- •2.Поняття національної культури.
- •3.Народна культура та фольклор.
- •6. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель.
- •7.Київська Русь як соціокультурна система.
- •8. “Слово про Закон, Благодать та Істину” Іларіона Київського: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •9. Запровадження християнства в Київській Русі та його значення для української культури.
- •10. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •11. Література доби Київської Русі.
- •12. Загальна характеристика філософської думки Київської Русі.
- •13. Архітектура Київської Русі.
- •14. Галицько-Волинська земля як політичний і культурний правонаступник Києва.
- •15. Західні культурні впливи на розвиток Галицько-Волинської культури.
- •16. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі XV – XVI ст.
- •17. Зміст та основні проблеми праці Ст. Оріховського “Напучення польському королеві Сигізмунду Августу”.
- •18. Творчість і.Вишенського.
- •19. Скульптура і живопис України XVI ст.
- •20. Розвиток книгодрукування в Україні XVI ст.
- •21. Специфічні риси Відродження в Україні.
- •22. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи (ю.Дрогобич, Павло Русин та ін.).
- •23. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •24. Братський рух в Україні.
- •25. Розвиток полемічної літератури в Україні.
- •26. Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки в Україні.
- •27. Діяльність ф.Прокоповича.
- •28. Загальна характеристика культури українського бароко.
- •31. Вияви класицизму в Україні.
- •Живопис в Україні xviіі ст.
- •33. Музична культура в Україні xviіі ст.
- •34. Творчість і.Котляревського.
- •42. Розвиток науки та освіти в Україні хіх ст.
- •46. Архітектура в Україні хіх ст.
- •47. Просвітництво в Україні першої половини хіх ст.
- •48. Роль Кирило-Мефодіївського братства в духовному відродженні Наддніпрянської України.
- •49. Культурні товариства “Громада”, “Просвіта”.
- •50. Розвиток музичного й театрального мистецтва в Україні хіх ст.
- •51. Українська література хіх ст.
- •54. Стиль “модерн” в українському мистецтві.
- •59. Українська культура у 80-90-х рр. Хх ст.
- •60. Специфіка розвитку української культури в сучасних умовах.
47. Просвітництво в Україні першої половини хіх ст.
Кінець XVIII і перша половина XIX ст. – час розкладу феодально-кріпосницької системи в Росії та на Україні, зародження і зміцнення буржуазно-капіталістичних відносин.Освіта. Велику роль у піднесенні культури мали навчальні заклади. У 1805 р. було засновано Харківський, а в 1834 р.- Київський університети. У 1817 р. відкрито Одеський ліцей, у 1820 р.- Ніжинську гімназію вищих наук (з 1832 р. ліцей). Почали функціонувати чимало гімназій і повітових шкіл. В університетських друкарнях друкувалися журнали й альманахи ("Украинский вестник", "Украинский журнал", "Запорожская старина").Система загальної освіти в основному орієнтувалася на релігійне виховання дітей.Література. Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання.Архітектура.Головною метою архітектора стало створення внутрішнього комфорту. Щодо плануванні міст.Обов'язково виділявся адміністративний центр із площею.Продовжувало розвиватися культове будівництво.Музика. Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Т. Шевченка "Думи мої"
48. Роль Кирило-Мефодіївського братства в духовному відродженні Наддніпрянської України.
Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846» Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб.У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р.З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький). Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.). Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.