44. Шляхи і етапи поширення інфекції з вуха в порожнину черепа. Шляхи поширення інфекції з вуха в порожнину черепа такі:

1. У разі хронічного гнійного отиту найчастіше інфекція проникає в порожнину черепа внаслідок руйнування кістки каріозним процесом або холестеатомою – контактний шлях.

2. кістковими каналами, через які проходять судини, що з'єднують між собою венозну та лімфатичну системи вуха та порожнину черепа.

3. Лабіринтогенний шлях – із внутрішнього вуха інфекція поширюється на задню черепну ямку.

4. Гематогенний шлях – основний шлях поширення інфекції у хворих на гострий гнійний середній отит.

5. Лімфогенний шлях.

6. Через дегісценції – незарощення щілини на покрівельній стінці барабанної порожнини та антруму. Таким шляхом найрідше відбувається поширення інфекції.

травматичний шлях проникнення інфекції.

Етапи поширення інфекції з вуха до порожнини черепа такі:

• Перший етап – розвиток екстрадурального абсцесу, коли гній накопичується між кісткою та твердою мозковою оболонкою. Якщо запальний процес переходить на стінки венозної пазухи, розвивається флебіт синуса та синус-тромбоз.

• Другий етап – гній накопичується між твердою та павутинною мозковими оболонками. Такий гнояк називається субдуральним.

• Третій етап – інфекція проникає в субарахноїдальний простір, що веде до розвитку розлитого гнійного менінгіту.

• Четвертий етап – утворення абсцесу великих півкуль мозку та мозочка.

45. Синустромбоз і отогенний сепсис.

У сигмоподібний синус інфекція потрапляє найчастіше контактним шляхом, а також через венозні зв'язки, інколи – лімфатичним шляхом. Унаслідок поширення запалення із середнього вуха на стінку сигмоподібного синуса поступово у просвіті судини утворюється тромб. Спочатку він з'являється тільки на стінці синуса, повернутого до соскоподібного відростка; поступово збільшуючись, тромб виповнює увесь просвіт синуса. Тромбоутворення може прогресувати, а сам тромб поширюється далеко в усі боки від місця виникнення. Разом із тромбоутворенням відбувається інфікування та нагноєння тромбу, внаслідок чого утворюється септичне вогнище. Проникнення гнійної інфекції в мале коло кровообігу, а потім у велике призводить до утворення абсцесів легенів, нирок, печінки, суглобів тощо.

Тромбофлебіт сигмоподібного синуса є одним із проміжних та зв'язуючих ланок розвитку септичного стану. У зв'язку з цим синус-тромбоз та сепсис, як правило, виявляються одночасно.

Клініка. У клінічній практиці зустрічаються 2 форми отогенного сепсису: рання та пізня.

Рання форма являє собою гнійно-резорбтивну гарячку, що виникає в перші дні захворювання на гострий отит у зв'язку з утворенням тромбофлебіту дрібних вен соскоподібного відростка.

Пізня форма отогенного сепсису розвивається у хворих як на гострий, так і на хронічний отит, але за умови сформованого септичного вогнища типу тромбофлебіту сигмоподібного синуса.

Симптоми тромбозів синусів прийнято розділяти на 2 групи: загальні та місцеві.

Інфекційний синдром вивчений достатньо добре, він проявляється великими коливаннями температури тіла за типом гектичної з ознобом, заливним потом, землистим відтінком обличчя, вологими шкірними покривами, сухим язиком, збільшенням селезінки, лейкоцитозом та збільшенням ШОЕ. Гектична температура тіла характеризується швидким підвищенням до 39-41°С і супроводжується ознобом. Через декілька годин настає критичне зниження температури з заливним потом.

Під час диференціальної діагностики отогенного сепсису і тромбофлебіту сигмоподібного синуса необхідно виключити всі захворювання, перебіг яких відбувається з наявністю ремітуючої температури тіла — малярію, туберкульоз, абсцедуючу пневмонію, грип тощо.