Висновки

У висновках за результатами здійсненого дослідження викладено найбільш важливі висновки, отримані у ході проведеного дослідження. Не претендуючи на остаточне вирішення окреслених у дослідженні проблем, пропонуються наші погляди на вирішення завдань поставлених на початку цього дослідження.

Відмінність між поняттями «фізична особа» та «людина» полягає в тому, що поняттям «людина» охоплюється будь-яка біопсихосоціальна істота, незалежно від того, чи вступає вона в цивільні правовідносини, чи ні. Натомість «фізичною особою» може бути тільки людина як суб'єкт цивільних правовідносин.

Враховуючи сучасний рівень розвитку суспільних відносин та чинного законодавства, некоректним варто вважати положення закону щодо рівності правоздатності та дієздатності для всіх фізичних осіб. У кожному конкретному випадку кожна конкретна людина має власні право- та дієздатність, що зумовлюються її особистими, індивідуальними ознаками (віком, станом здоров’я, сімейним станом, рівнем освіти та професійної підготовки тощо), хоча можливості реалізації та набуття у всіх осіб є рівними.

Загалом всі люди (фізичні особи) на території України у приватній сфері мають рівні права з громадянами України (загальний правовий статус). Винятки складають випадки реторсії – обмеження в правах іноземців на підставі спеціального закону у відповідь на обмеження в таких же правах громадян України на території цих країн. Проте випадки реторсії у цивільному праві є доволі рідким інститутом.

Спеціальний правовий статус мають особи яких держава у приватній сфері обмежує у певних правах (державних службовців – займатися підприємництвом, займатися політичною діяльністю), або надає пільги і підвищені гарантії: матері-одиночки, ветерани праці, молоді спеціалісти, тощо.

Отже, правовий статус змодельовано у позитивному праві на рівні можливих прав та юридичних обов’язків (правоздатності), чи обмежень. Така усереднена модель фізичної особи уточняється від загального до спеціального правового статусу. Проте на рівні спеціального статусу, наприклад державного службовця для певних їх категорій можуть встановлюватись додаткові права та обов’язки чи обмеження. Так судді, прокурор не можуть бути представниками за виключенням представництва своїх неповнолітніх дітей.

Індивідуальний правовий статус визначається сукупністю правових зв’язків конкретної особи. Здебільше у відносинах вона має права і несе юридичні обов’язки не взагалі, а перед іншими їх суб’єктами. З огляду на це можна говорити про особу: повністю право – дієздатний, одружений, має не має дітей, утриманців тощо. Індивідуальний правовий статус може бути встановлений державою в особі її органів: обмежений в правоздатності, чи дієздатності, вставлена опіка чи піклування.

Так, дослідивши питання особливостей правового статусу фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності ми дійшли до висновку, що повністю відокремити правовий статус таких осіб від фізичних осіб не підприємців не можна, оскільки як підприємець людина не перестає бути батьком, матір’ю, працівником тощо. Зокрема, індивідуальний підприємець, як і будь-яка фізична особа, може бути рішенням суду обмежений у дієздатності або зовсім позбавлений дієздатності, визнаний безвісно відсутнім або померлим. Він також може працювати на будь-якій посаді на платній основі у приватних, державних або громадських організаціях, якщо тільки цю посаду законодавством не заборонено поєднувати з підприємницькою діяльністю. На відміну від юридичних осіб, майно індивідуальних підприємців, яким є об’єкти комерційної діяльності, може ними заповідатись та переходити у спадщину. Але право займатися підприємництвом у спадщину не переходить.

Ставши власником підприємства або іншого майна і правонаступником усіх кредиторських і дебіторських заборгованостей спадкодавця, спадкоємець для продовження підприємницької діяльності свого спадкодавця зобов’язаний зареєструватися як індивідуальний підприємець. Отже, можна зробити висновок, що правовий статус індивідуальних підприємців “розсташований” на стику правомочностей фізичних осіб не підприємців і юридичних осіб, вбираючи певною мірою і ті й інші, але не створюючи при цьому окремого суб’єкта права. При цьому людина вступаючи у цивільні відносини, має правовий статус фізичної особи як суб’єкта права, а коли вона вступає у господарські відносини, то повинна додатково набути у встановленому порядку статус суб’єкта підприємницької діяльності.

Крім того, на нашу думку, варто вирішити питання про можливість відокремлення майна фізичної особи, яке вона використовує у підприємницькій діяльності, від іншого її майна, а також питання про спадкування та поділ (при виокремленні частки у спільній сумісній власності) такого майна.