2.2. Цивільна дієздатність та деліктоздатність фізичної особи

Ще одним елементом, який входить до складу правосуб’єктності фізичної особи як учасника цивільних правовідносин є цивільна дієздатність. Так, відповідно до ст. 30 ЦК, цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Із поняттям цивільної дієздатності передбаченої у ЦКУ не погоджується професор З.В.Ромовська, яка вважає, що цивільну дієздатність варто визначати як психічну й інтелектуальну здатність громадянина усвідомлювати і керувати своїми діями, що породжують чи змінюють, припиняють цивільні права та обов’язки [15; 47]. Проте її думки не поділяє професор Є.О. Харитонов і він зазначає, що здатність людини усвідомлювати і керувати своїми діями є необхідною передумовою виникнення цивільної дієздатності, але не змістом цього поняття і дієздатність є певною суспільно-юридичною властивістю [4; 71].

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке перебуває в тісному зв'язку з особою носія. Зміст цього суб'єктивного цивільного права фізичних осіб передбачає такі можливості особи, зокрема :

1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов'язків.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи передбачено ЦК України і може бути обмежено лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Виникнення цивільної дієздатності, на думку Д.В. Бобрової, залежить від віку і стану здоров'я. Тому вона виділяє такі види цивільної дієздатність: повну; часткову; мінімальну; обмежену; визнання громадянина не­ дієздатним [20; 64].

Цивільний кодекс визначає наступні різновидів дієздатності:

1. повна дієздатність (с.34 ЦК);

2. дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх) (с.32 ЦК);

3. дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх) (с.31 ЦК).

Повна цивільна дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних прав та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.

Надання має місце у разі, якщо виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку, передбаченому цивільним законодавством України (емансипація фізичної особи). Так, відповідно до ст.ст.34, 35 ЦК повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором (ч.1 ст.35);

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини (ч.1 ст.35);

3)фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю (ч.3 ст.35). В цьому разі повна дієздатність надається з моменту реєстрації неповнолітньої фізичної особи як підприємця. Таку підставу дострокового набуття повної дієздатності аналогічно називають і у законодавстві Російської Федерації (ст. 27 ЦКРФ). Необхідність встановлення такої норми пояснює російський цивіліст М.В.Телюкина тим, що швидко почала розвиватися підприємницька діяльність, у тому числі серед осіб, які не досягли 18 років, і інтересами не тільки самих неповнолітніх, а й метою забезпечити стабільність цивільного обороту, розвитку у неповнолітніх здібностей і навичок до участі в трудовій і підприємницькій діяльності [21; 33].

Набуття має місце у разі, якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК);

2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. При цьому, в разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 2 ст. 34 ЦК).

Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК України та є достатньо широким, однак не таким, як це за повної цивільної дієздатності. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом), або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).

Особи з неповною дієздатністю самостійно вони вправі вчиняти всі правочини, що і особи з частковою дієздатністю, а також розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Цей перелік розширює Є.О. Харитонов додаючи, що особи в віці від 14 до 18 років можуть самостійно вчиняти правочини, спрямовані на безкоштовне одержання майна у власність, за винятком транспортних засобів та нерухомого майна [4; 72].

Продовжує перелік і український цивіліст Р.Б.Шишка додаючи: самостійно обирати місце свого проживання, якщо законом не встановлено обмежень; давати згоду на надання медичної допомоги, вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекомендацій; право на вільне пересування по території України і на вибір місця перебування; самостійно без згоди батьків чи піклувальників подавати заяву про прийняття спадщини. Ряд особистих прав виникає у неповнолітніх осіб саме з 16 років., зокрема : бути емансипованим у встановленому порядку; змінити своє прізвище та ім’я у встановленому законом порядку; на вільний виїзд за межі України та ін. [22; 101].

Інші свої права фізична особа у віці від 14 до 18 років вправі здійснювати за згодою батьків (усиновителів) чи піклувальника. При цьому, згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмово нотаріально посвідчено( ст.32 ЦК ). Так, на думку Ф. Г. Шершеневич батьківський контроль у цьому випадку є засобом стримування притаманних у такому віці спонтанних, а іноді і неконтрольованих та неусвідомлюваних правочинів. Саме це надає батькам та іншим особам, які виконують функції нагляду та виховання дітей, впливати на поведінку неповнолітнього [23; 139].

Згоду на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержано від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснено з дозволу органу опіки та піклування.

Що ж до деліктоздатністі, то вона, за загальним правилом, означає те, що неповнолітня особа самостійно несе відповідальність за невиконання обов'язків взятих на себе. В окремих випадках, наприклад, за заподіяння неповнолітньою особою шкоди або невиконання договору, укладеного неповнолітньою особою за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, додаткову( субсидіарну) відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків (ст.ст. 33, 1179 ЦК України). Так, відповідно до КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи від 14 до 16 років можуть бути суб’єктом злочину лише у випадках, передбачених ст. 22 КК [ 19, 36].

Окремо поняттю дієздатності присвячено сімейне законодавство та наука сімейного права також проводить певні дослідження зазначеної категоріє. Так, зокрема Р. Б. Шишка, вводить поняття неповна сімейна дієздатність, яка матиме місце у таких випадках : при зміні імені батька з 14 років давати згоду на зміну свого імені по батькові, самостійно визначати місцепроживання з 14 років якщо батьки проживають окремо ч.3 ст. 160 Сімейного кодексу України надає право звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав в порядку передбаченому ст. 165 Сімейного кодексу України [ 24, 145].

Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років (малолітньої) називають частковою. Переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлювачі) чи опікун, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі. Однак у ст. 31 ЦК України визначено низку прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно: вчинення дрібних побутових правочинів; здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.31 ЦК правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові та стосується предмета, який має невисоку вартість. Виходячи з цього С.С. Алексеєв виділяє ознаки такого правочину: спрямованість на задоволення побутових потреб малолітнього; відповідність фізичному, духовному чи соціальному розвиткові малолітнього; стосується предмета, який має невисоку вартість. Такий критерій є оціночний для сімей з різним рівнем достатку. Зазвичай у судовій практиці виходять з тих кишенькових грошей, які періодично даються неповнолітнім; учиняється на місці і не допускає розриву між моментом укладання і виконання правочину [25; 40].

Окремої уваги заслуговує питання деліктоздатності малолітніх осіб у цивільному праві. Відповідно до положень ЦК малолітні є особами, які є неделіктоздатними, тобто такими, що не несуть відповідальність за завдану ними шкоду. В цьому випадку відповідальність, як правило, покладається на батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також на інших осіб, що визначені чинним законодавством (ст. 1178 ЦК). Це пояснюється тим, що малолітні є неделіктоздатними і не можуть бути суб’єктом цивільно-правової відповідальності. Згідно компенсаційності як ознаки та функції такої відповідальності за умови заподіяння збитків чи шкоди неправомірними діями малолітнього до відповідальності притягуються його батьки (усиновителі) або опікуни. При цьому законом така їх відповідальність презюмується, а спростування можливе лише якщо вони доведуть, що збитки заподіяно не з їх вини У цьому випадку вони можуть бути звільнені від цивільної відповідальності і то за умови, що її можна перекласти на навчальний чи виховний заклад, під наглядом яких був малолітній у момент завдання шкоди. Можливо притягнення до відповідальності тих осіб, які навмисно втягнули малолітнього у протиправну діяльність, в т.ч. і злочин, або ж примусили різними способами заподіяти збитки під загрозою застосування різних форм насилля[26; 643].

За ЦК УРСР малолітні могли бути вкладниками в кредитні заклади, що пояснювалось необхідністю залучення грошей до банківської сфери. Чинне законодавство про банківську справу та кредитні спілки не містить обмежень щодо вкладників банків. Таким чином, банк не вправі відмовити малолітньому у відкритті і поповненні банківського рахунку за умови, що сума першого вкладу знаходиться в межах звичайної суми дрібного побутового правочину. Якщо на ім’я неповнолітнього відкрито рахунок то він вправі його поповнювати[22; 103].

Отже, можна зробити висновок, що цивільна дієздатність фізичної особи – це основна ознака фізичної особи як суб’єкта цивільного права, яка перетворює можливості на реальність.

В окремих випадках законодавець визначає умови, за яких фізичну особу може бути обмежено в цивільній дієздатності, тобто на яких підставах та в якому порядку їй може бути зменшено обсяг здатності своїми діями набувати та здійснювати цивільні права та створювати і виконувати цивільні обов'язки. При чому можливе обмеження як неповної, так і повної дієздатності.

Обмеження цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав, наприклад, учинення дій, що свідчать про нездатність неповнолітнього самостійно й вільно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності. Окрім цього, суд може достроково скасувати своє рішення про обмеження неповної дієздатності, якщо обставини, які були підставою для прийняття судом цього рішення, зникли (ч. 5 ст. 32 ЦК). У цьому разі особа знову набуває неповної (часткової) дієздатності в тому обсязі, що існував до цього обмеження.

Обмеження повної цивільної дієздатності допускається лише з підстав та в порядку, передбаченому законом. Так, зокрема,тактми підставами є те, що особа :

1) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Оскільки обмеження повної дієздатності фізичної особи є істотним втручанням в її правовий статус, то і здійснити це можна лише за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК).

Обмеження цивільної дієздатності як засіб протистояння п’яницям та наркоманам у судовій практиці використовується доволі рідко. Власне така ідеологія і завдання переслідується при цьому. Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” від 28 березня 1972р. обмеження громадянина у дієздатності спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами. Це має велике значення для збереження генофонду народу України [27]. На нашу думку, не менш важливим є той факт, що особа пияцтвом чи наркоманією не тільки шкодить своєму здоров’ю, але ставить свою сім’ю у скрутне економічне (матеріальне становище ) та соціальне (громадська думка сусідів,друзів,родичів,колег тощо щодо не благополучності даної сімї) становище.

Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановлення судом над нею піклування. Тобто всі правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільну дієздатність якої обмежено, за згодою піклувальника. Окрім цього, заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи особи, яку обмежено в цивільній дієздатності, одержує та розпоряджається ними піклувальник. Однак обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на обмеження її деліктоздатності.

Якщо підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи зникли, наприклад, особа припинила зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.

При тому цивільне право у даному разі не переслідує репресії до людини, яка поступилася, а надає їй можливість поновити цивільну дієздатність якщо вона була обмежена. Про відновлення своїх особистих якостей репутації, надійності, залежності від “зеленого змія” тощо особа повинна думати сама. Цивільне право тут безсиле [28; 183].

Окрім обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи, її може бути за певних обставин визнано недієздатною. Недієздатність фізичної особи – це нездатність фізичної особи власними діями набувати цивільних прав і виконувати цивільні обов'язки.

Підставою визнання фізичної особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад здоров'я, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст. 39 ЦК). Таким чином для визнання особи недієздатною встановлено два критерії:

1) медичний- хронічний, стійкий психічний розлад, який встановлюється у ході стаціонарної психолого-психіатричної експертизи. У вказаній вище поставі Пленуму Верховного Суду України вказується, що при призначенні експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними [27].

Варто зауважити, що у ст. 16 ЦК УРСР такими медичними підставами встановлювала душевну хворобу або недоумство ;

2) юридичний - розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними. Але як зазначено вище він теж встановлюється медиками. Проте суд не зв’язаний висновком судово-медичної експертизи, яку він оцінює в судовому засіданні разом з іншими доказами по справі.

І лише за наявності цих підстав, а також відповідної довідки про стан здоров'я, виписки з історії хвороби та інших документів з лікувально-профілактичних установ суд може за заявою заінтересованих осіб винести рішення про визнання особи недієздатною [27]. За загальним правилом, фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття рішенням суду законної сили. Проте, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки, тобто абсолютно весь спектр можливих цивільних прав (обов'язків) фізичної особи здійснюють за неї опікуни, в тому числі й обов'язки щодо відповідальності такої особи. В теорії цивільного права її називають «мертвим суб’єктом».

Визнання фізичної особи недієздатною не є довічним, як відзначає Р.Б.Шишка, а законом передбачається поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною за певним умов та в порядку передбаченому законом. Так, за умов покращення здоров’я визнаної недієздатною фізичної особи та за позовом опікуна або органу опіки і піклування, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто поновилась дієздатність [22; 145].

Отже, можна зробити висновок, що правосуб’єктність фізичної особи включає в себе три складових елементи : правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Так, правоздатність фізичної особи визнається однаковою мірою за всіма громадянами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів.

Дієздатність фізичної особи – фізичної особи – це основна ознака фізичної особи як суб’єкта цивільного права, яка перетворює можливості на реальність. Дієздатність фізичної особи може поділятися на декілька видів.

Деліктоздатність фізичної особи – це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.