Тема 1. Соціологія як наука, її предмет, методи і функції

Наука - це система абстрактних знань, створених теоретичним шляхом на основі аналізу фактів, явищ і процесів за їх специфічними ознаками, вста­новлення між ними зв’язків, які обумовлюють їх впорядковане функціонування і розвиток. Соціологи цікавляться наукою не тільки як методом для своїх досліджень, а й як соціальним явищем та соціальним інститутом.

Соціологія - це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему, соціальні відносини та соціальну поведінку людей. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також: вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку, залежність особистості від соціальної організації і культури, залежність соціальної організації і культури від особистості.

Мікросоціологія - сукупність загальнотеоретичних знань, що є резуль­татом макросоціологічних досліджень. У соціології існують різні рівні ана­лізу. Макросоціологія - аналіз на рівні великих спільнот (місто, соціологічна група, страта, клас, нація, релігійна конгрегація) або на рівні абстрактнішого розуміння соціальних систем та соціальних структур. Базовою формою знань макросоціології є теорії і теоретичні концепції з відповідними систе­мами понять і термінів, сформованими в процесі макроаналізу суспільства і соціальних явищ. Проте, макросоціологія існує лише як мозаїчне утворення. Вона немає єдиної концептуально-теоретичної, методологічної системи, не базується на спільних принципах, фактах, єдиному понятійно-термінологіч­ному апараті. Макрос отологічні теорії нерідко перебувають у методо­логічній конфронтації. У сучасній соціології до макросоціології відносять, як правило, структурний функціоналізм, структуралізм, неомарксизм, макросоціологію знання тощо.

Мікросоціологія - сукупність соціологічних знань з протилежною щодо макросоціології пізнавальною орієнтацією на вивчення за допомогою соціаль­но-психологічних, зокрема, соціометричних, методів так званих "мікрооб'єктів", міжособистісних взаємодій і стосунків, комунікативних зв'язків у малих групах, поведінки особи, індивіда, окремих соціальних явищ, процесів. Іноді мікросоціологію ототожнюють з соціометрією Я. Морено, хоча в мікро­соціології використовуються й інші методи дослідження міжособистісних відносин усередині групи. Щодо ідейно-світоглядних основ мікросоціології, то визначальною є повсякденна взаємодія людей. Відокремлюється низка мікро-теорій та їх модифікацій, в яких підкреслюється виключне значення психоло­гічних чинників.

Об’єкт соціології- суспільство як цілісна соціальна реальність; емпі­рично надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального жит­тя; такі об^лєктивніявища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні організації, соціальні інститути тощо.

Предмет соціології - закони і закономірності функціонування та роз­витку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; со­ціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб'єктів з проблем, пов'язаних з їх соціальними статусами і ролями соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціального суб’єктів з проблем, пов'язаних з їх соціальни­ми статусами і ролями.

Фундаментальна соціологія - аж ніяк не збігається з ознакою тео­ретичності, та навпаки, хоча цей термін часто вживається як синонім дру­гого (наприклад, теоретична фізика, теоретична психологія). Тут термін ''теоретичний " означає не тільки певний рівень наукового знання на відміну від емпіричного, а його фундаментальну спрямованість на відміну від прак­тичної, прикладної спрямованості.

Теоретична соціологія - основну увагу концентрує на вивченні фун­даментальних наукових проблем, пов'язаних з формуванням знання про соціаль­ну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального роз­витку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, відпо­відають, в основному, на два запитання: що пізнається?" (об'єкт) і "як пізнається?" (метод), тобто пов’язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних со­ціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільностей та відносин, взаємодій у масштабах у сього суспільства, прикладна соціоло­гія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конк­ретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи вико­ристання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Емпірична соціологія - напрям соціології, який виникає на початку XXст. у США. Початок цьому поклала Чиказька школа (Парк, Берджес, То­мас, Смол та ін.). Першою працею цієї школи в галузі емпіричної соціології була книга У. Томаса і Ф.Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918-1920). Суттєвим є внесок у розвиток емпіричної соціології соціологів Колумбійського університету Р. Мертона, який обіймав посаду співдиректора університетського бюро прикладних досліджень, П.Лазарсфельда, який за­початкував панельний і кількісний метод в соціологічних дослідженнях, а також розробив логічні і математичні засади латентно-структурного ана­лізу. Значний внесок у розвиток емпіричної соціології зробила група соціологів на чолі з проф. Е. Мейо з Гарвардського університету, які започаткували докт­рину людських відносин. Під впливом американської соціології в 60- 70-х рр. XX ст. активно формувалась німецька соціологічна школа з багатьма галузе­вими соціологами, починаючи з 60-70-хрр. емпірична соціологія утверджуєть­ся і в Україні.

Соціальний закон - в структурно-функціональних парадигмах - віднос­но сталий, систематично відновлювальний, необхідний, суттєвий зв'язок між соціальними явищами і процесами, який дозволяє пояснити минуле і сучасне, а також: прогнозувати майбутнє. Соціальний закон існує, діє незалежно від свідомості і волі людей. Останні намагаються уникнути, пристосувати свою поведінку до нього чи протестувати проти нього.

Соціальна реальність -1) у широкому значенні - усе суспільство, усе суспільне життя, "надорганічна" реальність, оскільки дуже часто по­няття "соціальне'' і "суспільне", "соціум" і "суспільство" ототожнюють­ся, застосовуються як синоніми; 2) у вужчому, соціологічному - та сторона суспільного буття, яка безпосередньо пов’язана з явищами і процесами со­ціальної інтеракції на різних рівнях.

Загально соціологічні теорії- теорії, які розкривають глибинні, або, як наголошують соціологи, сутнісні моменти розвитку того або іншого суспільства і в цілому історичного процесу. На рівні загальносоціологічних теорій робляться наукові узагальнення і висновки про найбільш глибокі причини виникнення і функціонування тих або інших соціальних явищ, про рушійні сили розвитку суспільства і т, п.

Соціальна теорія - комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення соціальних процесів і явищ.

Соціологічне знання - знання про основні закономірності функціо­нування і розвитку суспільства та його підсистем.

Соціологічні теорії середнього рівня - соціологічні теорії, які зна­ходяться між теоретичними і емпіричними дослідженнями, тобто займають середній рівень, і які забезпечують взаємозв’язок між ними в межах окремих галузей соціології. Поняття "теорії середнього радіусу дії" ввів у 1947р. су­часний американський соціолог-функціоналіст, лауреат Нобелівської премії 1997року Р.Мертон, який виступив проти ідеї і спроби Т.Парсонса створи­ти всеохоплюючу, універсальну теорію соціальної дії з позицій структурного функціоналізму. Вважаючи постановку цього завдання передчасною, оскіль­ки емпіричного матеріалу ще недостатньо, Р. Мертон наголошував, що в центрі уваги соціології повинна знаходитися розробка саме теорії середньо­го рівня, яка здатна забезпечити дослідження питань реального управління соціальними процесами. Ці теорії покликані об'єднати у собі переваги як ем­піричні, так і теоретичні. Вони не зводяться лише до рівня емпіричного уза­гальнення і базуються на теоретичних розробках більш високого рівня уза­гальнення. Прикладами теорії середнього рівня можуть бути особливо глибоко розроблені у Р. Мертона теорії девіантної поведінки і аномії Теорії середнього рівня відіграли значну роль у боротьбі з чистим емпіризмом і в активізації теоретичної соціології. Нині теорії середнього рівня розгляда­ються як спеціальні соціології, наприклад, соціології особистості, сім’ї праці, побуту, міста, села, освіти і т.д.

Спеціальні соціологічні теорії- галузі соціологічного знання, які вивчають, насамперео, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (со­ціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія мо­лоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім’ї соціоло­гія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соціальних рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також: соціологію особистості та ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, те­орію референтних груп, соціальних статусів.

Категорії соціології - під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм про­яву законів і закономірностей, які нею вивчаються. Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе: загальнонаукові категорії у соціологіч­ному заломленні (суспільства, соціум, соціальна система тощо); безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності); категорії дисциплін суміжних із соціологією (еко­номічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури тощо).

Соціальне - це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей соціальних відносин, які проявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії). Цей термін може зас­тосовуватися до будь-чого, що стосується систем, їх характеристик і участі людей в них. Коли двоє друзів розмовляють, їх поведінка є соціальною на­стільки, наскільки вони привертають увагу до культури мови, виявляються їх сподівання, їх розуміння, що сприяє виникненню дружби та інше.

Соціальне є не тільки те, що залучає чи впливає на багатьох людей. Всі люди споживають їжу, наприклад, але ця дія не робить людину соціальною. Культурні ідеї, які впливають на вибір "що їсти, "як їсти?" роблять ці ас­пекти їжі соціальними. Так само голодування, голод і ситість не є соціальни­ми, навіть якщо вони охоплюють мільярди людей. Але економічні, політичні та інші соціальні домовленості, внаслідок яких багатство, дохід і доступ до їжі розподілені, надають цим людським умовам глибокого соціального значення.

Методи соціології - методи, які покликані забезпечити об'єктивність і надійність одержаних результатів. У найбільш загальному вигляді можна виділити три головні умови реалізації в соціології вимог наукової методо­логії: принцип емпіризму - використання емпіричних процедур з метою вста­новлення об'єктивної достовірності одержаних у дослід [НО ЄННЯХ фактів та узагальнень; теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі емпіричних фактів, і, разом з тим, включити ці факти в наявну систему теоретичного знання; цілісна нейтральність соціологи, незалежність її від будь-яких заангажованих ус­танов, які, зазвичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Функції соціології - основні обов’язки перед суспільством, важливі на­прямки і сфери діяльності цієї науки. Основні функції соціології - теоретична, описова, інформаційна, прогностична й ідеологічна. Теоретична функція - це концентрація, пояснення, поповнення і збагачення існуючого соціологічного знан­ня, розробка законів і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної реальності. Описова функція - систематизація, опис, нагромадження отри­маного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різних науко­вих звітів, статей, книг. Інформаційна функція - збір, систематизація і на­громадження соціологічної інформації, отриманої в результаті проведення дослідження. Прогностична функція - видача соціологією соціальних про­гнозів. Соціологічне дослідження завершується обгрунтованим короткостро­ковим або довгостроковим прогнозом об'єкта, який досліджується. Ідеологіч­на функція - участь соціологи в ідеологічному житті суспільства. У соціологічній діяльності всі її функції "працюють " в єдності.

Структура соціологічного знання - це система взаємопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то жит­тєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особ­ливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто пев­ною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а, перш за все, певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм.

Галузеві соціологічні теорії ( або просто галузеві соціології) - га­лузі соціологічного знання, які постають на межі власне між: соціологією та ін. науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони ніби розподіляють свій об’єкт з тією чи іншою наукою про суспільство (як правило, такою, що вже має давню традицію, усталений понятійний апарат і методи), виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні відносини, групові інтереси, інституційні зв’язки тощо. Так, галузевими на­зивають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.