В) Оригінальні твори, писані старослов”янською мовою .

Ізборник Святослава 1073р. Лист із заставкою

Ізборник Святослава 1076р.

Тема 4. Середньоукраїнська літературна мова (к.Хіу-поч.ХуІст.)

1.Функціонування староукраїнської мови в Литовсько-польській державі.

2.Особливості у вживанні старослов”янської мови у ХІУ-Іпол.ХУІст.

3.Другий південнослов”янськимй вплив:джерела та наслідки його в Україні.

4.Особливості мови перекладних та оригінальних церковно-літургійних книг.

5. Мова ділових документів ХІУ-ХУІст.

1.Функціонування староукраїнської мови в Литовсько-польській державі.

Ще ХІІст. на поч.. ХУІІІст. на території Київської Русі відбувається ряд суспільно-політичних поді, які кардинально вплинули як на розвиток державності в Україні, так і на розвиток української мови:

1. У Іпол. ХІІст. Могутня Київська держава ділиться на окремі князівства. Виділення ведеться в основному на політичному рівнні, оскільки на мовному та етнічному ріні окремі народи - український, російський, білоруський вже давно були окремими.

2. Татаро- монгольські кочівники, періодично нападаючи на Київську Русь, спустошують і поневолюють Україну, спонукаючи населення до міграції на захід.

Внаслідок таких подій дуже ослаблена територія України підпадає під юрисдикцію декількох держав: протягом ХІІІ-ХІУст. Всі західні землі та більша частина південно-західних дістаються Литовському князівству( в тому числі Київщина, Чернігівщина, Поділля). У ХІУст. Значна частина південно-західних земель (Галичина, Західна Волинь та Західне Поділля) поневолені Польщею. Закарпатська Україна підпадає під Угорщину.Буковина - під Молдавію.

Тому з ХІУ ст. розвиток української літературної мови йшов інакше: якщо до цього часу всі східнослов”янські племена були пов”язані спільністю віри, культури й літературної мови, то тепер, коли більшою частиною України заволоділа Литва, Україна зовсім самостіно творила свою культуру, а тому літературну мову.

Опинившись під юрисдикцією Литви, Україна, що була вище в культурному відношенні від останньої, не зазнає нівеляції. Навпаки, Україна стала відігравати першорядну роль у Литовській державі, що офіційно називалась Литовсько-Руською державою, тобто литовсько-українською. Відповідно староукраїнська мова(світсько-літературний її тип) стала офіційною мовою Литовської держави: цією мовою писали урядові акти, це мова суду, нею написаний збірник правових постанов „Литовський статут” (1529р.)( цю мову ще називають актовою, а самі українці називали її руською ( від етноніма Київська Русь). У цьому статуті на рівні державно-правовому забезпечено українській мові офіційний статус: „А писар земъски мает по руску литерами и слови рускыми вси листи, выписы и позывы писати, а не іным язиком и словы”””.””

За литовської доби дуже поширеними були урядові канцелярії - княжі, судові, єпископські, в яких урядовою мовою була актова мова( староукраїнська світсько-літературного типу).

Щодо територі України, що перебували під Польщею( Галичина, західна Волинь та Поділля), то до литовсько-польської унії 1386р. було від вищої польської влади прихильне ставлення до української культури і мови. Але з часом, особливо із сер.ХУІст., католицьке духовенство при підтримці уряду намагається насильно покатоличити і сполонізувати український народ. Затримувався розвиток освіти, польські урядовці зневажливо ставилися до української культури і мови, як живомовної, так і народної.

Українська мова стала також офіційною мовою у Молдавії та Волощині. Наприклад, по всіх молдавських канцеляріях аж до ХУІІІст. вживалася староукраїнська літературна мова як офіційна. А по молдавських церквах богослужба правилася церковнослов”янською мовою української редакції.

На Наддніпрянщині з к. Хуст. Розпочалося мігрування на південь( в основному із господарських міркувань). В це час активно формується козацтво, що доводило українські говірки до нівеляції і набуття тюркських рис.

Наістотніша якісна ознака цього періоду- значно сильніше, поріняноз попереднім періодом виражена залежність літературної мови від базової народної. Це виявлялося у : 1) активному проникненні в неї лексичних діалектизмі, та у відмові від неактуальних граматичних форм та стилістичних прийомів; 2) в обмеженому користуванні церковнослов”янською мовою: тільки при перекладі релігінної літератури або при виправленні церковних текстів. У богослужбах вживали церковнослов”янську мову української редакції.

Найістотніша якісна ознака мови цього періоду - входження польських, німецьких запозичень, з к.ХУ-в ХУІст. - латинізмів.На Наддніпрянщині - тюркських запозичень.