед Веласкесом. Добре, коли на те пішло, будемо відверті. Я дивлюся на нього і думаю: господи, яка висота! Адже подивіться, що він робить: він маже, просто маже, як жоден зухвалий француз ще на мазав, а тим часом все, рішуче все, здається, до подробиць, тремтить і живе перед очима, і ... і вже цього мало тепер! Натура жива відкривається для нас з нової точки, не можна вже дивитися тепер тими очима, як дивилися ці наївні велетні» [11, 34-46].

Подальший розвиток портретний жанр отримав в XVIII столітті. Портрет, на відміну від пейзажу, давав художникам гарний заробіток. Багато живописців, що займалися створенням парадних портретів, прагнучи підлестити заможному й високошляхетному замовникові, намагалися виділити найпривабливіші риси його зовнішності й затінити недоліки.

Але найбільш сміливі й талановиті майстри не боялися гніву володарів і показували людей такими, якими вони були насправді, не приховуючи їх фізичних і моральних недоліків. У цьому змісті цікавий відомий "Портрет родини короля Карла IV" (1801) пензля відомого іспанського живописця й графіка Ф. Гойї. Національна школа портретного живопису з'явилася в Англії. Найбільші її представники - художники Дж. Рейнолдс і Т. Гейнсборо, що працювали в XVIII столітті. Їхні традиції успадкували більш молоді англійські майстри: Дж. Ромни, Дж. Хопнер, Дж. Опи.

Важливе місце займав портрет у мистецтві Франції. Одним із найталановитіших художників другої половини XVIII - першої чверті XIX століття був Ж.Л. Давид, що створив, наряду із картинами античного й історичного жанру, безліч прекрасних портретів. Серед шедеврів майстра - незвичайно виразний образ мадам Рекамье (1800) і досить романтичний портрет "Наполеон Бонапарт на перевалі Сен- Бернар" (1800). Неперевершеним майстром портретного жанру був Ж.О.Д. Энгр, що прославив своє ім'я парадними портретами, які відрізняються звучною колірною гамою й добірністю ліній. Ж.О.Д. Енгр: «Приклад інших анітрохи не послаблює нашу уяву і наше судження, як про думають багато, навпаки, він сприяє зміцненню наших понять про досконалість, які спочатку ще слабкі, безформні і невиразні». «Я не завжди винен у тому, що створений не таким, як всі інші, і що не всі можуть мене оцінити. Я не завжди можу сказати і пояснити те, що, можливо, є для мене самого часом незрозумілим, в силу чого більша частина моїх ідей, моїх незрозумілих відчуттів - інші називають це фантазією - мучить мене майже безперервно і ставить у постійну опозицію до всього, що навколо робиться і говориться» [17, с.82].

Прекрасні зразки романтичного портрета представили святу такі французькі художники, як Т. Жерико, Є. Делакруа. Своє відношення до життя й мистецтва відобразили в портретах французькі реалісти (Ж. Ф. Милле, К. Коро, Г. Курбе), імпресіоністи (Є. Дега, О. Ренуар) і постімпресіоністи (П. Сезанн, В. ВАН Гог). До портретного жанру зверталися й представники модерністських плинів, що з'явилися в XX столітті. Безліч портретів залишив нам відомий французький художник Пабло Пікассо. По цих роботах можна простежити, як розвивалася творчість майстра від так званного блакитного періоду до кубізму. У свій "Блакитний період" (1901-1904), він створює портрети й жанрові типи, у яких розкриває тему самотності, приреченості людини, що пронизує духовний світ героя й ворожу йому середовище. Такий портрет друга художника - поета X.Сабартеса (1901, Москва, ГМИИ). У російському живописі портретний жанр з'явився пізніше, ніж у європейській. Першим зразком портретного мистецтва була парсуна (від російського "персона") - твори російського, білоруського та українського портретного живопису, виконані на традиціях іконописі. [12, с.54]

Справжній портрет, заснований на передачі зовнішньої подібності, з'явився в XVIII сторіччі. Багато портретів, створені в першій половині століття, по своїх художніх особливостях усе ще нагадували парсуну. Таке зображення полковника А.П. Радищева, діда відомого автора книги "Подорож з Петербурга в Москву" А. Н. Радищева. Значний внесок у розвиток російського портретного живопису вніс талановитий художник першої половини XVIII століття І.Н. Нікітін, з майстерністю психолога, що показав в "Портреті напольного гетьмана" (1720-і) складний, багатогранний образ людини Петровської епохи.

Живопис другої половини XVIII століття пов'язан з іменами таких відомих портретистів, як Ф.С. Рокоти, що створив безліч одухотворених образів сучасників (портрет В.І. Майкова, ок. 1765), Д.Г. Левицкий, автор прекрасних парадних і камерних портретів, що передають цілісність натури моделей (портрети вихованок Смольного інституту, 1773-1776), В.Л. Боровиковський, чиї дивно ліричні жіночі портрети дотепер захоплюють глядачів.

Як і в європейському мистецтві, головним героєм у російському портретному живописі першої половини XIX століття стає романтичний герой, незвичайна особистість із багатогранним характером. Мрійливість і в той же час героїчний пафос властиві образу гусара Е.В. Давидова (О.А. Кипренский, 1809). Багато художників створюють чудові автопортрети, наповнені романтичною вірою в людину, у його здатності творити прекрасне ("Автопортрет з альбомом у руках" О.А. Кипренского; автопортрет Карла Брюллова, 1848). 1860- 1870-і роки - час становлення реалізму в російському живописі, що найбільше яскраво виявився у творчості художників - передвижників. У цей період у портретному жанрі великим успіхом у демократично настроєної публіки користувався портрет-тип, на якім модель одержувала не тільки психологічну оцінку, але й розглядалася з погляду її місця в суспільстві. У таких творах автори приділяли рівної уваги як індивідуальним, так і типовим рисам зображувальних. Зразком такого портрету-типу став написаний в 1867 році художником Н. Н. Ге портрет А.І. Герцена. Дивлячись на фотографії письменника-демократа, можна зрозуміти, як точно вловив майстер зовнішню подібність. Але живописець не зупинився на цьому, він відобразив на полотні духовне життя особистості, яка прагне у боротьбі досягнути щастя для свого народу. В образі Герцена Ге показав збірний тип кращих людей своєї епохи. Традиції портретного живопису Ге були підхоплені такими майстрами, як В.Г. Перов (портрет Ф.М. Достоєвського, 1872), І.Н. Крамской (портрет Л.Н. Толстого, 1873). Ці художники створили цілу галерею образів своїх видатних сучасників.

Чудові портрети-типи були написані І.Е. Рєпіним, що зуміли дуже точно передати неповторну індивідуальність кожної людини. За допомогою вірно помічених жестів, поз, виражень облич майстер дає соціальну й духовну характеристику портретуємих. Вольова людина з'являється на виконаному Рєпіним в 1881 році портреті Н.І. Пирогова. Глибокий артистичний талант і пристрасність натури бачить глядач на його полотні, що зображує акторку П.А. Стрепетову (1882). У радянський період реалістичний портрет-тип продовжив подальший розвиток у творчості таких художників, як Г.Г. Ряжский ("Голова", 1928), М.В. Нестеров ("Портрет академіка І.П. Павлова", 1935). Типові особливості народного характеру відбилися в численних образах селян, створених художником А. А. Пластовим ("Портрет конюха лісництва Петра Тоньшина", 1958).

Гостру психологічну характеристику своїх моделей дають такі відомі портретисти, як П.Д. Корин ("Портрет скульптора С.Т. Коненкова", 1947), Т.Т. Салахов ("Композитор Кара Караев, 1960), Д.І. Жилинский ("Портрет скульптора І.С. Єфімова", 1954) і багато інші. У цей час у портретному жанрі успішно працюють такі художники, як Н. Сафронов, що виконав безліч мальовничих образів знаменитих політиків, акторів і музикантів, І.С. Глазунов, що створив целую галерею портретів відомих діячів науки й культури. Величезний внесок у розвиток російського портретного живопису вніс А.М. Шилов ("Портрет академіка І.Л. Кнунянца", 1974; "Портрет Олі", 1974).