6. Інфляція і дефляція: економічна природа, форми, типи, рівні і наслідки

З переходом до системи паперових грошей величина М_ф набуває тенденції випереджуючого зростання у порівнянні із М_н, тому порушення закону грошового обігу стає хронічним, а в обігу постійно знаходяться зайві гроші, купівельна сила яких падає. Гроші знецінюються внаслідок інфляції.

Інфляція – знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги.

Інфляція виникає внаслідок порушення закону грошового обігу, коли в обігу знаходиться надлишок грошей (готівкових і безготівкових). Зовні інфляція проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх її формах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту (нестачі товарів), падіння валютного курсу, різке зростання по­питу на споживчі товари і послуги тощо. Найважливішим показником ін­фляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін – коефіцієнт, що показує у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимі­рюється через показник темпу інфляції. Цей показник обчислюється за такою формулою:

де P_п – індекс цін базового періоду (з яким ведеться порівняння);

Р_о – індекс цін поточного (звітного) періоду (який порівнюється).

За рівнем інфляції розрізняють “повзучу” (до 10% на рік), “гало­пуючу” (понад 10% на рік) і “гіперінфляцію” (понад 2000% на рік, або 50% на місяць, чи 1% на день).

Помірна інфляція (до 10% на рік) у західній економічній літературі не розглядається як соціальне зло. Навпаки, вважається, що вона певною мірою “підхльостує” економіку, надає їй необхідного динамізму.

Дійсно, при зростанні цін населення більше купує, адже передбачає, що у майбутньому купівлі обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробни­ків збільшити пропозицію товарів і послуг і ринок швидше насичується. Варто враховувати, що при інфляції ціни зростають різними темпами у різних галузях. Стан різновигідності виробництва зберігається, що дозволяє вирівнювати економічні диспропорції і оздоровити ринкове господарство.

Однак, ситуація змінюється при перевищенні 10%-го рівня інфляції. Особливо агресивно інфляція руйнує економіку, коли досягається рівень гіперінфляції. У цьому випадку гроші різко знецінюються, водночас, знецінюються кредити, капітальні вкладення, доходи і заощадження. Саме тому зникає стимул виробляти і вкладати капітал у виробництво, застосовувати інші виробничі ресурси, які швидко втрачають свою вартість. У такі періоди зростає лише спекулятивний бізнес, пов’язаний не з виробницт­вом, а з перепродажем продукту за спекулятивними цінами, що стрімко піднімаються угору. Якщо виробництво не зростатиме тривалий час, еко­номіка зіштовхується із загрозою стаґнації (застою чи спаду). Стаґнація, що супроводжується інфляцією, швидко руйнує економіку і не створює механізмів виходу на шлях ефективного зростання, адже пропозиція то­варів не зростає.

У крайніх випадках гіперінфляції гроші втрачають здатність загального купівельного засобу. Економічні суб’єкти переходять на бартерні угоди. Купівельним засобом стає певний товар (горілка, бензин, харчові продукти тощо). Відбувається перехід від грошової до натуральної заробітної плати (ковбасою, зошитами, спиртним тощо), можлива поява продовольчих карток і купонів. Відмова від грошей як засобу обміну і платежу утруднює економічний розвиток, обмежується коло господарських зв’язків. Адже не завжди у виробників є саме той товар, який потрібен партнеру по угоді, тому остання може й не відбутись. Господарські зв’язки змінюються, що викликає спад виробництва, зменшується пропозиція, а отже, підхльостується інфляція.

Інфляція – величезна небезпека для економічного розвитку (у силу її агресивності), що пов’язана з її самовідтворенням. Інфляція сама себе підтримує, інфляційна хвиля наростає. Це викликається багатьма чинниками, серед яких головними є такі:

• адаптивні інфляційні очікування населення;

• перенесення зрослих витрат виробництва на ціну реалізованого товару.

Населення очікує, що ціни зростатимуть і надалі, а тому люди збільшують свої закупівлі, не роблячи грошових заощаджень. Це призводить до зростання сукупного попиту на товари і послуги, а зростання попиту, відповідно, – до зростання цін. Інфляція наростає, що посилює й інфляційні очікування.

Процес взаємозв’язку попиту, цін і поглиблення інфляції зображено на рис. 4.5.

Рис. 4.5. Процес появи і поглиблення інфляції

Інфляція, виникнувши, швидко розповсюджується по усіх галузях і сферах економіки. Вона вважається небезпечною хворобою ринкової економіки тому, що швидко поширюється і її нелегко зупинити. Адаптив­ні інфляційні очікування породжують інфляційну психологію, що галь­мує вихід країни з інфляційних лещат, адже вона викликає ажіотажний попит, який швидко піднімає ціни по інфляційній спіралі.

Отже, помірна інфляція (до 10% на рік) має і позитивні аспекти (ціни зростають швидше, ніж заробітна плата, що зміцнює стимули підприємницької діяльності), надмірна інфляція (понад 10% на рік) може перетвори­тись у страшне соціальне зло.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперо­вих грошей. Однак, навіть після того, як грошова емісія була взята під строгий державний контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що у інфля­ції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати у таких формах:

• інфляція попиту,

• інфляція пропозиції, або витрат;

• структурна інфляція.

Інфляція попиту виникає внаслідок надмірного зростання грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання, на цій основі, сукупного попиту.

Зростання сукупних грошових доходів призводить до перевищення попиту над пропозицією товарів, що неминуче зумовлює наростання рівня цін. Інфляція попиту, як правило, виникає за повної зайнятості і повного вико­ристання виробничих можливостей. У цьому випадку зростання попиту на будь-який товар викликає похідний попит на ресурси і наступне зростання цін на них. Якби частина ресурсів до цього була б не задіяна, ціни на них могли б не зростати.

Держава, яка збільшує свої витрати при повній зайнятості ресурсів, фірми, що піднімають попит на інвестиційні ресурси у тій же ситуації, профспілки, які при цьому вимагають зростання заробітної плати найма­них працівників, штовхають економіку у пастку інфляції попиту.

Не менш небезпечна інфляція пропозиції або витрат.

Інфляція витрат викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва завдяки підвищенню цін їх елементів.

Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичуєть­ся хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Інфляція витрат викликає зростання цін будь-якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для ньо­го цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростають і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по-друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто, йдеться насамперед про змінні витрати виробництва.

Зокрема, надмірне зростання заробітної плати породжує інфляцію. “Накручування” цін веде до раптового, непередбачуваного зростання вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв, що повною мірою відчули на собі економіка і населення молодої суверенної України.

Найстрашніше у інфляції витрат те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом, – і інфляційну психологію. Це явище виникає то­ді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін”, а підприємці завчасно “закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, пра­цю і кредит.

Структурна інфляція викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.

Поряд із формами, необхідно виділити і типи інфляції. Розрізняють два типи інфляції: 1) інфляція відкрита; 2) інфляція затамована.

Відкрита інфляція розгортається на ринках, де відбувається вільне ціноутворення.

Саме відкрита інфляція здійснюється у формах інфляції попиту та інфляції витрат. Вона, хоча і деформує ринок нерівномірністю підви­щення цін, але не знищує повністю ринковий механізм ціноутворення.

Затамована інфляція розгортається по-іншому, вона виникає завдяки державному регулюванню рівня цін шляхом їх блокування (“замороження”).

Затамована інфляція зумовлюється неправильними діями держав­них органів, які борються не з деформацією ринку, а з його наслідками –зростанням цін. Тому причини інфляції зберігаються, вона стає затамова­ною.

Затамована інфляція руйнує ринковий механізм. Ринок не виконує регулюючу функцію, адже не одержує цінових сигналів (зміна цін – основний важіль дії ринкового механізму). “Заморожені” ціни роблять невигідним прикладання капіталу та інших ресурсів в галузях, де високі витрати виробництва. Із таких галузей відбувається “втеча” капіталів, що породжує дефіцит певних товарів. У саморегульованій економіці дефіцит (нестача товарів) швидко ліквідовується більш високими цінами, а потім і розши­ренням виробництва. Тут же дефіцит стає хронічним, затамована інфляція породжує ажіотажний попит і товарний дефіцит дедалі збільшується. Тотальний товарний дефіцит – ознака затамованої інфляції, її не­минучим супутником стає “чорний” (нелегальний) ринок. Виробництво не працює, або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава.

Перевага відкритої інфляції у порівнянні із затамованою полягає у тому, що у першому випадку додатковий дохід від зростання цін одержує виробник, а у другому – кримінальні структури, що “розквітають” на “чорному” ринку.

Отже, винуватцем інфляції, у будь-якому випадку, є держава, невмілі і неправильні дії якої зумовлюють існування надлишку грошей в обігу і загальне зростання цін. Особливо це стосується емісійної інфляції.

Емісійна інфляція виникає внаслідок необгрунтованого випуску державою в обіг додаткових готівкових чи безготівкових грошей, які не підкріплені додатковим випуском товарної маси.

Якою б не була мета додаткової емісії – забезпечення виплати заро­бітної плати шахтарям чи вчителям, пенсій, соціальної допомоги тощо – вона обернеться зростанням цін, інфляцією, тягар якої звалиться, насам­перед, на тих же шахтарів і вчителів, пенсіонерів і неімущих. Будь-яка гро­шова емісія повинна бути обґрунтованою і виваженою, забезпеченою до­датковими товарами і послугами.

Для економіки шкідливий не лише надлишок, але й нестача грошей в обігу. У останньому випадку виникає дефляція.

Дефляція – загальне зниження рівня цін внаслідок нестачі грошей в обігу.

Дефляція веде до кризи надвиробництва, нестача грошей поро­джує зменшення сукупного попиту, що загрожує скороченням масштабів виробництва, безробіттям, зниженням рівня добробуту нації тощо.

Однак, історична тенденція така, що у ринковій економіці розвиваєть­ся переважно інфляція, а не дефляція.