2. Особливості правового статусу фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності

Інститут фізичної особи є одним з найдавніших у цивільному праві. Він досліджувався багатьма як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Проте зміни в законодавстві та потреби часу вимагають нового погляду на окремі характеристики цього відомого інституту [11, 161].

За останні роки в Україні прийнята низка нормативних актів, що регулюють діяльність окремих видів суб’єктів підприємницької діяльності. Але вони регулюють лише створення та діяльність юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Що ж стосується правового регулювання підприємницької діяльності фізичних осіб, то під правове регулювання підпало лише обмежене коло відносин за участю цих суб’єктів.

Чинні нормативні акти лише декларують право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, використання належного їм майна для цього, встановлює категорії осіб, які не мають права її здійснювати, та регулюють їх державну реєстрацію [12, 125]. Тому сьогодні досить багато вчених починають вести мову про необхідність прийняття спеціального законодавчого акта, який би врегулював діяльність фізичних осіб – підприємців. Такий акт, має, перш за все, визначати ознаки, що дають можливість відмежувати фізичну особу підприємця від інших суб’єктів, та відрізняють його статус від фізичних осіб, які не є підприємцями.

Для цього вважаємо за доцільне провести ґрунтовний аналіз існуючих норм та виокремити особливості, що притаманні фізичній особі – суб’єкту підприємницької діяльності та вирізняють її з-поміж інших суб’єктів права.

Для набуття статусу суб’єкта підприємницької діяльності фізична особа повинна мати такі загальні ознаки суб’єкта цивільного права :

• правоздатність ( здатність мати цивільні права та нести обовязки);

• цивільну дієздатність ( здатність своїми діями набувати та здійснювати цивільні права, створювати для себе цивільні обов’язки і виконувати їх);

• мати імя (прізвище, власне імя, а також по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю);

• мати місце проживання (місце, де фізична особа проживає постійно або переважно) [11, 162].

Основною у наведених ознаках є цивільна дієздатність. Правоздатність та інші ознаки створюють лише необхідні передумови, можливість здійснення фізичними особами підприємницької діяльності, а дієздатність перетворює можливість на дійсність, на реальні підприємницькі правовідносини.

Особливості статусу суб’єкта підприємницької діяльності, який діє без утвореня юридичної особи, у порівнянні із загальногромадянською правоздатністю фізичної особи, полягають у тому, що :

По-перше, цей статус набувається в результаті (з моменту) державної реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Фізична особа, яка здійснює таку діяльність без державної реєстрації, діє в нелегальній, “тіньовій” економіці. Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю, не здійснивши державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, не набуває у зв’язку з зайняттям такою діяльністю статусу підприємця. Тому спори за участю таких громадян, у тому числі пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, підвідомчі місцевому, а не господарському суду.

Разом із тим при вирішенні спорів, що виникають із приводу не узаконеної підприємницької діяльності, фізична особа не вправі посилатись у відношенні укладених нею при цьому правочинів на те, що вона не є підприємцем. Суд може застосовувати до таких правочинів правила Господарського кодексу України про зобов’язання, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності;

по-друге, до підприємницької діяльності громадян, здійснюваної без утворення юридичної особи, відповідно застосовуються правила Господарського та Цивільного кодексів України, які регулюють діяльність юридичних осіб, що є комерційними організаціями, якщо інше не випливає із закону, актів Президента, Уряду або суті правовідносин;

по-третє, іноді виникають сумніви з приводу того, чи вправі індивідуальний підприємець наймати працівників. За раніше діючим законодавством про підприємства та підприємницьку діяльність особа, яка має намір зайнятись приватно-підприємницькою діяльністю із залученням робочої сили, зобов’язана була заснувати підприємство. Наймати працівників фізична особа-підприємець не мала змоги. Цивільний кодекс прямої відповіді на поставлене питання не дає, а деякі автори наявність такого права в індивідуальних підприємців заперечують. Господарський кодекс визначив конкретні форми в яких може здійснюватися підприємницька діяльність: без застосування найманої праці; із застосуванням найманої праці (в п.3 ст. 128 ГК) [13];

по-четверте, на відміну від громадян, які не є суб’єктам підприємницької діяльності, майнові спори між суб’єктами підприємницької діяльності або між ними й юридичними особами підвідомчі господарським судам. Але це стосується лише спорів, пов’язаних із підприємницькою діяльністю. Інші спори за участю фізичної особи, хоча вона і має статус суб’єкта підприємницької діяльності, підвідомчі місцевим судам;

по-п’яте, фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який не зможе задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані із здійсненням ним підприємницької діяльності, може бути визнаний за рішенням суду неспроможним (банкрутом). При вирішенні подібного спору його учасникам і господарському суду варто мати на увазі, що свої вимоги до суб’єкта підприємницької діяльності можуть пред’явити також кредитори по зобов’язаннях не пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності (про заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну громадян чи юридичних осіб, про стягнення аліментів тощо ). Підстави та порядок здійснення відповідних процедур передбачений ст. 48 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р [14];

по-шосте, вимоги кредиторів фізичної особи – субєкта підприємницької діяльності у випадку визнання його банкрутом задовольняються за рахунок належного йому майна, на яке може бути звернене стягнення. Вимоги задовольняються в порядку черговості, встановленої п. 1 ст. 49 зазначеного Закону (посилання). Перелік майна громадян, у тому числі індивідуальних підприємців, на яке не може бути звернене стягнення встановлюється цивільним процесуальним законодавством. На даний час діє Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами. Він затверджений при прийнятті Цивільного процесуального кодексу й увійшов у цей Кодекс як додаток до нього. Таким чином, можна зробити висновок, що фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності має властиві їй ознаки, що відрізняють її правовий статус.

Однак повністю відокремити правовий статус таких осіб від фізичних осіб не підприємців не можна, оскільки як підприємець людина не перестає бути батьком, матір’ю, працівником тощо. Зокрема, індивідуальний підприємець, як і будь-яка фізична особа, може бути рішенням суду обмежений у дієздатності або зовсім позбавлений дієздатності, визнаний безвісно відсутнім або померлим. Він також може працювати на будь-якій посаді на платній основі у приватних, державних або громадських організаціях, якщо тільки цю посаду законодавством не заборонено поєднувати з підприємницькою діяльністю. На відміну від юридичних осіб, майно індивідуальних підприємців, яким є об’єкти комерційної діяльності, може ними заповідатись та переходити у спадщину. Але право займатися підприємництвом у спадщину не переходить.

Ставши власником підприємства або іншого майна і правонаступником усіх кредиторських і дебіторських заборгованостей спадкодавця, спадкоємець для продовження підприємницької діяльності свого спадкодавця зобов’язаний зареєструватися як індивідуальний підприємець. Отже, можна зробити висновок, що правовий статус індивідуальних підприємців “розсташований” на стику правомочностей фізичних осіб не підприємців і юридичних осіб, вбираючи певною мірою і ті й інші, але не створюючи при цьому окремого суб’єкта права. При цьому людина вступаючи у цивільні відносини, має правовий статус фізичної особи як суб’єкта права, а коли вона вступає у господарські відносини, то повинна додатково набути у встановленому порядку статус суб’єкта підприємницької діяльності.

Крім того, на нашу думку, варто вирішити питання про можливість відокремлення майна фізичної особи, яке вона використовує у підприємницькій діяльності, від іншого її майна, а також питання про спадкування та поділ (при виокремленні частки у спільній сумісній власності) такого майна.