80.Основні закономірності розвитку природи у фанерозої

Фанерозой— сучасний геологічний еон, що починається з моменту, коли на Землі поширилися тваринні форми життя. Охоплює останні 570 мільйонів років історії розвитку Землі, протягом яких існують кістякові організми; Фанерозой включає палеозойську, мезозойську й кайнозойську ери.

Найбільш значущі події:

« Кембрійські вибух », який стався приблизно близько 540 мільйонів років тому. Кембрійський еволюційний вибух - одна з найбільших загадок в історії розвитку життя на Землі. Знадобилося 2,5 млрд. років, щоб найпростіші клітини розвиулися в більш складні эукаріотні клітини, і ще 700 млн. років для виникнення перших багатоклітинних організмів. А потім, усього за якісь 100 млн. років, світ виявився заселений неймовірнітними багатоклітинними тваринами. З тих пір за більш ніж 500 млн. років на Землі не з'явилося жодного нового типу (принципово іншої будови тіла) тварин. У кембрійський період на Землі існували величезні області, зайняті континентальним шельфом, або материковими обмілинами. Тут створилися ідеальні умови для життя: дно, покрите шаром м'якого мулу, і тепла вода. До цього часу в атмосфері утворилося багато кисню, хоча його й було менше, ніж сьогодні. Розвиток твердих покривів призвів до появи нових життєвих форм, таких, як членистоногі, артроподи. Тваринам знадобилися нові способи захисту від нових високоорганізованих хижаків. Покращилися засоби їхнього захисту - і вже хижакам довелося виробляти нові методи полювання, щоб перебороти опір жертви. Протягом кембрійського періоду рівень моря неодноразово підвищувався і знижувався

П'ять найбільших вимирань в історії Землі.

81.Основні закономірності розвитку природи у четвертинному періоді

Особливості розвитку континентів.

В еоплейстоцені та ранньому плейстоцені завершився геосинклінальний процес, а земна кора в межах альпійських складчастих поясів рухома ще й зараз – відбуваються підняття гір й опускання (південна частина Каспію, Чорне, Егейське, Мармурове, Мексиканська затока, низька міжгірних западин, де відбувається накопичення найбільших товщ антропогенових відкладів.

Всі ці області характеризуються проявами сучасного вулканізму й найбільшою сейсмічністю.

Регресія викликана зниженням рівня моря з 150-200 до 250-300 м.В ранньому та середньому плейстоцені змінилася широкою трансгресією.Під рівень моря занурилися простори сучасного шельфу, а також прибережних рівнин континентів, знову відбувся розділ Євразії, Північної та Південної Америки.З пізнього плейстоцену обриси материків стають близькими сучасним. Коливання рівня Світового океану, обумовлені зміною ємності складаючи його западин, через утворення серединно-океанічних хребтів й рифтових зон та спряжених з ними піднять й занурень; що призвели до значних змін клімату: Західна Європа – порівняно теплий клімат неоплейстоцену – вільнюський (дольодовиковий) час – гюнц-міндельське потепління міняється в кінці раннього плейстоцену – хвилею похолодання. В Європі центрами зледенінь були Альпи та Скандинавія, розвиток зледеніння в Альпах досягав підніжжя гір (міндельське зледеніння), а з скандинавського центру досягав північних меж Білорусі та р. Оки, де описані моренні горизонти потужністю від 1-2 до 60 м. Зледеніння проявилися на Північному та Полярному Уралі, в гірських масивах Південного та Східного Сибіру, в Північній Америці та Гренландії.На інших континентах в кінці раннього плейстоцену фіксуються підвищення вологості й деяке збільшення площі гірських льодовиків.Початок середнього плейстоцену: міндель-рис (лихвінський, тобольський час) на всіх материках крім Антарктиди, є етапом тривалого, майже повсюдного потепління, коли клімат був теплішим сучасного.На межі 300 тис. р. тому почалось найбільш довге (майже 130-180 тис. р.) та значне похолодання плейстоцену – рисське (середньоросійське), яке в середині відтинку часу переривалось коротким потеплінням (рославльським, одинцовським, шартимським). Перша хвиля QII похолодання призвела до найбільш широкого зледеніння Північної півкулі – дніпровського (самарського). Друга хвиля – московське (тазівське) значно менша. Язики першого зледеніння досягали Дніпропетровська та Сталінграду.На заході частини Британських островів.Ще більш широкими виявилися площі багаторічної мерзлоти. Московський льодовик досягав Москви. Обидва зледеніння на Уралі та в Сибіру мали гірський характер. Лише на плато Путоран – був покривний льодовик.

В межах Північної Америки льодовики покривали всю північну її частину й змикались з гірськими – Кордильєр. На півночі Євразіє синхронно з вказаними зледеніннями відбувались наростання трансгресій – максимум (московський), коли рівень моря був на 100-200 м вище сучасного. Вздовж Арктичного узбережжя Євразії Валдайській горизонт утворив тераси на висоті від 20 до 10-12 м.

Виникли великі глибово-склепінні підняття разом з численними прогинами, міжгірними западинами, що звичайно мають грабеноподібні будову. Місцями супроводжувалися ефузивним та інтрузивним магматизмом.