8. Ринок державних облігацій

Державні облігації гарантуються всім майном держави і при­значені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовніш­ньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації внутрішніх державних та місцевих позик) на встановлений строк. Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до державного, місцевих бюджетів та позабюджет­них фондів. Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок ви­пуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями менший, ніж рівен­ь доходу за корпоративними облігаціями.

Світова практика свідчить, що всі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету. Завданням ринку державних цінних паперів є оптимальне забезпечення потреб державного бюджету. Кошти, отримані від продажу боргових зобов'язань, емітованих центральним урядом, надходять до державного бюджету. Кошти від реалізації облігацій, випущених місцевими органами влади, надхо­дять до місцевих бюджетів. Державні облігації, казначейські зобов'язання, казначейські векселі, інші державні боргові зобов'язання емітуються центральними урядами та місцевими органами влади з метою мобілізації грошових ресурсів для:

• неінфляційного фінансування бюджетного дефіциту;

• виплати доходу та погашення боргових зобов'я­зань попередніх випусків;

• фінансування цільових програм;

• згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;

• забезпечення касового виконання державного бюджету тощо.

Крім фінансування бюджетних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення припливу іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної гро­шової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином інвалю­ту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Для придбання облігацій іноземні інвестори купують націо­нальну валюту країни і розраховуються нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти веде до підвищення її курсу. Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облі­гацій є стримування розвитку інфляції. У цьому разі кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилу­чаються з обігу, тобто "притримуються".

Основними джерелами погашення державних позик є:

• доходи від вкладення залучених за їх допомогою коштів у інвестиційні проекти в різні галузі економіки;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, отримані від зменшення видатків;

• емісія грошей;

• кошти, залучені від випуску нових держаних зобов'язань.

При первинному розміщенні державних цінних паперів головну роль відіграють центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні підрозділи з управління державним боргом. Часто первинне розміщення державних цінних паперів проводиться серед комерційних банків. Передплата на державні цінні папери провадиться на добро­вільній основі серед широкого кола юридичних та фізичних осіб. Пе­реважна більшість власників державних цінних паперів – комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, фізичні особи, місцеві органи влади, іноземні й міжнародні учасники ринку.

Державні цінні папери поділяють на дві основні категорії: рин­кові та неринкові.

Ринкові цінні папери можуть перебувати у вільно­му обігу на фінансовому ринку. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку.

Неринкові цінні папери не підля­гають вільному обігу, тобто не можуть бути передані або продані іншій особі. В умовах випуску таких паперів часто передбачається мож­ливість дострокового погашення, при якому власнику цінного папе­ра будуть сплачені понижені проценти. Неринкові цінні папери роз­міщуються тільки серед фізичних осіб. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Державні облігації можуть бути цільовими (випускаються для фінансування конкретного інвестиційного проекту) або вічними (держава не бере на себе зобов’язання щодо остаточного їх погашення).

Залежно від того, хто є емітентом державних цінних паперів, розрізняють:

• загальнодержавні – центральний уряд (Міністерство фінансів України, Державне казначейство України) емітує облігації зовнішньої та внутрішньої позики, казначейські векселі, ноти та бони;

• муніципальні – місцеві органи влади емітують облігації місцевих позик.

Державні облігації України можуть бути: довгострокові (понад 5 років), середньострокові (1-5 років), короткострокові (до 1 року).

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України (ОВДП) – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Випуск їх здійснює Міністерство фінан­сів, яке одночасно виступає гарантом їх своєчасного погашення. Гене­ральним агентом уряду з розміщення ОВДП виступає НБУ. Облігації існують у вигляді електронних записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цін­них паперів. Кожний випуск облігацій оформляється глобальним сер­тифікатом, який зберігається в НБУ. Первинне роз­міщення облігацій відбувається на аукціонах, що проводяться через комп'ютерну систему. В аукціонах беруть участь Національний банк та комерційні банки, які виступають від свого імені або за доручен­ням клієнтів, у тому числі нерезидентів. Розміщення державних облігацій здійснюється на добровільних засадах серед юридичних осіб. Випуск державних облігацій вважа­ється таким, що відбувся, якщо у період розміщення продано не менш як 20% кількості облігацій, передбаченої до випуску. Національний банк має право здійснювати додаткове розміщення державних об­лігацій, не реалізованих у встановлений період розміщення.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України – ОВДП, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових ОВДП України є зазначення передбаченого Законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів. Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення таких облігацій, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Облігації зовнішніх державних позик України (ОЗДП) – державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті, випускатися процентними, дисконтними, можуть бути як імен­ними, так і на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. ОЗДП України оплачуються ви­ключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх ви­пуску. Емітентом облігацій є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій, надхо­дять виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик Украї­ни в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік приймається Кабінетом Міністрів України. Первинне розміщення, обслуговування та погашення ОЗДП здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Міністерство фінансів України може залучати бан­ки, інвестиційні компанії тощо. Виплата доходів і пога­шення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за грошові кошти або за інші облігації державних позик.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР, регулюється Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП.