Система і функції юридичної науки

Юридична наука, до системи якої входить загальна теорія держави і права, є однією з суспільних наук. На відміну від наук, що вивчають природні явища і процеси, таких як фізика, хімія, аст­рономія тощо, суспільні науки вивчають відносини, які склада­ються між людьми і їх утвореннями, безпосередньо служать лю­дині. Це повною мірою стосується і юридичної науки, головним завданням якої є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефективному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійс­ність. її особливістю є спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозв’язку і взаємовпливі. Виходячи з цього, назва “правознавство” для визначення юридичної науки є і неточною, і однобічною. Нерозривний зв’язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і державознавчою.

Поряд з іншими суспільними науками вчення про державу і право має свій об’єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвід­носяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об’єкта ширше, ним охоплюються явища і процеси навколишнього світу, дійсності, на які поширюється пізнання і практичний вплив лю­дей. Об’єкт може бути загальним для ряду наук, а предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Саме предмет визна­чає самостійність, своєрідність і особливості кожної науки, тобто те, чим вона відрізняється від інших наук.

Юридична наука належить до суспільних наук, і об’єктом її дослідження є творіння помислів та рук людських — вся держав­но-правова дійсність, яка входить до сфери відносин між особою і суспільством. Спільний об’єкт дослідження — право і держава — пов’язує в рамках єдиної юридичної науки спеціалізовані науки, що входять до її складу, кожна з яких водночас має свій власний предмет дослідження. Таким чином складається система юридич­них наук, кожна з яких вивчає окремі прояви права і держави.

Юридична наука в цілому і окремі юридичні науки, поміж них і теорія держави і права, виконують певні функції, які визначають головні напрямки наукових досліджень.

Пізнавальна функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їхні характерні ри­си, сутність, форми, специфічні для них функції, принципи, інститути тощо, розширення знань про право і державу. Ця функція найвиразніше проявляється на початковому етапі дослідження державно-правових явищ при описуванні і з’ясу­ванні їх ознак. Підручники з юридичних дисциплін насамперед відображають результати цього дослідження. Розглядувана функція має першорядне значення для освітянської діяльності.

Евристична функція націлена на встановлення закономірнос­тей розвитку і функціонування держави і права. Оскільки спо­стерігається повторюваність тих чи інших державно-правових явищ, юридична наука повинна фіксувати наявність певних тен­денцій. Науковий висновок про постійність їх існування означає відкриття закономірності. Такий характер має, наприклад, розши­рення демократичних прав людини і громадянина та гарантій їх здійснення за рахунок положень, закріплених у міжнародних до­кументах. Протягом певного часу таке відкриття було тенденцією розвитку цих прав, а зараз набуло таких масштабів, які дозволя­ють характеризувати цей процес як закономірність. Реалізація ев­ристичної функції передусім є свідченням розвитку юридичної на­уки, гарантією від її зайвої догматизації.

Саме на встановлення закономірностей розвитку і функціо­нування державно-правових явищ спирається юридична наука при здійсненні інших властивих їй функцій.

Функція наукового передбачення полягає в науковому про­гнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правових явищ, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку. Завдя­ки їй здійснюються оптимальні способи реалізації державно-правових закономірностей. Так, наприклад, дослідження зв’язку держави і права з нинішнім розвитком в Україні ринкових відно­син дає підстави для прогнозування поступового збільшення об’єктів приватної власності, обмеження державного втручання В господарські відносини, збільшення питомої ваги стосунків між господарюючими суб’єктами, що засновані на договірних відно­синах, скорочення в перспективі державного апарату.

Функція допомоги практиці пов’язана зі службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає в тому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою. Так, практичній меті удосконалення законодавства на науковій основі служить роз­робка проектів нормативних актів групами фахівців-науковців, проведення наукових експертиз та консультацій стосовно визна­чення шляхів розвитку держави і права. Безпосередньо на забез­печення ефективності попереднього слідства, правильне вирі­шення питання про звільнення від юридичної відповідальності, попередження злочинів тощо спрямовані висновки прикладних юридичних наук.

Ідеологічна функція. Юридична наука являє собою систему поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів з багатьох питань може бути дуже різним. Залежить він від того, на якій ідейній ос­нові закладений. У рамках юридичної науки в умовах демокра­тичного суспільства існують різноманітні школи і течії, кожна з яких має свою власну ідейну спрямованість. Вимоги деідео-логізації не поширюються на державно-правові погляди. Ідео­логічна різноманітність породжує наукові дискусії, які завжди були важливим засобом розвитку юридичної науки. Виходячи з конституційного принципу багатоманітності, слід визнати, що жодна ідеологія не може бути визнана загальнообов’язковою. Напрями державної ідеології і практики залежать від характеру соціальної бази держаної влади. У демократичному суспільстві погляди на державу і право мають ґрунтуватися на всесвітньо визнаних загальнолюдських принципах і цінностях, якими є сво­бода, рівність, гуманізм, справедливість тощо. Саме вони повинні становити основу формування загальнодержавної і загально­національної ідеології.