320 Розділ З
3.9. Педагогічне спілкування
Педагогічне спілкування, його функції. Структура, рівні, види спілкування. Стилі спілкування. Психолого-педагогічні умови ефективності спілкування. Література. Завдання для самостійної роботи. Завдання для самоконтролю.
Людина — продукт природи і суспільства. Повноцінний розвиток людини, і передусім психічний, соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлюється її природними потребами. Серце людини "зіткано" з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істотами свого виду чи роду.
Прагнення до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості. Психолог О.О. Ухтомський писав: "Я давно думаю, що письменство виникло в людстві "з горя", як наслідок невдоволення потреби мати перед собою співбесідника і товариша! Не маючи цього скарбу поряд з собою, людина і придумала писати кому-небудь уявному, далекому співбесіднику навмання, що там далеко знайдуться душі, які зарезонують на твої запити, думки і висновки".
Професійна діяльність учителя-вихователя цілковито спирається на спілкування, залежить від спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успіхи в навчально-виховній роботі, становлення професійної майстерності.
Теорія виховання 321
3.9.1. Педагогічне спілкування, його функції
Педагогічне спілкування є системою органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця у всіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної результативної життєдіяльності особистості. Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі і дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.
Професійне педагогічне спілкування виступає як взаємообу-мовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім вид професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не лише взаємодіє з вихованцем, а й має залишатися одночасно і поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.
Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, то необхідно виділити аксіоматичні фактори: а) інтеціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результативність (міра збігання досягнутого результату з означеною метою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).
Можна виділити певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодія, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємо-оцінка.
Спілкування виконує не лише пізнавальну роль, а є своєрідним практичним людинознавством, оскільки за допомогою спілкування особистість пізнає не лише іншу людину, але й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: а) пізнання особистості; б) обмін інформацією; в) організація діяльності; г) обмін ролями; д) співпереживання; е) самоутвердження; є) регулювання спільної діяльності; ж) спонукання особистості до дії та взаємодії (рис. 3.30).
322
323
Рис. 3.30. Функції спілкування