79. Сторонні тіла порожнини носа.

Сторонні тіла носової порожнини найчастіше зустрічаються в дітей. Це можуть бути дрібні іграшки, ґудзики, монети, зерна бобових рослин, насіння тощо. Вони також можуть потрапляти в ніс з боку носової частини горла під час блювання. Локалізуються сторонні тіла між носовою перегородкою та нижньою або середньою носовими раковинами, в присінку носа, в ділянці хоан.

Наявність стороннього тіла характеризується стійким закладанням відповідної половини носа, нежитем з одного боку з гнійними або сукроватими виділеннями. Дані риноскопії підтверджують діагноз. Але він утруднений у разі розміщення стороннього тіла в задніх відділах носової порожнини. Таким хворим проводять анемізацію слизової оболонки носової порожнини.

Видалення сторонніх тіл виконують під місцевою аплікаційною анестезією за допомогою тупого гачка, котрий під контролем зору проводять за стороннє тіло і витягують. Видаляти стороннє тіло пінцетом неприпустимо, тому що бранші пінцета зісковзують з нього, проштовхуючи стороннє тіло ще глибше.

Риноліти, або носові камені, виникають унаслідок тривалого перебування стороннього тіла в носовій порожнині, а також в осіб, які працюють на запилених виробництвах. Вони утворюються внаслідок випадання фосфатних та карбонатних солей кальцію. Форма та розміри ринолітів різноманітні, консистенція щільна або крихка. Навколо риноліту розвивається реактивне запалення слизової оболонки з наступним утворенням грануляцій.

Видаляють риноліти так само, як і сторонні тіла. Великий риноліт попередньо треба роздробити щипцями.

80. Травми носа і приносових пазух.

Виступаюче положення зовнішнього носа на обличчі зумовлює високу частоту його травматичних ушкоджень, їх характер залежить від багатьох чинників: локалізації, сили, швидкості та спрямування удару, форми та міцності травмуючого агента. При цьому ушкоджуються м'які тканини, кістковий та хрящовий скелет носа.

Тупі травми часто супроводжуються закритим переломом кісток носа. Якщо удар нанесено спереду, спостерігається западання носових кісток, спричинене їх роз'єднанням у місцях швів. При цьому у більшості хворих трапляється також перелом носової перегородки: перпендикулярна пластинка решітчастої кістки «заходить» за леміш, нерідко ушкоджується лобовий відросток верхньощелепної кістки. Унаслідок бічних ударів відбувається зміщення спинки носа в бік або вдавлення на його бічній поверхні з боку нанесення травми. Носові кістки при цьому ламаються, відділяються від лобового відростка з одночасним переломом останнього з протилежного боку. У разі переломів кісток носа без їх зміщення деформації зовнішнього носа не спостерігається.

Головними симптомами травми носа є біль та носова кровотеча. Важкі травми супроводжуються струсом головного мозку з непритомністю та шоком. У разі ушкодженої ситоподібної пластинки решітчастої кістки може спостерігатися назальна лікворея. У початковий період після травми деформація зовнішнього носа маскується реактивним набряком та гематомою. Пальпаторно можна виявити патологічну рухомість кісткових структур, їх крепітацію. Локалізацію та характер кісткового ушкодження виявляють під час рентгенологічного дослідження.

За наявності тяжких травм середньої зони обличчя поряд із зовнішнім носом ушкоджуються стінки решітчастого лабіринту, слізна кістка, передня та верхня стінки верхньощелепної пазухи, стінки лобових пазух. У більшості хворих такі травми поєднуються з пошкодженнями очного яблука та його допоміжного апарату, щелепнолицевої зони та порожнини черепа. Переломи основи черепа які при цьому часто спостерігаються, зумовлені тим, що кістки, які їх формують, не мають внутрішньої та зовнішньої пластинок і амортизуючого шару між ними. У разі травм приносових пазух настає асиметрія обличчя, котра проявляється різними деформаціями зовнішнього носа, кісткових стінок орбіт, підшкірними крововиливами та набряками. Після сякання може розвинутися підшкірна емфізема обличчя. Набряк тканин у ділянці пошкоджень може маскувати дійсні розміри кісткових зміщень. Найбільш певною ознакою переломів є симптоми ступеневої фрактури та крепітації кісткових фрагментів. Діагностично цінним є побічні ознаки пошкоджень лицевого скелета: підшкірна емфізема та крововиливи, парези, паралічі окорухових м'язів, ено- або екзофтальм, гіпо- та парестезії в ділянці іннервації трійчастого нерва.

У діагностиці хворих із механічною травмою одним із найважливіших є рентгенологічний метод. Побічною ознакою переломів стінок приносових пазух є гематоцеле та емфізема очної ямки. Гематоцеле рентгенологічно проявляється у вигляді зниження пневматизації ушкодженої приносової пазухи.

За наявності емфіземи очної ямки повітря на рентгенограмі визначається у вигляді серпоподібної смужки просвітлення над очним яблуком.

Лікування. Дії щодо відновлення прохідності дихальних шляхів та зупинки носової кровотечі проводяться в найкоротші терміни. Для зупинки носової кровотечі використовують методи передньої та задньої тампонади. Якщо спостерігається розвиток больового шоку, необхідно уводити аналгезуючі речовини, засоби нейролептаналгезії, антигістамінні препарати, глюкокортикостероїди. У разі значної крововтрати та загрози гіповолемічного шоку показане переливання кровозамінників.

У разі пошкодження шкірних покривів проводять найбільш щадну хірургічну обробку ран, уводять протиправцеву сироватку.

Управлення кісток носа (редресація) проводять у якомога ранній термін, але тільки після відновлення життєвих функцій організму. Редресацію проводять під місцевою анестезією або під наркозом, залежно від ступеня та характеру деформації.

Переломи стінок приносових пазух неминуче супроводжуються крововиливами в їх порожнину з утворенням геморагічних згустків, інфікування котрих нерідко спричиняє розвиток гнійного синуїту. Запобігти цьому дозволяє своєчасна евакуація вмісту пазухи, що досягається завдяки її промиванню антисептичними розчинами.