48. Співвідношення понять «текст» і «дискурс».

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (франц. discourse — мовлення). До 80-х років XX ст. термі­ни "дискурс" і "текст" уживалися як синонімічні. Це по­яснюється браком у певних європейських мовах слова, відповідного франко-англійському "дискурс", тому його замінили найменуванням "текст". У сучасній лінгвістиці термін "дискурс" вживається у різних значеннях, що дає можливість стверджувати про розмитість меж цього поняття. "Дискурс — це текст у су­купності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення як цілеспрямована соціаль­на дія, як механізм, що бере участь у когнітивних проце­сах. До дискурсу належать не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається рефе­ренція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Дис­курс вивчається разом з відповідними "формами життя": репортаж, інтерв'ю, судове засідання, інструктаж, офіцій­ний прийом тощо. Тому його можнамоделювати у формі фреймів (типових ситуацій) або сценаріїв (ситуацій у роз­витку). Всебічне вивчення дискурсу передбачає звернення до психологічних, етнографічних і соціокультурних стра­тегій створення й розуміння мовлення в певних умовах"³.

Отже, поняття дискурсу асоціюється з усіма видами ко­мунікації у суспільстві. У лінгвістиці поняття "дискурс" також розглядається в широкому розумінні. Виначають дискурс як функціональний стиль, різновид мовлення (ус­ний, писемний, науковий, діловий, літературний), різно­вид функціонального стилю, його реалізацію в різних сфе­рах спілкування (юридичний, судовий, газетний, радіо- дискурс, кінодискурс, театральний тощо); як жанр худож­ньої літератури (прозовий, ліричний, драматичний).

У науковій літературі також неоднозначно трактують текст. Одні вчені ототожнюють процес спілкування з текс­том, інші вважають текст результатом спілкування, спів- відносячи його з поняттям "дискурс". Зд останньою кон­цепцією текст — це результат спілкування і одночасно його кінцева реалізація; структура, в яку втілюється дис­курс після свого завершення. У такому випадку текст — це "застиглий", зупинений дискурс, з якого вилучили учас­ників з їх психологічними, психічними, когнітивними, соціальними особливостями, часом, місцем, обставинами спілкування. Однак текст внаслідок інтерпретаційної ді­яльності адресата, наповнюючись індивідуальним, осо- бистісним смислом, перетворюється на дискурс. При усно­му спілкуванні посередник передає адресату дискурс — повідомлення у власному мовленнєвому оформленні (якщо тільки не вивчив напам'ять). Образно кажучи, дискурс — це текст, занурений у життя. Тому термін "дискурс", на відміну від терміна "текст", не застосовують до давніх тек­стів, зв'язки яких з життям не можна відтворити безпосе­редньо.

Розрізнення понять "текст" і "дискурс" відповідає по­ложенням Ф. де Соссюра про мову і мовлення (лінгвістики мови і лінгвістики мовлення), означає відмінність тексту і дискурсу, однак не протиставляє їх, а підкреслює їхню єд­ність.

Основні характеристики цих двох одиниць можна пред­ставити у вигляді опозиційних пар: • текст — одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс — комунікативного, їх можна розглядати як відповідники речення і висловлювання;

• усність — писемність; письмовий текст протистав­ляється усному дискурсу; відповідно текст — це предика­тивна одиниця, а дискурс — це мовленнєва дія, або мов­леннєвий акт. Письмовий текст має певні переваги над дискурсом: сказане усно необхідно запам'ятати, щоб керу­ватися цим або передати іншим. Немає потреби у запа­м'ятовуванні написаного, оскільки текст закріплений на матеріальному носії, його можна прочитати у будь-який час;

• час створення—передавання; створення дискурсу збігається з часом його передавання, за умови, що мовлен­ня не передається за допомогою магнітних носіїв або зміст сказаного не надходить через посередника; створення тек­сту переважно не збігається з часом його передавання: текст створюється в один час, а передається та надходить до адресата — в інший;

• монологічність — діалогічність; дискурс передбачає часто інтерактивну дію, а текст — монолог;

• обсяг — дискурс передбачає протяжність, а текст може бути дуже коротким (складатися з одного речення);

• когезія (когерентність); текст характеризується ко­гезією на поверховому рівні (лексики, граматики), а озна­кою дискурсу є дискурсивна когерентність між мовленнє­вими актами;

• відсутність у тексті та наявність у дискурсі засобів паралінгвістичного супроводження мовлення.

Документна лінгвістика має справу з текстами — пові­домленнями, письмово зафіксованими у документі. Біль­шість текстів документів призначені тільки для сприй­мання зором, а не на слух (за винятком наказів, резолюцій, актів, які можуть зачитуватися перед працівниками; у дипломатичній практиці зачитуються, але не передають­ся адресату "усні послання", "усні заяви").

На відміну від дискурсу, текст документа тісно не при­в'язаний до реального часу. Він існує у фізичному часі не сам по собі, а лише на матеріальному носії, який може за­старівати і псуватися. Дискурс не може накопичувати ін­формацію. Цей спосіб передавання інформації не призна­чений для її збереження. Тільки текст, як носій інформації, накопичує, зберігає її. Текст можна багаторазово відтво­рювати, тоді як дискурс відтворити неможливо